7.6. Структура інтелектуального капіталу та специфіка його прояву

У процесі еволюції теорії інтелектуального капіталу сформувались різні підходи до його структурування. Наприкінці 80-х років XX ст. відомий західний дослідник К.-Е. Свейбі, який ототожнював інтелектуальний капітал із нематеріальними активами фірми, виокремив у їх структурі такі складові:

— індивідуальну компетентність (уміння, досвід, освіту, соціальні навички та моральні цінності персоналу); внутрішню структуру організації (цілі, завдання, моделі, технології, структуру, внутрішні мережі, неформальні організації, культуру);

— зовнішню структуру організації (зв'язки і взаємовідносини із замовниками, постачальниками, конкурентами, торговельні марки, репутацію).

Новаторські підходи К.-Е. Свейбі вплинули на подальші дослідження вчених у цьому напрямку. У середині 90-х років XX ст. британський дослідник А. Брукінг виокремив у структурі інтелектуального капіталу такі елементи: активи ринку (Market Assets) — нематеріальні активи, пов'язані з обмінними операціями, що визначають становище фірми на ринку (торговельні марки, прихильність покупців, корпоративне ім'я, портфель замовлень); активи інтелектуальної власності (Intellectual Property Assets) — захищену законом інтелектуальну власність компанії (торговельні марки і знаки обслуговування, патенти, авторські права, виробничі та торговельні секрети); активи інфраструктури (Infrastructure Assets) — технології, методи і процеси, які уможливлюють роботу компанії (нормативна культура, філософія управління, методи оцінки ринку, фінансова структура, бази даних); людські активи (Human-Centered Assets) — інтелектуальні активи, які використовуються компанією (знання, уміння, навички та творчі здібності співробітників).

Інтелектуальні активи — термін, що використовується для позначення нематеріальних об'єктів, які ідентифіковані, описані та занесені до визначеного реєстру організації. Тобто це зафіксований, задокументований інтелектуальний капітал, доступний для співробітників організації. Таким чином, будучи важливою складовою інтелектуального капіталу, інтелектуальні активи не вичерпують його структуру.

Наочне уявлення про значення інтелектуального капіталу можна отримати, вдавшись до метафори. Якщо порівнювати компанію з живим організмом — скажімо, з деревом, то схе­му організаційної структури, річні та квартальні звіти, реклам­ні проспекти та Інші документи можна уподібнити стовбуру, гілкам та листям. Досвідчений інвестор оглядає це дерево у пошуках достигаючих плодів, урожай яких він може зібрати, вклавши капітал.

Однак було б помилкою вважати деревом лише видиму його частину. Половина дерева знаходиться під землею у вигляді кореневої системи. Хоч аромат плодів і колір листя свідчать про здоров'я рослини в теперішній момент, лише за станом її коренів можна робити достовірний висновок про те, чи збережеться дерево у наступні роки...

Інтелектуальний капітал — це коріння компанії, приховані умови розвитку, що криються за видимим фасадом її споруд і товарного асортименту. У цьому і полягає особливе значення інтелектуального капіталу.

Л. Едвінссон, М. Мелоун

На думку відомого американського дослідника Т. Стюарта, інтелектуальний капітал існує у двох якостях: як "напівпостійна сукупність знань, що виростає навколо певного завдання, людини чи організації" (навички і зв'язки керівництва, знання про технологію виробництва, уявлення про потреби споживачів тощо); як "інструменти, за допомогою яких можна збільшити сукупність знань"⁴⁰.

Такий підхід до трактування інтелектуального капіталу дав можливість ученому виокремити у структурі останнього людський, структурний та споживчий капітал.

Людський капітал у інтерпретації Т. Стюарта становить "здатність пропонувати клієнтам рішення", наявні знання та уміння використовувати їх з метою задоволення потреб клієнтів⁴¹.

Вчений трактує структурний капітал як "організаційні здібності компанії відповідати потребам ринку"⁴² — форми, методи і структури, які дають змогу ефективно відбирати, створювати і поширювати знання, організовувати їх у систему, доступну для всіх співробітників, що уможливлює досягнення синергетичного ефекту від спільної діяльності. На відміну від людського капіталу, який належить кожному окремому співробітнику, структурний капітал є власністю організації в цілому і включає дві складові: електронну (технології, бази даних, винаходи, публікації, процеси тощо); соціальну (стратегія і культура організації, норми відносин, збагачені життєвим досвідом тощо).

Корпорація — це щось більше, ніж система технологічних процесів, ніж набір продуктів і послуг, і навіть ніж група лю­дей, які виконують певну роботу. Крім усього іншого, це — людське товариство і, як усі Інші співтовариства, воно ство­рює власний різновид культури — корпоративну культуру.

Корпоративний IQ — це міра того, наскільки вільно в ком­панії поширюється інформація і наскільки успішно співробітни­ки можуть користуватися ідеями один одного. Поняття корпо­ративного IQ починається з обміну накопиченими і поточними знаннями. Свій внесок у його підвищення робить як індивіду­альне навчання співробітників, так і "перехресне запилення" ідеями один одного. Відтак вище керівництво компанії повин­но усвідомлювати важливість вільного поширення знань, інак­ше ніякі зусилля в цьому напрямі не принесуть успіху.

М. Хеммер, Б. Гейтс

Споживчий капітал, на думку Т. Стюарта, ґрунтується на відносинах організації зі споживачами її продукції, що набувають втілення у прихильності покупців, взаємовигідному співробітництві з контрагентами, вірності клієнтів тощо.

Аналізуючи структуру інтелектуального капіталу, вчений звертає особливу увагу на необхідність дотримання оптимального балансу між його складовими та недопущення гіпертрофованого розвитку його окремих елементів.

Важливо зазначити, що майже одночасно з публікацією досліджень Т. Стюарта був підготовлений звіт шведської фінансової корпорації "Scandia", в якому знайшла відображення спроба оцінити інтелектуальний капітал організації. У подальшому на основі опрацювання цього звіту була опублікована книга Л. Едвінссона (члена ради директорів корпорації "Scandia") та М. Мелоуна "Інтелектуальний капітал. Визначення істинної цінності компаній" (1997). Трактуючи інтелектуальний капітал як породжену людськими знаннями сукупність структурних елементів, що визначають приховані джерела цінності, здатні наділяти компанію нетрадиційно високою оцінкою, вчені віднесли до складу інтелектуального капіталу всі види ресурсів сучасної корпорації, які не піддаються традиційним оцінкам⁴³.

Згідно з розробками "Scandia" інтелектуальний капітал поділяється на людський та структурний. У свою чергу, структурний капітал складається із клієнтського капіталу та організаційного капіталу (інноваційного та процесного).

На думку Л. Едвінссона та М. Мелоуна, людський капітал — це "сукупність знань, практичних навичок та творчих здібностей працівників компанії, що застосовуються для виконання поточних завдань. Іншою його складовою є моральні цінності компанії, культура праці та загальний підхід до справи. Людський капітал не може бути власністю компанії"⁴⁴.

Щодо структурного капіталу, то до його складу, на думку авторів, входять "технічне І програмне забезпечення, організаційна структура, патенти, торговельні марки і все те, що дає можливість працівникам компанії реалізовувати свій виробничий потенціал — іншими словами, те, що залишається в офісі, після того як працівники йдуть додому. Структурний капітал також включає відносини, що склалися між компанією та її клієнтами. На відміну від людського капіталу, структурний капітал може бути власністю компанії, а відтак і об'єктом купівлі-продажу"⁴⁵.

Цікавими є висновки вчених щодо можливості відображення інтелектуального капіталу засобами господарського обліку. На думку дослідників, інтелектуальний капітал породжується специфічним ресурсом, що не є власністю компанії, — її працівниками. Відтак інтелектуальний капітал не є активом компанії і належить скоріше до її пасивів. Л. Едвінссон та М. Мелоун стверджують, що як актив інтелектуальному капіталу протистоїть насамперед "добра воля" (goodwill) агентів ринку, які оцінюють потенціал цієї компанії. "У так званій інтелектуальній економіці, — зазначають дослідники, — акцент робиться на інтенсивних інвестиціях у людський капітал та в інформаційні технології. Дивно, що ні те, ні інше не фігурує в традиційних фінансових звітах у розділі прибутків, а належить, скоріше, до збитків, хоча такі інвестиції є ключовим засобом створення нових цінностей"⁴⁶. Таким чином, теорія інтелектуального капіталу відіграватиме значну роль у новому тисячолітті, оскільки вона є дієвим засобом виміру, конкретизації та відображення істинної вартості активів фірм. Бухгалтерський облік, що ґрунтується на інтелектуальному капіталі, дає унікальну можливість комплексного використання всього того, без чого на сьогодні неможливий розвиток динамічних високотехнологічних віртуальних корпорацій: тісних і довгострокових ділових зв'язків із контрагентами; постійності клієнтури; знань та компетенцій співробітників; прагнення компанії до постійного вдосконалення та розвитку; іміджу корпорації, цінностей, які вона сповідує⁴⁷.

Отже, у структурі інтелектуального капіталу можна виокремити такі складові.

1. Людський капітал (human capital) — накопичені в результаті інвестицій та втілені у працівниках компанії знання, практичні навички, творчі здібності, досвід, загальна культура, моральні цінності та ставлення до справи. У постіндустріальну епоху людський капітал стає системоутворюючим фактором у структурі інтелектуального капіталу.

На відміну від фізичного капіталу людський капітал: є невіддільним від індивіда, невідчужуваним, не може бути власністю компанії та виступає скоріше тимчасово залученим засобом, подібним до боргових зобов'язань, випущених акцій; є нематеріальним, невідчутним, таким, що не піддається традиційним вартісним оцінкам. Сучасні дослідники виокремлюють базову вартість людського капіталу (дисконтовану ринкову вартість майбутнього доходу, на яку орієнтується індивід, здійснюючи інвестиції у свою освіту, підвищення кваліфікації, охорону здоров'я тощо) і його потенційну вартість, на яку орієнтується підприємець, який наймає робітників, орендуючи їхній людський капітал; є неліквідним, таким, що не зберігається і не може бути законсервований до кращих часів, оскільки його невикористання у поточному періоді призводить до непоправних втрат; не може бути скопійований або відтворений у жодній іншій організації; поєднує якості інвестування і споживання, оскільки інвестиції в освіту, підвищення кваліфікації, охорону здоров'я невіддільні від витрат на споживання; приносить дохід від використання безпосередньо індивідам-власникам, оскільки не може бути об'єктом застави або відчуження і не є власністю компанії у традиційному розумінні.

2. Структурний капітал (structural capital) — все те, що дає змогу співробітникам компанії реалізувати свій потенціал: технічне і програмне забезпечення, організаційна структура, патенти, торговельні марки і знаки обслуговування, відносини з клієнтами тощо.

На відміну від людського капіталу структурний капітал у цілому або його окремі частини, може бути скопійований, відтворений, відчужений на користь іншого суб'єкта господарювання. Вартість структурного капіталу набуває відображення у балансі фірми у вигляді статей капіталізованих витрат на науково-дослідні та конструкторські розробки, на придбання прав інтелектуальної власності (ліцензій, патентів, баз даних) тощо. Таким чином, саме структурний капітал найбільше співвідноситься з поняттям нематеріальних активів.

Відповідно до зазначеного підходу структурний капітал поділяється на клієнтський та організаційний.

Клієнтський капітал (ринковий, брендовий) — це відносини із замовниками і покупцями, що сприяють успішній реалізації вироблених компанією товарів і послуг (клієнтська база підприємства, яка є своєрідним продуктом його діяльності). До клієнтського капіталу належать: патенти, ліцензії, товарні знаки та знаки обслуговування; комерційна мережа розширення збуту товарів і послуг; ділові зв'язки з постачальниками; договори маркетингового і технологічного співробітництва; слава, популярність, репутація клієнтів тощо.

Важлива роль клієнтського капіталу наочно виявляється у функціонуванні фінансових підприємств, особливо страхових компаній, динаміка і масштаб діяльності яких суттєво залежать від портфеля замовлень. Важливо підкреслити, що сучасні фірми докладають значних зусиль для завоювання та утримання своїх клієнтів. Так, Internet Explorer фірми Microsoft, надає споживачам безплатне програмне забезпечення системи електронної пошти Eudora, формуючи таким чином власний капітал зв'язків. У сучасних дослідженнях використовується також термін "релятивний капітал" (від англ. relations — відносини), який охоплює відносини фірми не лише з покупцями її продукції, а й з інвесторами, постачальниками, акціонерами, органами влади тощо.

Організаційний капітал — систематизована і формалізована компетентність компанії (поінформованість, обізнаність, авторитетність), а також організаційні можливості та системи, які посилюють її творчі можливості. До організаційного капіталу належать: інформаційні ресурси; електронні мережі; організаційна структура; ефективне управління; сприйнятливість до змін, нововведень; інтелектуальна власність (авторські права, технічне і програмне забезпечення, комп'ютерні програми, бази даних тощо).

Організаційний капітал включає такі складові:

а) інноваційний капітал — здатність компанії до оновлення, нововведень (захищена комерційним правом інтелектуальна власність, інші нематеріальні активи і цінності);

б) процесний капітал — системи виробництва, збуту, післяпродажного обслуговування тощо.

Дослідження інтелектуального капіталу проводились у шведській страховій компанії "Scandia" починаючи з 1991 р.

У1993—1995 pp. були опубліковані звіти цієї компанії щодо визначення вартості інтелектуального капіталу та етапів управ­ління ним, а саме;

— ініціації (етапу усвідомлення організацією необхідності вивчення інтелектуального капіталу, виявлення та ідентифіка­ції пов'язаних з цим проблем);

— виміру (етапу розробки системи показників виміру інте­лектуального капіталу);

— виміру (етапу розробки системи показників виміру інте­лектуального капіталу);

— лідерства (етапу приведення діяльності на всіх рівнях у відповідність до нової стратегії, яка враховує інтелектуальний капітал);

— технологій (етапу розвитку інформаційних технологій, ко­мунікацій, покликаного покращити використання інтелекту­ального капіталу);

— капіталізації (етапу використання пакета організаційних технологій (баз даних) як об'єктів інтелектуальної власності, що уможливлює вихід на ринок);

— майбутнього (заключний етапу ревізії задіяного інтелек­туального капіталу з метою подальшого розвитку та впрова­дження інновацій, викликаних зміною умов господарювання).

У 1993 р. у компанії була розроблена система моніторингу та модель взаємодії елементів інтелектуального капіталу "Scandia Navigator":

Схема демонструє зв'язок людського капіталу (аспект спів­робітника) з клієнтським (аспект замовника) і організаційним (аспект процесу) капіталом, спрямований на створення ново­введень (інноваційний аспект). Водночас взаємодія елементів інтелектуального капіталу пов'язується з розвитком компанії у часі, оскільки фінансовий аспект зумовлюється її діяльністю в минулому. Відтак стає зрозумілою стратегічна необхідність урахування інтелектуального капіталу, спрямованого на інно­ваційний розвиток.

Важливою складовою проведеного в "Scandia" досліджен­ня стала також розробка програмного забезпечення "Dolphin", покликаного моделювати різні сценарії розвитку компанії на основі відстеження зв'язку між стратегічними цілями й основ­ними показниками у зазначених п'яти аспектах (оновлення і розвитку, замовників, співробітників, процесів та фінансів).

Отже, інтелектуальний капітал є складним системним утворенням, яке можна структурувати за різними критеріями. Це багатоаспектне поняття, яке об'єднує об'єкти інтелектуальної власності, знання, вміння і навички працівників, різноманітні системи, мережі, процедури, які при включенні до господарського обігу приносять дохід. Водночас складові інтелектуального капіталу неоднорідні. Одні з них є породженням людського інтелекту, інші створюють специфічні умови його застосування із метою підвищення конкурентоспроможності компанії. Разом з тим необхідно зазначити, що інтелектуальний капітал не існує поза контекстом, стратегією розвитку організації, оскільки найважливішою конкурентною перевагою постіндустріального бізнесу є здатність до інновацій та уміння пристосовуватись до умов, що швидко змінюються.

У книзі Л. Едвінссона та М. Мелоуна "Інтелектуальний капітал: визначення справжньої вартості компанії" наводиться історія фірми "Лотус" — провідного постачальника комп'ютерних програм, зокрема інтерактивних електронних таблиць для обробки даних. Компанія була створена у 1980 р. і швидко збагатилась, однак вона постійно відчувала тиск конкурентів, у тому числі фірми "Microsoft". "Судячи з балансів фірми, — зазначають автори, — справи її йшли добре, але насправді гостра конкурентна боротьба виснажувала її. Представлена у балансі вартість компанії залишалась високою, але її справжня вартість, виміряна в категоріях інтелектуального капіталу, катастрофічно падала"⁴⁸.

Однак із часом ситуація різко змінилася, оскільки фірма "Лотус" розробила комп'ютерні програми нового покоління, втілені в продукті "Notes". Програмісти "Лотоса" все ще працювали над електронними таблицями, а керівництво фірми вже повністю змістило акцент на групову обробку даних, розробку програмного забезпечення і розвитку, які вирішували проблеми фінансової звітності великих корпорацій. "Іншими словами, — зазначають автори, — коли здавалось, що фірма "Лотус" процвітає, справи її насправді були поганими, а коли її становище нібито похитнулося, невідчутні активи принесли їй справжній успіх"⁴⁹. Коли в 1995 р. "Ай-Бі-Ем" поглинула "Лотус", ринкова ціна останньої в 15 разів перевищувала її опубліковану балансову вартість завдяки тому, що вона залучила мільйони клієнтів, завоювала сильні позиції на ринку. "Ай-Бі-Ем" сплатила 3,5 млрд. дол. США за компанію, яка на папері коштувала всього 230 млн дол. Чому? Тому, що так було оцінено її інтелектуальний капітал — попит постійних клієнтів, компетентність і професіоналізм персоналу, новітні програмні розробки.

Примітки

1 Иноземцев В.Л. История и методологические основы постиндустриальной теории // Новая постиндустриальная волна на Западе. Антология. — М.: Academia, 1999. — С. 10.

2 Bell D. The coming of Post-Industrial society. — N. Y.: Basic Books 1974. — P. IX.

3 Toffler A., The Third Wave. — N. Y., 1980.

4 Bell D. The coming of Post-Industrial society. — P. LTV—СІДХ.

5 Bell D. Notes on Post-Industrial Society // The Public Interest. — 1967. — № 7. — P. 102.

6 Чухно AA. Постіндустріальна економіка: теорія, практика та їх значення для України. — К.: Логос, 2003. — С. 101.

7 Иноземцев В.Л, История и методологические основы постиндустриальной теории. — С. 20—21.

8 Bell D. The coming of Post-Industrial society. — P. CXX.—CXXI.

9 Ibid.

10 Macnlup F. The Production and Distribution of knowledge in the United States. — Princeton, 1962.

11 Porat M., Rubin M. The information Economy: Development ant Measurement. — Wash., 1978.

12 Иноземцев В.Л. За пределами экономического общества. — М., 1998. — С. 322.

13 Мировой рынок информационных технологий.

14 Kibirige Я. The information dilemma: a critical analysis of information pricing and controversy. — Wesport, 1983. — P. 8.

15 Martin W.L The Global Information Society. — Aldershot: Asiib Gower; Brookfield, VT, USA: Gower, — 1995.

16 Кастельс M. Информационная эпоха: экономика, общество и культура. — М., 2000. — С. 27, 81.

17 Там же. — С.57.

18 Сакайя Т. Стоимость, создаваемая знаниями, или История будущего // Новая постиндустриальная волна на Западе: Антология. — М.,1999. — С. 337.

19 Ходжсон Дж. Социально-экономические последствия прогресса знаний и нарастания стоимости // Вопр. экономики. — 2001. — №8.— С. 38.

20 Там же. — С. 36.

21 Інтелектуальна власність. — 2005. — № 1. — С. 58.

22 Stehr N. Knowledge Societies. — L.: Thousand Oaks, 1994. — P. 101.

23 Drucer P.F. The Age of Discontinuity. Guidelines to Our Changing Society. — New Brunswick (US); London, 1994. — P. 264.

24 Винер Я. Кибернетика. — M., 1968. — С. 201.

25 Nicholson W. Microeconomic Theory: Basic Principles and Extensions Port Worth, 1995. — P. 286; Macnlup I. Knowledge: Its Creation, Distribution, and Economics Significance. — Vol. 3: The Economics of Information and Human Capital. — Princeton; N1,1984. — P. 118.

26 Мильнер Б. Управление знаниями, — M., 2003. — С. 11—13.

27 Wiig К. Knowledge Management. — Arlington, 1993.

28 Стюарт Т. Интеллектуальный капитал. Новый источник багатства организации // Новая постиндустриальная волна на Западе. Антология. — М., 1999. — С. 389.

29 Там же. — С. 390.

30 Иноземцев В.Л. История и методологические основы постиндустриальной теории. — С. 29.

31 Махлуп Ф. Производство и распространение знаний в США: Пер. с англ. — М., 1966. — С. 44.

32 Ходжсон Д. Социально-экономические последствия прогресса званий и нарастания сложности. — С. 34.

33 Стюарт Т. Интеллектуальный капитал. Новый источник богатства организации. — С. 393.

34 Arthur W.B. Increasing Returns and Path Dependence in the Economy. — Ann Arbor (MI), 1994. — P. 3—4.

35 Stewart ТА. Intellectual Capital. The New Wealth of Organizations. — N.; L., 1997. — P. 148.

36 Див., напр.: Интеллектуальные права: Понятия. Система. Задачи кодификации // Сб. статей. — М., 2003. — С. 13, 58—59.

37 Crawford Л. In the Era of Human Capital: The Emergence of Talent, intelligence and knowledge as worldwide de Economic Force and what it Mean to Managers and investors. — N. Y., 1991. — P. 25.

38 Stewart ТА. The intellectual Capital. The New Wealth of Organizations. —P. 112.

39 Ibid.

40 Ibid.

41 Ibid. — P. 126.

42 Ibid. — P. 127.

43 Эдвинссон Л., Мэлоун M. Интеллектуальный капитал: определение истинной стоимости компании // Новая постиндустриальная волна на Западе: Антология. — М., 1999. — С. 434.

44 Ibid.

45 Ibid.

46 Ibid. — С. 436.

27 Ibid.

48 Ibid. — С. 441.

49 Ibid.