§ 4. Приватизація в Україні

Правові, економічні та організаційні засади здійснення приватизації в Україні з метою створення багатоукладної соціальне орієнтованої ринкової еко­номіки регламентуються чинним законодавством Ук­раїни.

Правовою основою процесу приватизації в Украї­ні є Конституція України, законодавчі та норматив­ні акти. Серед основних правових актів, що регулю­ють ці питання, необхідно відзначити Закон Украї­ни "Про приватизацію державного майна" від 4 березня 1992 р., Закон України "Про приватизацію

невеликих державних підприємств (малу приватиза­цію)" від 6 березня 1992 р., Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 16 червня 1992 р., Закон України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі" від 10 липня 1996 р., Закон України "Про привати­заційні папери" від 6 березня 1992 р. тощо.

Приватизація державного майна (далі привати­зація) — це відчуження майна, що знаходиться в державній власності, і майна, що належить Авто­номній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відпо­відно до цього Закону, з метою підвищення соціаль­но-економічної ефективності виробництва та залу­чення коштів на структурну перебудову економіки України.

Основними пріоритетами приватизації є підви­щення ефективності виробництва та мотивації до праці, прискорення структурної перебудови і роз­витку економіки України.

Приватизація здійснюється на основі таких прин­ципів:

• законності;

• державного регулювання та контролю;

• надання громадянам України пріоритетного права на придбання державного майна;

• надання пільг для придбання державного майна членам трудових колективів підприємств, що приватизуються;

• забезпечення соціальної захищеності та рівності прав участі громадян України у процесі прива­тизації;

• платності відчуження державного майна;

• пріоритетного права трудових колективів на

придбання майна своїх підприємств; • створення сприятливих умов для залучення ін- вестицій;

• безоплатної передачі частки державного майна кожному громадянинові України за приватиза­ційні папери;

• додержання антимонопольного законодавства;

• повного, своєчасного й достовірного інформуван­ня громадян про порядок приватизації та відо­мості про об'єкти приватизації;

• врахування особливостей приватизації об'єктів агропромислового комплексу, гірничодобувної промисловості, незавершеного будівництва, не­великих державних підприємств, підприємств зі змішаною формою власності та об'єктів науко­во-технічної сфери;

• застосування переважно конкурентних способів у разі: приватизації невеликих державних під­приємств, законсервованих об'єктів та об'єктів незавершеного будівництва, підприємств торгів­лі, громадського харчування, побутового обслу­говування населення, готельного господарства, туристичного комплексу; продажу акцій відкри­тих акціонерних товариств, створених на базі І. середніх і великих підприємств.

Приватизація акцій (часток, паїв), що знаходять­ся в державній власності, у майні спільних підпри­ємств з іноземними інвестиціями проводиться відпо­відно до законодавства та установчих документів спільних підприємств.

Відчуження майна, що є в комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших за­конів із питань приватизації та здійснюється органа­ми місцевого самоврядування.

До об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, належать:

• майно підприємств, цехів, виробництв, діль­ниць, інших підрозділів, які є єдиними (ціліс­ними) майновими комплексами, якщо в разі їх виокремлення в самостійні підприємства не по­рушується технологічна єдність виробництва з

основної спеціалізації підприємства, зі структу­ри якого вони виходять;

• об'єкти незавершеного будівництва та законсер­вовані об'єкти;

• акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств та інших об'єднань.

Приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення. До таких належать майнові комплекси підприємств, їхніх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є ви­робництво товарів (робіт, послуг), що мають загаль­нодержавне значення.

Загальнодержавне значення мають:

• об'єкти, які забезпечують виконання державою її функцій, забезпечують обороноздатність дер-к жави, її економічну незалежність, та об'єкти -т- права власності українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету Ук­раїни;

• об'єкти, діяльність яких забезпечує соціаль-. ний розвиток, збереження та підвищення І культурного, наукового потенціалу, духовних і цінностей;

• об'єкти, контроль за діяльністю яких із боку держави гарантує захист громадян від наслідків впливу неконтрольованого виготовлення, вико­ристання або реалізації небезпечної продукції, послуг чи небезпечних виробництв;

• об'єкти, які забезпечують життєдіяльність дер­ жави в цілому.

Суб' єктами приватизації є:

• державні органи приватизації;

• покупці (їх представники); г

• посередники.

Державну політику у сфері приватизації здійсню­ють Фонд державного майна України, його, регіо­нальні відділення та представництва у районах і міс­тах, органи приватизації в Автономній Республіці

Крим, що становлять єдину систему державних ор­ганів приватизації в Україні.

Фонд державного майна України підпорядкова­ний, підзвітний і підконтрольний Верховній Раді України. Голова Фонду державного майна України призначається на посаду і звільняється з посади Президентом України за згодою Верховної Ради України.

Державні органи приватизації у межах їхньої компетенції здійснюють такі основні повноваження:

• змінюють у процесі приватизації організаційну форму підприємств, що знаходяться в держав­ній власності;

• здійснюють повноваження власника державного майна у процесі приватизації;

• виступають орендодавцем майна, що знаходить­ся в державній власності, згідно з законодав­ством;

• продають майно, що знаходиться в державній власності, у процесі його приватизації, включно •з майном ліквідованих підприємств та об'єктів незавершеного будівництва, колишнє військове майно, що набуло статусу цивільного, а також акції (частки, паї), що належать державі у май­ні господарських товариств;

• створюють комісії з приватизації;

• затверджують плани приватизації майна, що знаходиться в державній власності, плани роз­міщення акцій акціонерних товариств у процесі приватизації;

• розробляють проекти державних програм прива­тизації та подають їх на затвердження Верхов­ній Раді України;

• укладають угоди щодо проведення підготовки об'єктів до приватизації та їх продажу;

• укладають угоди щодо проведення експертної оцінки вартості об'єктів приватизації;

• здійснюють ліцензування комісійної, представ-

ницької та комерційної діяльності з приватиза­ційними паперами;

• виступають з боку держави засновником підпри­ємств із змішаною формою власності;

• беруть участь у розробленні міжнародних дого­ворів України з питань державної власності та її використання;

• здійснюють захист майнових прав державних підприємств, організацій, установ, а також ак­цій (часток, паїв), що належать державі, на те­риторії України та за її кордоном;

• контролюють виконання умов договорів купівлі-продажу державного майна, а також здійсню­ють інші повноваження, передбачені чинним за­конодавством України.

Державні органи приватизації не мають права втручатися в діяльність підприємств, окрім випад­ків, передбачених законодавством України та уста­новчими документами цих підприємств.

Продаж майна, що є в комунальній власності, здійснюють органи, створювані відповідними місце­вими радами. Ці органи діють у межах повнова­жень, визначених відповідними місцевими радами, та є їм підпорядкованими, підзвітними й підкон­трольними.

Конкурсний продаж акцій за приватизаційні па­пери здійснюється через національну мережу цент­рів сертифікатних аукціонів.

Покупцями об'єктів приватизації можуть бути:

• громадяни України, іноземні громадяни, особи

без громадянства;

• юридичні особи, зареєстровані на території Ук­раїни, крім передбачених частиною третьою цієї статті;

• юридичні особи інших держав.

Для спільної участі в приватизації громадяни мо­ жуть створювати господарські товариства, в тому числі з членів трудового колективу, в порядку, вста­ новленому законодавством України.

Господарське товариство членів трудового колек­тиву підприємства, що приватизується, засновується на підставі рішення загальних зборів, у яких брало участь більш як 50% працівників підприємства або їх уповноважених представників.

Не можуть бути покупцями:

• юридичні особи, у майні яких частка державної власності перевищує 25%;

• органи державної влади;

• працівники державних органів приватизації (крім випадків використання ними приватиза­ційних паперів);

• юридичні особи, майно яких перебуває в кому­нальній власності, органи місцевого самовряду­вання.

Покупці — юридичні особи зобов'язані подати до державного органу приватизації документ про роз­поділ статутного фонду серед учасників. Відпові­дальність за достовірність поданого документа по­кладається на покупця відповідно до законодавства.

Для обслуговування обігу приватизаційних папе­рів, створення ринку цінних паперів та подальшого його обслуговування, зниження ризику покупців, які вкладають кошти в об'єкти приватизації, ство­рюються довірчі товариства, інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, інші фінансові посередники.

Звернення покупців до послуг посередницьких організацій у придбанні державного майна не є обов'язковим.

Порядок приватизації державного майна перед­бачає:

• опублікування списку об'єктів, які підлягають приватизації, у виданнях державних органів приватизації, місцевій пресі;

• ухвалення рішення про приватизацію об'єкта на підставі поданої заяви або виходячи з завдань Державної програми приватизації та створення комісії з приватизації;

• опублікування інформації про ухвалення рішен­ня про приватизацію об'єкта;

І • проведення аудиторської перевірки фінансової с звітності підприємства, що приватизується (за винятком об'єктів малої приватизації);

• затвердження плану приватизації або плану роз-У міщення акцій відкритих акціонерних това­риств, створених у процесі приватизації та кор-поратизації, та їх реалізацію.

Приватизація державного майна здійснюється через:

• продаж частини державного майна кожному громадянинові України за приватизаційні па­пери;

• продаж об'єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом, у тому числі з виключним застосу-

д ванням приватизаційних паперів;

„, • продаж акцій (часток, паїв), що належать дер­жаві у господарських товариствах, на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах та іншими способами, що передбачають загальнодоступ­ність і конкуренцію покупців;

• продаж на конкурсній основі цілісного майново­го комплексу державного підприємства, що при-' ватизується, або контрольного пакета акцій від-_# критого акціонерного товариства, якщо поку­пець подав документи, передбачені чинним законодавством;

• викуп майна державного підприємства згідно з альтернативним планом приватизації.

Неконкурентні способи продажу майна держав­них підприємств застосовуються щодо об'єктів, не проданих на аукціоні, за конкурсом.

Приватизація законсервованих об'єктів та об'єк­тів незавершеного будівництва, підприємств торгів­лі, громадського харчування, побутового обслугову­вання населення, готельного господарства, турис­тичного комплексу здійснюється через:

• продаж на аукціоні, за конкурсом;

• викуп.

Приватизація зазначених об'єктів та майна неве­ликих державних підприємств (об'єктів малої при­ватизації) здійснюється в порядку, передбаченому Законом України "Про приватизацію невеликих дер-ясавних підприємств (малу приватизацію)" та Дер­жавною програмою приватизації.

Кожному громадянинові України надається право на безоплатне придбання частки державного майна на суму одержаного приватизаційного майнового сертифіката.

Працівникам підприємства, майно якого прива­тизується, надається право на:

• першочергове придбання акцій за їх номіналь­ною вартістю на суму і за рахунок виданого праців­никові приватизаційного майнового сертифіката;

• першочергове придбання власним коштом акцій за їх номінальною вартістю на половину суми вида­ного працівникові приватизаційного майнового сер­тифіката.

Господарське товариство, до складу якого ввійш­ло не менш як 50% працівників підприємства, чиє майно приватизується через продаж на аукціоні чи за конкурсом, користується пріоритетним правом на придбання цього майна за рівних запропонованих умов купівлі, а також правом на розстрочення пла­тежу на строк до одного року з початковим внеском не менш як 30% ціни, за яку придбано майно на аукціоні чи за конкурсом.

Спори, що виникають у процесі приватизації, ви­рішуються судом чи арбітражним судом у встановле­ному порядку відповідно до їхньої компетенції.

За порушення законодавства про приватизацію до винних осіб застосовується кримінальна, адміністра­тивна, дисциплінарна, цивільно-правова відлові-Дальність відповідно до законодавства України.

. Підприємницька діяльність

Україні: поняття, правова основа й основні види та форми підприємництва

Перехід до ринкових відносин потребує побудови нової правової основи господарської діяль­ності.

Нині нормативно-правову базу підприємництва складає сукупність законодавчих і нормативних ак­тів, які регулюють організаційно-правові засади здійснення підприємницької діяльності в Україні. Зокрема, серед основних законодавчих актів слід відзначити Закон УРСР "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 р., Закон України "Про господарські то­вариства" від 10 вересня 1991 р., Закон України "Про власність" від 7 лютого 1992 р., Закон України "Про обмеження монополізму та недопущення не­добросовісної конкуренції у підприємницькій діяль­ності" від 18 лютого 1992 р., Закон України "Про оренду майна державних підприємств та організа­цій" від 10 квітня 1992 р., Закон України "Про бан­крутство" від 14 травня 1992 р., Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції" від 7 червня 1996 р. таін.

Підприємництвом називається самостійна, іні­ціативна, систематична на власний ризик діяль­ність із виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг і заняття торгівлею з метою одер­жання прибутку. Такий же зміст характерний для будь-якої господарської діяльності. Але ж підприєм­ницька діяльність вирізняється низкою ознак, що дозволяє говорити про підприємницьку діяльність у вужчому, ніж про господарську, розумінні.

Підприємницька діяльність як один із напрямків господарської діяльності характеризується такими ознаками:

• ініціативністю, яка означає, що підприємець по­чинає свою діяльність відповідно до потреб рин-

ку за власним розсудом та без будь-яких засте­режень;

• систематичністю підприємницької діяльності, що свідчить про те, що їй має бути притаманний постійний, тобто систематичний, характер;

• власним ризиком підприємця, коли він бере на себе як позитивні, так і негативні наслідки під­приємницької діяльності (випадкова загибель майна підприємця також падає на нього);

• метою підприємницької діяльності — одержан­ням прибутку;

• здійсненням підприємництва від свого імені та під свою майнову відповідальність.

Підприємницька діяльність завжди має комер­ційний характер, оскільки безпосередньо спрямова­на на одержання прибутку, що вирізняє її з-посеред інших напрямків господарської діяльності.

Ці ознаки свідчать про те, що підприємцем може бути визнано лише того суб'єкта права, котрий про­водить господарську діяльність, діючи від свого іме­ні, тобто фізична та юридична особа. Діяльність, спрямована на одержання прибутку, але ж не госпо­дарська, не є підприємницькою.

Чинне законодавство, проголошуючи свободу під­приємницької діяльності, рівночасно в інтересах держави й суспільства встановлює для неї певні об­меження, за якими цю діяльність можна поділити на три види: вільну, дозвільну (ліцензовану) і дер­жавну.

Вільна підприємницька діяльність характеризує­ться тим, що підприємець має право без жодних об­межень здійснювати самостійно будь-яку діяльність, Що не суперечить чинному законодавству (згідно з принципом "дозволено все, що не заборонено зако­ном").

Дозвільна (ліцензована) підприємницька діяль­ність може здійснюватися лише за спеціальним доз­волом (ліцензією), що видається Кабінетом Мініст­рів України чи уповноваженим ним органом. Це зу-

мовлено необхідністю убезпечити як окремих грома­дян, так і суспільство в цілому, її перелік, установ­лений ст. 4 Закону України "Про підприємництво", є досить широким. Його можна умовно поділити на чотири групи, а саме:

• виготовлення та реалізація певних продуктів і речовин; виготовлення пива, вина, спирту, го­рілчаних, лікерних, коньячних і тютюнових ви­робів; торгівля алкогольними напоями; виготов­лення і реалізація ветеринарних медикаментів і препаратів; виготовлення і реалізація медика­ментів і хімічних речовин;

• транспорт і зв'язок: міжнародні та внутрішні перевезення пасажирів і вантажів повітряним, річковим, морським, залізничним і автомобіль-1 ним транспортом; виконання аварійно-хімічних робіт і аерофотознімань; будівництво й технічне обслуговування загальнодержавних мереж пере-1 дачі та документального зв'язку; будівництво й технічне обслуговування передавальних станцій супутникового зв'язку; міжнародні та міжмі­ські поштові перевезення; обробка поштової ко­респонденції; видача і приймання грошових пе­реказів; використання радіочастот;

• спеціальні роботи: пошук (розвідка) та експлу­атація родовищ корисних копалин; виробницт-

, во, ремонт і реалізація спортивної, мисливської вогнепальної зброї та боєприпасів до неї, а та­кож холодної зброї; виготовлення цінних папе­рів, грошових знаків і знаків поштової оплати; видобування, виробництво й використання радіоактивних речовин і джерел іонізуючого ви-• промінювання; переробка й поховання радіоак-

' тивних відходів; видобування дорогоцінних ме­талів і коштовного каміння, виготовлення та реалізація виробів з їх використанням тощо;

• надання населенню специфічних (спеціальних) послуг; медична, ветеринарна і юридична прак­тика; створення та утримання гральних за-

кладів, організація азартних ігор; посередниць­ка діяльність із приватизаційними паперами; монтаж, ремонт і профілактичне обслуговуван­ня засобів охоронної сигналізації; аудиторська діяльність; страхова діяльність; надання послуг . з охорони державної, колективної та приватної : власності.

Дозвіл (ліцензія) на здійснення підприємницької діяльності другого виду видається у строк до ЗО днів од дня одержання заяви підприємця до Кабінету Мі­ністрів України або до уповноваженого ним органу. Відмова у видачі дозволу (ліцензії) видається в пи­сьмовій формі в той же строк. Зазначена відмова мо­же бути оскаржена до суду чи арбітражного суду.

Державна підприємницька діяльність — це діяль­ність, яку можуть виконувати тільки державні під­приємства (наприклад, діяльність із виготовлення та реалізації наркотичних засобів, військової зброї та боєприпасів до неї, вибухових речовин).

За функціональним характером підприємницька діяльність поділяється на такі види: з виробництва продукції; з виконання робіт; з надання послуг; тор­говельна діяльність.

Організаційно-правова форма підприємництва має велике значення, оскільки визначає характер взаємовідносин між засновниками (учасниками сус­пільства чи товариства), режим майнової відпові­дальності за зобов'язаннями підприємства, ступінь захисту інтересів кредиторів, порядок керівництва і розподіл одержаних прибутків, можливі джерела фі­нансування його діяльності. У деяких випадках кон­кретна організаційно-правова форма служить обов'язковою передумовою для певного виду діяль­ності. Скажімо, інвестиційний фонд може бути утво­рений лише у формі відкритого акціонерного това­риства, а фондова біржа — у формі закритого.

Для підприємницької діяльності законом перед­бачається вибір організаційно-правових форм

Так, підприємництво може здійснюватися приват­ною особою, без утворення підприємства, виключно за рахунок особистої праці. Підприємці також мо­жуть утворювати для заняття бізнесом приватні та колективні підприємства (наприклад, кооперативи).

Підприємство, як основна організаційно-правова форма підприємницької діяльності, являє собою са­мостійний, статутний суб'єкт господарювання, що має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання прибутку (доходу). У своєму складі під­приємство не має інших юридичних осіб.

Залежно від видів і форм власності в Україні мо­жуть утворюватись такі види підприємств:

• індивідуальне підприємство, засноване на осо­бистій власності фізичної особи і виключно його ' праці;

• сімейне підприємство, засноване на власності й праці громадян України і членів однієї родини, які проживають разом;

• приватне підприємство, засноване на власності окремого громадянина України, з правом най­няття робочої сили;

• колективне підприємство, засноване на власнос-

ті трудового колективу підприємства, коопера­тиву, іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації;

• державне комунальне підприємство, засноване на власності адміністративно-територіальної одиниці;

• державне підприємство, засноване на загально-

державній (республіканській) власності;

• спільне підприємство, засноване на базі об'єд­нання майна різних володарів (змішана форма

власності);

• підприємство, засноване на власності юридич­них осіб і громадян країн СНД та інших держав;

• малі підприємства.

Своєрідною організаційно-правовою формою під­приємницької діяльності є орендні підприємства, які відповідно до Закону України "Про оренду май­на державних підприємств та організацій" від 10 квітня 1992 р. утворюються організаціями оренда­рів — членів трудових колективів державного під­приємства, чиє майно вони взяли в довгострокове користування з правом послідовного викупу (чи без такого). Орендою є засноване на договорі строкове платне володіння й користування майном, що нале­жить державним підприємствам і організаціям, не­обхідним орендареві для здійснення підприємниць­кої та іншої діяльності. Об'єктами оренди можуть бути цілісні майнові комплекси державних підпри­ємств, організацій або їхні структурні підрозділи (філіали, цехи, дільниці).

Зараз набуває поширення така організаційно-пра­вова форма підприємницької діяльності, як іннова­ційні (впроваджувальні) підприємства, діяльність яких спрямована на створення й використання інте­лектуального продукту, доведення нових оригіналь­них ідей до реалізації їх у вигляді товарів і послуг, а також на організацію ефективного задоволення громадських потреб у цих товарах і послугах, що є одним із видів інтелектуальної власності.

Однією з зазначених форм підприємницької ді­яльності є спільні підприємства за участю іноземних інвестицій. Умовою діяльності таких спільних під­приємств є те, щоби вклад іноземного учасника (ін­вестора) складав у статутному фонді підприємства Щонайменше 20% чи принаймні 100 тис. доларів СІЛА.

Підприємства можуть об'єднуватись в асоціації, корпорації, консорціуми, концерни. Можуть бути й інші об'єднання за галузевою, територіальною чи іншою ознакою.

Нині набули значного поширення різноманітні форми господарських товариств, якими Законом Ук-

раїни "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 р. визнаються підприємства, організації, уста­нови, утворені на основі угоди між громадянами чи юридичними особами через об'єднання їхнього май­на і підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. Зокрема, до кола господарських това­риств відносять командитні, акціонерні, повні това­риства, товариства з обмеженою чи з додатковою відповідальністю.

Зараз в Україні функціонує велика кількість но­вих підприємницьких структур: комерційні банки, біржі, холдингові, страхові та інші компанії.

Організації також можуть здійснювати підприєм­ницьку діяльність. Відмінність підприємства від ор­ганізації полягає в тому, що підприємства виробля­ють певну продукцію (товар). Організації зазвичай виконують певні роботи (будівельні, науково-дослід­ні, проектні тощо), надають послуги.

Установи виконують спеціальні роботи, надають спеціальні послуги у сфері культури, освіти, меди­цини і т. д. (наприклад, приватні школи і вищі на­вчальні заклади, приватні медичні заклади).

Одним із важливих питань є обмеження монопо­лізму в підприємницькій діяльності.

Монополізм у підприємницькій діяльності — це домінуюче становище підприємця, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими підпри­ємцями обмежувати конкуренцію на ринку певного товару.

Конкуренція — змагальність підприємців, коли їхні самостійні дії обмежують можливість кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, яких потребує споживач.

Монопольним визнається таке становище підпри­ ємця, коли його частка на ринку певного товару пе­ ревищує 35%.

Рішенням Антимонопольного комітету України може визначатися монопольним становище підпри­ємця, частка якого на ринку певного товару менша за 35%.

Зловживанням монопольним становищем закон уважає:

• нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагента в нерівне становище, або додатко­вих умов, що не належать до предмета договору, в тому числі нав'язування товару, непотрібного контрагентові;

. • обмеження чи припинення виробництва, а та­кож вилучення з обороту товарів із метою ство­рення або підтримки дефіциту на ринку чи вста­новлення монопольних цін;

• інші дії з метою створення перешкод доступу на, ринок (вихід із ринку) інших підприємців.

Державним органом, що здійснює антимонополь-ну діяльність, є Антимонопольний комітет України, який у межах його компетенції покликаний забезпе­чувати державний контроль за дотриманням анти-монопольного законодавства, захист інтересів під­приємців і споживачів від його порушень. Антимо­нопольний комітет України утворюється у складі Голови та десяти Державних уповноважених.

До компетенції Антимонопольного комітету від­носять:

• контроль за дотриманням антимонопольного за­конодавства під час створення, реорганізації, ліквідації суб'єктів господарювання;

• розгляд справ про порушення антимонопольного законодавства та винесення рішень у межах йо­го повноважень за результатами розгляду;

• звернення до суду чи арбітражного суду з позо­вами (заявами) у зв'язку з порушенням антимо­нопольного законодавства, подання правоохо­ронним органам матеріалів про порушення за­конодавства, що містять ознаки злочину;

• надання рекомендацій державним органам щодо

-Ні проведення заходів, спрямованих на розвиток І,_іг, підприємництва і конкуренції;

• здійснення інших дій з метою контролю за до-

триманням антимонопольного законодавства.