Статья 231. Незаконный сбор с целью использования или использования сведений, которые составляют коммерческую или банковскую тайну

Преднамеренные действия, направленные на получение сведений, которые составляют коммерческую или банковскую тайну, с целью разглашения или другого использования этих сведений, а также незаконное использование таких сведений, если это повлекло существенный вред субъекту хозяйственной деятельности -

караются штрафом от двухсот до тысячи необлагаемых минимумов доходов граждан или ограничением воли сроком до пяти лет, или лишением свободы сроком до трех лет.

Статья 232. Разглашение коммерческой или банковской тайны

Преднамеренное разглашение коммерческой или банковской тайны без согласия ее владельца лицом, которому эта тайна известна в связи с профессиональной или служебной деятельностью, если оно совершенно из корыстных или других личных мотивов и нанесло существенный вред субъекту хозяйственной деятельности -

карается штрафом от двухсот до пятисот необлагаемых минимумов доходов граждан с лишением права обнимать определены должности или заниматься определенной деятельностью сроком до трех лет, или исправительными работами сроком до двух лет, или лишением свободы на тот же срок".

"___" ____________ 200_ году

________________/_________/ подпись

http://www.warning.dp.ua/kominfo01.htm

Что такое коммерческая тайна.

Коммерческая тайна - это информация технического, организационного, коммерческого, производственного характера, а также иная информация, при условии, что:

1. такая информация не известна и не легкодоступна для лиц, которые обычно имеют дело с информацией подобного рода. Другими словами, коммерческая тайна должна в первую очередь быть действительно тайной.

2. такая информация имеет коммерческую ценность, то есть дает преимущества перед другими лицами, ею не владеющими (конкурентами).

3. лицо, законно контролирующее информацию (владелец), принимает адекватные меры для сохранения ее секретности.

4. она не принадлежит к информации, которая не может быть коммерческой тайной.

СЛЕДУЕТ УЧЕСТЬ, что пока выполняются эти условия, информация является коммерческой тайной. Как только хотя бы одно из них перестает выполняться, информация перестает быть коммерческой тайной.

Информация в данном случае должна пониматься в широком смысле этого слова. К примеру, это может быть:

Технология - если она не охраняется или не может охраняться как изобретение, но известна только ее владельцу и дает ему преимущества перед конкурентами.

Состав вещества (сырья, препарата) - такую информацию может быть выгоднее хранить как коммерческую тайну, если она не может быть определена путем анализа готового продукта.

Производственный опыт - способы либо алгоритмы выполнения производственных операций.

Способы ведения дел, способы управления

Приведенные примеры - это только часть сведений, которые могут быть коммерческой тайной.

В обиходе встречается и такое понятие, как ноу-хау ("know-how" - в переводе с английского "знаю как"), которое часто отождествляется с коммерческой тайной. Законодательство Украины не определяет, что относится к ноу-хау, но исходя из применения этого термина в мировой практике, ноу-хау является близким к коммерческой тайне.

Связанным с коммерческой тайной является понятие конфиденциальная информация.

ОБРАЩАЕМ ВАШЕ ВНИМАНИЕ на то, что:

 

• Коммерческая тайна, если она определена как таковая, относится к конфиденциальной информации.

 

• Не всякая конфиденциальная информация составляет коммерческую тайну. К примеру, адвокат обязан хранить в тайне информацию, полученную от клиента, но лично для него эта информация не составляет коммерческой ценности.

НЕ МОЖЕТ БЫТЬ КОММЕРЧЕСКОЙ ТАЙНОЙ такая информация:

уставные документы, документы, которые разрешают заниматься предпринимательской деятельностью и ее отдельными видами (например, лицензии)

информация по всем установленным формам финансовой отчетности

данные, необходимые для проверки исчисления и уплаты налогов и других обязательных платежей

информация о численности и составе работающих, их заработную плату в целом и по профессиям и должностям, а также про наличие свободных рабочих мест

документы об оплате налогов и обязательных платежей

информация о загрязнении окружающей природной среды, несоблюдении безопасных условий работы, реализации продукции, которая причиняет вред здоровью, а также иные нарушения законодательства Украины и размеры нанесенных убытков

документы о платежеспособности

сведения об участии должностных лиц предприятия в кооперативах, малых предприятиях, союзах, объединениях, иных организациях, которые занимаются предпринимательской деятельностью

сведения, которые в соответствии с действующим законодательством подлежат оглашению

Владелец коммерческой тайны имеет право использовать коммерческую тайну по своему усмотрению.   Также ему принадлежат следующие исключительные права:  

 1. право разрешать использование коммерческой тайны.  

 2. право препятствовать неправомерному разглашению, сбору или использованию коммерческой тайны, в том числе преследовать нарушителей в судебном порядке.

Права на коммерческую тайну не подлежат государственной регистрации в силу природы самой коммерческой тайны.

ВАЖНО ЗНАТЬ, что права на коммерческую тайну могут принадлежать:  

1. Лицу (юридическому либо физическому), которое правомерно определило информацию как коммерческую тайну. Например, предприятию, на котором разработана новая технология, если управляющим органом предприятия принято решение, что такая технология является коммерческой тайной, и права на такую технологию не принадлежат самому разработчику (для выполнения последнего условия, как правило, необходимо, чтобы это было заранее предусмотрено договором).  

РЕКОМЕНДАЦИЯ: даже если информация явно подпадает под определение коммерческой тайны, придать ей статус таковой предпочтительней в письменном виде - например, путем выдачи приказа об отнесении информации к коммерческой тайне и т.д.  

2. Другому лицу, если принадлежность ему прав на коммерческую тайну предусмотрена договором. В этом случае возможно несколько вариантов:

1) права на коммерческую тайну могут принадлежать автору (создателю, разработчику) такой информации,

2) владелец коммерческой тайны может передать права на нее иному лицу по договору. О том, как защитить коммерческую тайну, Вы можете узнать здесь.

http://ip.ua/view/ru/commercial_secret

Проведення порівняльного аналізу законодавства у сфері інформації з обмеженим доступом України та країн-членів НАТО

Климчук Сергій, кандидат юридичних наук

http://www.justinian.com.ua/article.php?id=2461

Юридичний журнал, № 11, 2006

Наразі спробуємо проаналізувати законодавство України щодо захисту інформації з обмеженим доступом та порівняємо його із законодавством країн НАТО.

Поняття «інформація з обмеженим доступом» в Україні законодавчо не визначене. Аналіз законодавства дозволяє зробити висновок, що інформація з обмеженим доступом – це відомості конфіденційного або таємного характеру, правовий статус яких передбачений законодавством України і доступ до яких обмежений власником таких відомостей. Інформація з обмеженим доступом за законодавством України за своїм правовим режимом поділяється на конфіденційну і таємну [1]. Подібна класифікація прослідковується і у законодавстві країн НАТО (див. Таблицю 1).

Конфіденційна інформація – це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов.

Таємна інформація – це інформація, що містить відомості, які становлять державну та іншу передбачену законом таємницю (банківську, комерційну, службову, професійну, адвокатську тощо), розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі.

Конфіденційну інформацію можна поділяти на таку, яка є власністю держави, і конфіденційну інформацію, яка не належить державі. Таємна інформація має бути передбачена законом. До видів таємної інформації законодавство України відносить: державну таємницю, комерційну таємницю, банківську таємницю, службову таємницю, професійну таємницю, адвокатську таємницю.

На законодавчому рівні чітко регламентованими є такі види таємної інформації як державна, комерційна, банківська, професійна таємниці. Поняття ж службової таємниці хоча і має своє законодавче визначення, однак зміст та правові ознаки даного виду інформації з обмеженим доступом ще не достатньо регламентовані.

В Україні питання захисту інформації з обмеженим доступом регламентується Законами України «Про інформацію», «Про захист інформації в автоматизованих системах», «Про державну таємницю» та іншими. Звернемо увагу на деякі проблемні питання щодо окремих видів інформації з обмеженим доступом.

Як у країнах НАТО, так і у законодавстві України, до інформації з обмеженим доступом, що не становить державну таємницю відноситься персональна інформація. Так, Законом України «Про інформацію» до основних персональних даних віднесено національність, освіту, сімейний стан, релігійність, стан здоров’я, а також адреса, дата і місце народження. Офіційним тлумаченням окремих статей цього закону даний перелік доповнено ще й майновим станом [2]. Причому обидва переліки не є вичерпними.

Слід зазначити, що персональна інформація, в країнах НАТО розглядається відповідно до концепції «privacy». Так, зокрема в Канаді був прийнятий Стандарт CSA ( Canadian Standard Asociation), а в травні 1996 року Міжнародною організацією стандартизації (ISO) була прийнята резолюція щодо розвитку міжнародних стандартів приватності, яка базувалася на Стандарті CSA. Стандарт CSA містить наступні принципи регулювання суспільних відносин, що виникають з приводу персональних даних:

1. Відповідальність. Організація відповідальна за ті персональні дані, що знаходяться під її контролем, і має призначати особу або осіб, які відповідають за відповідність дій організації принципам законодавства.

2. Ідентифікація мети. Мета, задля якої збирається інформація, має бути ідентифікована організацією до початку процесу збирання інформації.

3. Згода. Усвідомлення та згода особи на збирання інформації про неї є обов’язковою умовою збирання, використання чи поширення (розкриття) персональних даних, крім випадків, де це недоречно.

4. Обмежене збирання. Збирання персональної інформації має бути обмежене до межі тієї мети, яка визначена (ідентифікована) організацією. Інформація може збиратися лише для справедливої та законної мети.

5. Обмежене використання, поширення, зберігання. Персональна інформація не повинна використовуватись або поширюватись не з тією метою, задля якої вона була зібрана, окрім випадків згоди особи або вимоги закону. Персональна інформація не повинна зберігатися довше, ніж це необхідно для досягнення зазначеної мети.

6. Точність. Персональна інформація має бути точною, повною та сучасною в тій мірі, в якій це є необхідним для досягнення мети, задля якої інформацію було зібрано.

7. Безпека. Персональна інформація має бути захищена за допомогою забезпечення такого рівня безпеки, який відповідає вимогам “чутливості” (sensitivity) інформації.

8. Відкритість. Організація має зробити доступною для особи специфічну інформацію про її (організації) політичне та практичне відношення до управління персональною інформацією.

9. Особистий доступ. На вимогу особи, вона має бути проінформована про існування, використання та поширення її персональної інформації, і такій особі має бути наданий доступ до такої інформації. Особа має бути в змозі перевірити точність та повноту інформації, та виправити таку інформацію в разі необхідності.

10. Перевірка відповідності. Особа повинна мати можливість направити завдання з перевірки, що стосується відповідності принципам законодавства, особам чи особі, відповідальним за відповідність діяльності організацій принципам законодавства.

Закріплюючи законодавче забезпечення захисту персональних даних та захисту особи від впливу за допомогою інформації (інформаційна безпека особи), Канада планує досягти встановлення балансу між використанням інформації для потреб бізнесу та потребою окремих осіб (споживачів) бути проінформованими про те, як використовується інформації про них, бути впевненими в безпеці такої інформації.

В 1995 році Європейським Союзом була прийнята Директива щодо Захисту особистості з дотриманням режиму персональних даних та вільного руху таких даних. Директива спрямована на впорядкування практики захисту інформації в межа Європейського Союзу. Однією з вимог, адресованих державам-учасникам, є вимога прийняти закони щодо захисту персональної інформації, як в публічному, так і в приватному секторі. Зазначені закони мають також включати тимчасове блокування переміщення інформації до держав – не членів Європейського Союзу, які не встановили «адекватного» рівня захисту інформації [3].

Відповідно до Директиви щодо Захисту особистості з дотриманням режиму персональних даних та вільного руху таких даних (Directive on the Protection of Individuals with Regard to the Processing of Personal Data and on the Free Movement of Such Data), 95/46/ЕС, та конкретизуючої її Директиви від 1996 року, були внесені зміни до національного законодавства держав-учасниць Європейського Союзу.

Коло осіб, яким у силу виконання службових обов’язків стають відомі факти особистого життя людини за законодавством України не обмежується лікарями та журналістами. До них також належать адвокати, яким особи довіряють таку інформацію у зв’язку із необхідністю отримання правової допомоги. Адвокат зобов’язаний зберігати адвокатську таємницю. Предметом адвокатської таємниці є питання, з яких громадянин або юридична особа зверталися до адвоката, суть консультацій, порад, роз’яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом при здійсненні своїх професійних обов’язків.

Документи, пов’язані з виконанням адвокатом доручення, не підлягають оглядові, розголошенню чи вилученню без його згоди. Забороняється прослуховування телефонних розмов адвокатів у зв’язку з оперативно-розшуковою діяльністю без санкції Генерального прокурора України, його заступників, прокурорів Республіки Крим, області, міста Києва.

У нормативно затвердженому тексті присяги адвоката є зобов’язання суворо зберігати адвокатську таємницю. За порушення присяги адвокат рішенням дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії до адвоката можуть бути застосовані такі дисциплінарні стягнення: попередження; зупинення дії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю на строк до одного року; анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю [4].

Таємність інформації про майновий стан особи та факти розпорядження нею своїм майном захищені в Україні також інститутом таємниці вчинення нотаріальних дій. Так ст. 8 Закону України «Про нотаріат» зазначає, що нотаріуси, інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, та особи, яким про вчинені нотаріальні дії стало відомо у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків, зобов’язані додержувати таємниці цих дій у зв’язку із чим довідки про вчинені нотаріальні дії та документи видаються тільки громадянам та юридичним особам, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії [5].

Зазначені вище принципи в цілому використані при нормотворенні в Україні. Хоча, на нашу думку, в Україні існує необхідність підготовки цілісного законодавчого акту щодо захисту приватної інформації.

Істотним фактором, що гальмує міжнародний інформаційний обмін, та ускладнює належний захист інформації, є невідповідність категорій розмежування доступу до інформації, що існують в різних країнах. По-перше, інформаційні законодавства різних країн можуть передбачати різну побудову ієрархічної структури режиму доступу до інформації. По-друге, одні й ті самі терміни в різних країнах можуть застосовуватись для позначення не ідентичної за режимом доступу інформації.

Наприклад, відповідно до частини першої Генеральної міжміністерської інструкції щодо захисту секретів та інформації [6], що стосується національної оборони та безпеки держав, прийнятої Французькою державою 12 березня 1982 року, встановлюється 4 види захисту інформації відповідно до режиму доступу: захист TRES Таємниці, Захист Таємниці, Захист Конфіденційної інформації, та четвертий рівень захисту, що додається для інформації, яка повинна розповсюджуватись обмежено, хоча і не є таємною, але не повинна бути оприлюднена.

А, наприклад, у відповідності до чеського законодавства інформація з обмеженим доступом категорується в наступні ступені безпеки інформації:

1. «prіsne tajne» (вища таємниця) Абсолютно секретно «Top secret»

2. «tajne» (таємниця) Секретно «Secret»

3. «duverne» (конфіденційний) Конфіденційно «Confіdentіal»

4. «vyhrazene» (обмежений) Для службового користування «Restrіcted».

В Україні ж усього три ступені секретності: «особливої важливості», «цілком таємно» та «таємно». Гриф же «Для службового користування» застосовується для позначення матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави.

Наступною особливістю законодавства країн НАТО є застосування критерію «потреби знати (need to know)»: особа повинна мати доступ до класифікованої інформації лише в тій мірі, в якій це необхідне для виконання її обов’язків.

Даний принцип застосований і у законодавстві України: відповідно до Закону України «Про державну таємницю»: «допуск до державної таємниці... надається дієздатним громадянам України віком від 18 років, які потребують його за умовами своєї службової, виробничої, наукової чи науково-дослідної діяльності або навчання, наказом чи письмовим розпорядженням керівника органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи або організації, де працює, перебуває на службі чи навчається громадянин».

Як і в вищеназваних країнах НАТО, так і в Україні до інформації з обмеженим доступом, що не є власністю держави відносять комерційну таємницю.

Зазначимо, що в країнах НАТО, де використовуються інформаційні об’єкти, які представляють комерційну цінність, немає єдиного підходу до визначення поняття такої інформації, застосовуються різні визначення: ділові секрети, виробничі секрети, торгівельні секрети, конфіденційна інформація, комерційна таємниця тощо [7].

Так, у США, Німеччині, Румунії, Польщі, Чехії, Словаччині, Угорщині визначено поняття ділові секрети. Зокрема, в США під поняттям ділові секрети розуміють різноманітні види технічної інформації (формули, обладнання, методи, техніку і способи виробництва); в Польщі – технічну, ділову і організаційну інформацію тощо.

Законодавство, що стосується захисту інформації в США, Канаді та Німеччині (закони захисту інформаційної сфери) діють з 70-х років минулого століття. Зазначимо, що законодавство в сфері захисту інформації цих країн, перш за все, визначає об’єкти правової охорони в інформаційній сфері, порядок реалізації права власності на інформаційні об’єкти, права і обов’язки власників, правовий режим функціонування інформаційних технологій; категорії доступу окремих суб’єктів до певних видів інформацій, встановлює категорії секретності, поняття «конфіденційної інформації» та межі його правового застосування.

Разом з тим, слід наголосити, що інформація в цих країнах може бути захищена за допомогою правових засобів захисту інтелектуальної власності й взагалі інформація розглядається як об’єкт права інтелектуальної власності, навіть, коли йдеться про масову інформацію.

Зазначимо, що в США існують чотири основних закони з приводу інтелектуальної власності: закон про авторське право, патентний закон, закон про торгову марку, закон про торговий секрет. Ці закони є федеральними і поширюються на усі штати.

Загалом, згідно з законодавством США, існує два види комерційної таємниці [8]. Це технологічна інформація (має самостійну економічну вартість внаслідок власної унікальності та за рахунок неможливості її одержання законним шляхом іншими особами, й які можуть отримати економічний еквівалент від її використання та розкриття) та ділова інформація (є об’єктом діяльності, яка є обґрунтованою за обставин, що вимагають її збереження в таємниці).

Поняття «виробничі секрети» визначено в Болгарії, Німеччині, Угорщині. В Угорщині до виробничих секретів відносять технічну інформацію; в Німеччині – креслення, рецептуру та інші письмові відомості, сукупність виробничого досвіду або інший факт, пов’язаний з виробництвом, в тому числі знання і досвід спеціалістів виробників, комерційні знання та досвід.

Торгівельні секрети як поняття вживаються в Великобританії, Канаді, США, Німеччині. До торгівельних секретів у Великобританії, США, відносять інформацію, що придатна для промислового або комерційного використання; інформацію про способи виробництва, продажу тощо, а також інформацію про технології або бізнес. Крім того, в англійській правовій літературі та матеріалах з питань порушення конфіденційності цей термін використовують для відмежування інформації комерційного або виробничого характеру від інформації особистого характеру [7].

Поняття «комерційні секрети» використовують Болгарія, Польща, Чехія, Словаччина.

Питання щодо змісту інформації, яка становить комерційну таємницю завжди викликало багато дискусій. Наприклад, щодо кореляції понять комерційної таємниці (конфіденційної інформації та інформації взагалі) та інтелектуальної власності. Інформація, згідно з законодавством України, є об’єктом права власності, але вона одночасно може бути й об’єктом права інтелектуальної власності [9; 10; 11; 12; 13]. З правової точки зору комерційну таємницю часто пов’язують з засобами захисту від неякісної конкуренції в межах реалізації права на інтелектуальну власність [14]. Це положення витікає із змісту пункту VIII статті 2 Конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності, яка була підписана в Стокгольмі 14 липня 1967 року та змінена 2 жовтня 1979 року, учасником якої був колишній СРСР, а в теперішній час – Україна [15].

Що стосується використання понять «ділові секрети», «виробничі секрети», «торгівельні секрети» тощо, в Україні більш розповсюджена думка про те, що всі ці види секретів можливо об’єднати в один узагальнюючий термін – комерційна таємниця, що і знайшло своє закріплення на законодавчому рівні.

Згідно зі статтями 155 Господарського кодексу України та 420 Цивільного кодексу України, серед об’єктів прав інтелектуальної власності у сфері господарювання визнається комерційна таємниця.

Поняття комерційної таємниці визначається в статті 36 Господарського кодексу України, як відомості, пов’язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб’єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб’єкта господарювання.

Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, визначаються суб’єктом господарювання відповідно до законодавства. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 р. № 611 «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці», не можуть бути віднесені до комерційної таємниці [16; 17] такі відомості:

• установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами;

• інформація за всіма встановленими формами державної звітності;

• дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов’язкових платежів;

• відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць;

• документи про сплату податків і обов’язкових платежів;

• інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров’ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків;

• документи про платоспроможність;

• відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об’єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю;

• відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню.

Таким чином, відомості, які можуть бути віднесені до комерційної таємниці, наприклад підприємства, повинні мати наступні ознаки: не містити державної таємниці; відноситись до виробничої діяльності підприємства; не наносити шкоди інтересам суспільства; мати дієву або потенційну комерційну цінність та створювати переваги в конкурентній боротьбі; мати обмеження в доступі тощо.

Прикладом інформації, що може підпадати під активну охорону, та становити комерційну таємницю можуть служити відомості типу «ноу-хау», тобто відомості технічного характеру – режими, методики, технологічні карти тощо, результати різних досліджень, методи управління, і, крім того, інформаційні об’єкти, які пасивно охороняються, що представляють комерційну цінність настільки велику, що власник – з розумінь доцільності або безпеки – надає і цій інформації режим обмеження доступу.

Термін «ноу-хау» вперше було використано в США в 1916 році у судовій справі Дюранда проти Брауна. Він знайшов застосування в правовій літературі більшості іноземних країн [18]. Проте, тільки в Великобританії він знайшов законодавче визначення [14].

«Ноу-хау» – це інформація, яка має комерційну цінність. Вона може бути секретом виробництва, може бути патентоспроможною. Хоча часто технічна або наукова за характером інформація, наприклад по технічному обслуговуванню, може бути і більш загальною. Маркетинг і управлінські навички, а також просто ділові консультації можуть бути «ноу-хау». Якщо хто-небудь бажає платити за інформацію, на неї може бути попит на міжнародному ринку або бути видана міжнародна ліцензія.

Охорона законом «ноу-хау» в різних країнах має свої відмінності, проте все одно носить обмежений характер. На відміну від патентів, авторських прав і товарних знаків шляхом реєстрації не можна одержати виключні права на «ноу-хау».

Далі спробуємо охарактеризувати законодавство з обмеженим доступом країн-членів НАТО, що складає державну таємницю.

 Захист інформації в НАТО регламентується документом «Безпека в межах угоди Північної Атлантичної Організації» (C-M(55)15 Fіnal), що був погоджений між країнами-членами. Цей документ відбиває основні вимоги щодо захисту інформації з обмеженим доступом, що члени НАТО домовилися виконувати. Він встановлює основні вимоги до систем забезпечення фізичної, персональної, процедурної і технічної безпеки. Підписуючи C-M(55)15 Fіnal, кожна нація дає зобов’язання на національному рівні гарантувати адекватний захист інформації з обмеженим доступом НАТО. Коли нація приєднується до альянсу, вона бере на себе зобов’язання захищати інформацію з обмеженим доступом НАТО.

У таблиці наведеній нижче позначені терміни прийняття найважливіших законодавчих актів у зв’язку з вступом у НАТО країн Центральної і Східної Європи. Як свідчить таблиця, обов’язковій зміні підлягають закони про доступ до інформації і закони про охорону інформації з обмеженим доступом.

 

Таблиця 1.

Країна	Закон про доступ до інформації		Закон про державні секрети
	Назва	Дата прийняття	Назва	Дата прийняття
Болгарія	Акт про суспільну інформацію	2000	Інформаційний захист	2002
Чехія	Порядок доступу до інформації	1999	Акт про класифікації інформації	1998
Естонія	Акт про суспільну інформацію	2000	Акт про державні таємниці	1999 доп. 2001
Угорщина	Захист персональних відомостей і розкриття відомостей громадськості	1992	Акт про державні та офіційні секрети	1995 доп. 1998
Латвія	Закон про свободу інформації	1998	Закон про державну таємницю	1997
Литва	Закон про умови передання інформації громадськості	2000	Закон про державну таємницю	1995
Польща	Про доступ до інформації	2001	Акт про захист інформації, яка класифікується	1999
Румунія	Вільний доступ громадськості до інформації	2001	Захист інформації, яка класифікується	2002

 

Структура законодавчих актів країн НАТО, що стосуються охорони державної таємниці, включає аналогічні до Закону України «Про державну таємницю» складові: класифікація інформації з метою захисту, організація захисту класифікованої інформації, класифікована інформація, визначення грифа таємності, доступ до класифікованої інформації, документообіг, навчання класифікації інформації з метою забезпечення безпеки тощо.

 

Висновки 

Аналіз законодавства України щодо захисту інформації з обмеженим доступом свідчить, що принципи, використані у законодавстві країн-членів НАТО, в цілому використані при нормотворенні в Україні. Єдине, на чому акцентуємо увагу: в Україні існує необхідність підготовки цілісного законодавчого акту щодо захисту приватної інформації.

Потребує законодавчого закріплення відповідно до вимог ст. 30 Закону України «Про інформацію» поняття службової таємниці, а саме: зміст та правові ознаки даного виду інформації з обмеженим доступом.

Задекларувавши вступ до НАТО, наша держава повинна буде гармонізувати національну законодавчу базу у відповідності до світових стандартів і до тих критеріїв, які прийняті в цій структурі.

 

Література: 

1. Закон України «Про інформацію».

2. Рішення Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення статей 3, 23, 31, 47, 48 Закону України «Про інформацію» та статті 12 Закону України «Про прокуратуру» (справа К.Г. Устименка) від 30.10.97р. // Офіційний Вісник України. – № 46 від 24.11.97 р.

3. Directive on the Protection of Individuals with Regard to the Processing of Personal Data and on the Free Movement of Such Data // The European Union Directives.

4. Закон України «Про адвокатуру».

5. Закон України «Про нотаріат».

6. General interministerial instruction on the protection of secrets and information concerning national defense and the security of the state, Prime Minister's Office, Paris, 12 March 1982.

7. Клименко П.М. Інформація як об’єкт інтелектуальної власності, що потребує охорони // Недержавна система безпеки підприємництва як суб’єкт національної безпеки України: Зб. Матеріалів наук.-практ. конф., Київ, 16-17 травня 2001 року. – К.: Вид-во. Європ. ун-ту, 2003. – с. 283-289.

8. Практика защиты коммерческой тайны в США. – М., 1996.

9. Закон України «Про інформацію».

10. Закон України «Про науково-технічну інформацію».

11. Закон України «Про авторське право і суміжні права».

12. Закон України «Про приєднання України до Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право».

13. Закон України «Про охорону прав на промислові зразки».

14. Андрощук Г.А., Крайнев П.П. Экономическая безопасность предприятия: защита коммерческой тайны. – Монография. – К.: Издательский Дом «Ин Юре», 2000. – 400 с.

15. Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності підписана в Стокгольмі 14 липня 1967 року та змінена 2 жовтня 1979 року.

16. Постанова Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 р. № 611 «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці».

17. [1]7. Наказ Головного контрольно-ревізійного управління України від 3 жовтня 1997 року № 121 «Про затвердження Інструкції про порядок проведення ревізій і перевірок державною контрольно-ревізійною службою в Україні».

18. [1]8. Меньшиков А.А. Правовые вопросы передачи ноу-хау в международной торговле: Автореф. дисс. на соискание ученой степени кандидата юридических наук. М.: ИГПАН СССР, 1983. – с. 2.