Питання для самостійної перевірки знань

• Назвіть загальні причини виникнення держави.

• Назвіть ознаки, за якими держава відрізняється від публіч­ної влади первісного суспільства.

• Назвіть ознаки, які відрізняють право від соціальних норм первісного суспільства.

• Якою є роль держави і права у здійсненні політичної влади?

Глава II

ОСНОВИ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ

§1. Поняття держави та її ознаки

Нині в Україні неухильно розбудовується но­ва державність. Долаються психологічні комплекси і стереотипи тоталітарного минулого, формується но­вий погляд на роль і сутність держави.

Основою будь-якого суспільного розвитку є спосіб виробництва матеріальних благ. Саме він визначає політичні, соціальні, духовні, моральні та інші про­цеси життя в суспільстві.

Економічна структура суспільства є реальним економічним базисом цього суспільства, а політичні, ідеологічні та юридичні явища — його надбудовою. До політичної надбудови належить і держава.

Держава найчастіше прямує за рухом виробницт­ва, за розвитком економіки. Вона визначає форму власності (державну, колективну та індивідуальну: особисту і приватну), регулює розподіл матеріаль­них благ, охороняє та захищає існуючий правопо­рядок.

Проте держава не завжди автоматично прямує за економікою. Вона може активно протидіяти еконо­мічному базисові. Значною мірою це залежить од впливу на державу різних чинників, які характери­зуються співвідношенням різних соціальних про­шарків, суспільної свідомості мас, діяльності полі­тичних партій, інших громадських формувань і ру­хів, національних традицій, рівня загальнолюдської та правової культури, активності трудових колекти­вів і т. ін.

Отже, держава може як випереджати економіч­ний розвиток, так і відставати від нього.

Термін "держава" в юридичній та іншій науковій літературі тлумачать по-різному. Його розглядають у субстанціональному, атрибутивному, інституційному і міжнародному значенні.

У субстанціональному значенні держава — орга­нізоване в певні корпорації населення, що функ­ціонує в просторі й часі.

В атрибутивному значенні — це устрій певних суспільних відносин, офіційний устрій певного сус­пільства.

В інституційному значенні — це апарат публіч­ної влади, державно-правові органи, що здійснюють державну владу.

У міжнародному значенні державу розглядають як суб'єкт міжнародних відносин, як єдність терито­рії, населення і суспільної влади.

Отож, держава — це суверенна, політико-тери­торіальна організація влади певної частини насе­лення в соціальна неоднорідному суспільстві, що має спеціальний апарат управління і примусу, здатна за допомогою права робити свої веління за­гальнообов'язковими для населення всієї країни, а також здійснювати керівництво та управління за­гальносуспільними справами.

До основних ознак держави відносять:

• суверенітет;

• територіальне розселення населення країни;

• наявність апарату управління і примусу;

• здатність видавати загальнообов'язкові правила поведінки;

• здатність збирати податки, робити позики і да­вати кредити;

• спроможність виражати і захищати інтереси

певної частини населення.

Суверенітет держави — це верховність, самостій­ність, повнота, єдність і неподільність влади в державі у межах її території, а також незалежність і рівноправність країни в зовнішніх відносинах.

Населення в державі розселене по всій її терито­рії, яка поділяється на адміністративно-територіаль­ні чи політично-територіальні одиниці. Політична влада держави, її суверенітет поширюються на всіх людей, що живуть на її території.

Держава має спеціальний апарат — систему зако­нодавчих, виконавчих, судових і контрольно-нагля­дових органів, а також відповідні матеріальні засоби для виконання своїх завдань. До них належать: ар­мія, поліція (міліція), виправні установи, служби національної безпеки, підприємства, установи та ін­ші організації.

Держава встановлює загальнообов'язкові для всього населення правила поведінки і закріплює їх у нормах права.

Держава збирає податки, що використовуються для утримання організацій державного механізму, які не виробляють товарів і не надають платних по­слуг.

У соціальне неоднорідному суспільстві влада ви­ражає та захищає інтереси певної частини населен­ня, носії влади організаційно відокремлені від гро­мадянського суспільства.

Значення знань щодо різноманітного розуміння поняття, походження і сутності держави в історії державно-правової думки зумовлюються тим, що во­ни повинні бути неодмінною складовою світогляду студентів. Адже зараз у світі не існує жодного сус­пільства, в якому не було б держави і права.

Розуміння держави в історії державно-правової думки можна пов'язувати з поглядами софістів, Сократа, Платона, Аристотеля, Цицерона, Гроція, Кан­та, Гегеля та інших філософів.

Розрізняють два покоління софістів у Стародав­ній Греції: старші (Протагор, Горгій, Гіппій та ін.) і молодші (Фрасимах, Калікл, Лікофрон та ін.). •

Наприклад, Протагор уважав, що демократичний устрій суспільства є правомірним і справедливим, визнавав принцип рівності всіх людей. Закликав усіх державних діячів бути справедливими, розсуд­ливими та благочестивими.

Фрасимах уперше сформулював три дуже важли­ві висновки: про роль насилля в діяльності держави; щодо авторитарного характеру політики і законів; відносно того, що у сфері моралі панують уявлення тих, у кого сила і державна влада.

Сократ був принциповим критиком софістів. Він відкидав суб'єктивізм софістів, їхню апеляцію до звільненої від моральних засад сили; умотивовував об'єктивний характер моральних оцінок природи, держави і права; розрізняв природне і позитивне право, обстоював законність; обґрунтовував тезу, що керувати суспільством повинні професіонали; кри­тикував тиранію; намагався сформулювати мораль­но-розумні засади сутності держави.

Платон, Арістотель і Цицерон обстоювали право­ву державність.

Для періоду буржуазної науки про державу і пра­во характерні думки і погляди на державу голланд­ського правознавця Гуго Гроція, який розглядав співвідношення війни і права, виступав проти права сили; обґрунтовував патріархальну теорію виник­нення держави (батьки сімейств об'єднуються в єди­ний народ); розглядав державу як досконалий союз вільних людей, які уклали угоду заради додержання права та загально! користі; вперше з прогресивних позицій розробив положення про міжнародне спіл­кування; запропонував два основні напрямки пізнання державності: розумово-споглядальний і досвідний.

Представником буржуазного лібералізму у погля­дах на державу був І. Кант. Його вчення зводиться до таких постулатів:

• людина — це абсолютна цінність;

• право має гарантувати соціальний простір мора­лі, бути загальнообов'язковим і забезпеченим силою держав.

Походження держави філософ виводив із суспіль­ного договору. Він розрізняв три гілки влади (зако­нодавчу, виконавчу, судову) і три форми правління (автократію чи абсолютизм, аристократію, демокра­тію); виступав проти повстання й застосування сили, обґрунтовував пасивний опір владі через вимоги ре­форм; засуджував загарбницькі війни і закликав до вічного миру.

Німецький мислитель-діалектик Г.-В.-Ф. Гегель розрізняв громадянське суспільство і правову держа­ву (причому перше передбачає наявність другої); державу бачив як конституційну монархію з прин­ципом поділу влади; вважав, що держава повинна мати ідеальний суверенітет.

Подальші погляди на державу розвивались у пра­цях Ш.-Л. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо, Дж. Локка, О. М. Радищева, Б. Констана, І. Бентама та ін.

Отож, державу розглядають під різним кутом зо­ру. Як офіційний представник суспільства держава повинна робити все від неї залежне для поліпшення життя людей.