Структура практики

• Об'єкт — те, на що спрямована дія (вплив).

• Суб'єкт — те, що діє.

• Мета — те, заради чого здійснюється дія.

• Результат — те, що одержують по закінченні дії.

• Спосіб — те, як (послідовність операцій та їх характеристика) здійснюють дію.

• Засіб — те, з допомогою чого здійснюють дію.

Види практики

• Духовна практика: йога, ісіхазм, суфізм — практика індивідуального вдосконалення.

• Релігійна практика — практика колективного вдосконалення.

• Виробнича практика — практика перетворення природи.

• Соціальна практика — практика підтримки та розвитку суспільства.

• Революційна практика — практика перетворення соціальної реальності.

• Військова практика — практика силового перетворення геополітичної ситуації.

• Навчальна практика — практика формування суб'єктів суспільства.

• Медична практика — практика перетворення людської природи.

• Практика кохання — практика особистих стосунків чоловіка і жінки

Діале́ктика (грец. διαλεκτική — мистецтво сперечатись, міркувати) — метод філософії, що досліджує категорії розвитку.

Слово «діалектика» походить із Стародавньої Греції завдяки популярності діалогів між Платоном та Сократом. Саме діалог між людьми, які намагаються переконати один іншого, й дав назву діалектичному методу у філософії. У різні часи й епохи виникали різні форми діалектичної думки.

Принципи діалектики — вихідні, об'єктивні за змістом ідеї матеріалістичної діалектики, що поряд із законами діалектики, категоріями діалектики відображають найзагальніші закономірності процесу розвитку предметів і явищ об'єктивної реальності й виконують методологічну функцію у науковому і філософському пізнанні. Насамперед матеріалістична діалектика спирається на принцип матеріалістичного монізму, тобто визнає, що світ, всі предмети і явища мають єдину матеріальну основу, що матерія первинна і вічна, а дух вторинний. Наступний принцип — принцип єдності діалектики буття і діалектики мислення. Це означає, що матеріалістична діалектика визнає здатність мислення людини пізнати цей світ, адекватно відобразити його властивості. Ці принципи є вихідними не тільки для матеріалістичної діалектики, а і для сучасної матеріалістичної філософії в цілому.

Принципами власне діалектики можна назвати принципи загального зв'язку і загального розвитку явищ у світі. Визнання загального зв'язку явищ у природі, суспільстві і мисленні вимагає системного дослідження цих явищ, на противагу метафізичному методу, який розглядає світ у сукупності ізольованих явищ.

Істори́зм - поняття, яке склалося в літературі XIX ст. для позначення нового підходу до зображення минулого, коли письменник хоче зрозуміти і показати своєрідність більш або менш віддаленої епохи, чинники і наслідки тих подій, що відтворюються в творі, їхній вплив на особливості характерів або вчинків людей. Інакше кажучи, письменник намагається підійти до предмету свого зображення історично. Цей новий підхід приводить до створення нових жанрів: історичних романів, драм, поем. Історичний жанр виник у літературі на межі ХІІІ-ХІХ століть і був пов’язаний насамперед із естетикою романтизму. Найважливішою ознакою історизму в романтизмі вважалось відтворення місцевого колориту, своєрідності національних характерів і т. ін. Історизм виявляється в тому, наскільки правильно художник розуміє суть зображених ним соціально-історичних подій, в якій мірі він художньо відтворює закономірності суспільного розвитку.

Витоки історизму — у вченнях Геракліта, Платона, Арістотеля; дотично до суспільства його розробляли Дж. Віко, Вольтер, Г. Ф. В. Геґель, К. Маркс; у природознавстві — Ч. Лаєл і Ч. Дарвін. З кін. XIX ст. історизм (його називають також історицизмом) зазнавав критики В. Дільтея, Б. Кроче, Г. Ріккерта, К. Ясперса, К. Поппера та інших, які ставили під сумнів можливість встановлення законів розвитку суспільства і пророкування його майбутнього. У сучасній філософії і науці продовжується гостра полеміка з проблем історизму.

Програ́мне забезпе́чення (програ́мні за́соби) (ПЗ; англ. software) — сукупність програм системи обробки інформації і програмних документів, необхідних для експлуатації цих програм^[1][2].

ПРОГРАМНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ всі програми, якими забезпечена комп'ютерна система; розрізняють системне п.з. (зокрема, операційна система, транслятори, редактори, графічний інтерфейс користувача) та прикладне п.з., що використовується для виконання конкретних завдань, напр., статистичне п.з.

Розрізняють системне програмне забезпечення (зокрема, операційна система, транслятори, редактори, графічний інтерфейс користувача) та прикладне програмне забезпечення, що використовується для виконання конкретних завдань, наприклад, статистичне програмне забезпечення^[3].

Виконання програмного забезпечення комп'ютером полягає у маніпулюванні інформацією та керуванні апаратними компонентами комп'ютера. Наприклад, типовим для персональних комп'ютерів є відтворення інформації на екран та отримання її з клавіатури.

Програмне забезпечення (software) та апаратне забезпечення (hardware) є дві комплементарні компоненти комп'ютера, причому межа між ними нечітка: деякі фрагменти програмного забезпечення на практиці реалізуються суто апаратурою мікросхем комп'ютера, а програмне забезпечення, в свою чергу, здатне виконувати (емулювати) функції електронної апаратури. По суті, призначення програмного забезпечення полягає в керуванні як самим комп'ютером так і іншими програмами та маніпулюванні інформацією.

Теоретичні основи програмного забезпечення комп'ютерів базуються на теорії скінченних автоматів, і практично були закладені британським математиком Аланом Тюрингом у 1936 році. Він створив так звану машину Тюринга, математичну модель абстрактної машини, здатної виконувати послідовності рудиментарних операцій, які переводять машину з одного фіксованого стану в інший, вже заданий наперед стан. Головна ідея полягала в математичному доведенні факту, що будь-який, попередньо сформульований стан системи може бути завжди досягнутий послідовним виконанням скінченного набору елементарних команд (програми) з фіксованого алфавіту команд.

На відміну від апаратних складових hardware комп'ютера, програмне забезпечення - це інформація^{[Джерело?]}, яка зберігається на матеріальних носіях у вигляді файлів (дискета, HDD,CD,DVD, тощо) та може передаватись через канали зв'язку.

Розрізняють системне та прикладне програмне забезпечення;

Системне програмне забезпечення призначено для обслуговування власних потреб комп'ютера — забезпечення його працездатності і виконання його внутрішніх функцій, а також для створення передумов для виконання прикладного програмного забезпечення. Типовим прикладом системного програмного забезпечення є операційна система.

Прикладне програмне забезпечення, призначено для розв'язання задач користувача. Наприклад: редактори тексту, електронні таблиці, бази даних, церковне ПЗ тощо.

Програмне забезпечення можна розділити на корисне і шкідливе. Корисне програмне забезпечення створюється для виконання завдань, що відповідають побажанням користувача комп'ютера. Основна мета шкідливого програмного забезпечення — виконувати операції, які є небажаними для користувача, часто із завдаванням прихованої чи явної шкоди. Прикладом шкідливого програмного забезпечення є комп'ютерні віруси.

Частиною програмного забезпечення є стандартні протоколи, які розробляються для узгодження програмних продуктів від різних виробників. Це потрібно для того, щоб, наприклад, електронний лист, надісланий через електронну пошту з одного комп'ютера міг бути прочитаний на іншому комп'ютері зовсім іншою програмою та, навіть, з іншою операційною системою.

Програмне забезпечення для підприємств ділиться на класи^[4]:

• ERP (Enterprise Resources Planning) - система планування ресурсів підприємства;

• CRM (Customer Relationship Management) - система управління взаємовідносинами з користувачами;

• SCM (Supply Chain Management) - система управління логістичним ланцюгом;

• PLM (Product Lifecycle Management) - система управління життєвим циклом продукту;

• SRM (Supplier Relationship Management) - система управління взаємовідносинами з постачальниками;

• BI (Business Intelligence) - інтелектуальні системи підтримки стратегічного менеджменту.

Користувач отримує програмне забезпечення разом із ліцензією, яка надає йому право використовувати програмний продукт за умови виконання положень ліцензування. Зазвичай, ці умови обмежують можливості користувача передавати програмний продукт іншим користувачам. Частина програмного забезпечення поставляється з вільною ліцензією. Такі ліцензії дозволяють розповсюджувати програмний продукт, а також модифікувати його.

Частина програмного забезпечення розповсюджується як безкоштовне. Існує також умовно безкоштовне або шароварне програмне забезпечення. У цьому випадку зазвичай користувач безкоштовно отримує демонстраційну версію програмного продукта з дещо обмеженими можливостями на певний випробувальний період, а після його закінчення зобов'язаний або придбати продукт, або деінсталювати його.

У деяких країнах можливий патент на програмне забезпечення, однак процес і предмет патентування викликає численні дискусії.

 ДСТУ 2938-94 Основні поняття. Терміни та визначення.

 ↑ ГОСТ 19781—90 Единая система программной документации. Обеспечение систем обработки информации программное.

Програ́мна документа́ція — сукупність документів, що містять відомості, необхідні для розробки, виготовлення, супроводу та експлуатації програм^[1]. Програмна документація є одним з видів технічної документації.

Комплекс державних стандартів, що встановлюють взаємопов'язані правила розробки, оформлення та звернення програм і програмної документації називається «Єдина система програмної документації» (ЄСПД)^[2].

Програма — дані, призначені для управління конкретними компонентами системи оброблення інформації з метою реалізації певного алгоритму^[3].

Програмне забезпечення — сукупність програм системи обробки інформації і програмних документів, необхідних для експлуатації цих програм^[3].

Програмний модуль — програма або функціонально завершений фрагмент програми, призначений для зберігання, трансляції, об'єднання з іншими програмними модулями та завантаження в оперативну пам'ять^[3]