Глава IX

ПРАВОВІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ В УКРАЇНІ

§ 1. Поняття соціального захисту та його види

У ст. 46 Конституції України зазначено: "Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, част­кової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обста­вин, а також у старості". В цій же статті визначається мінімальний рівень такого забезпечення: "Пенсії та інші види соціальних виплат та допомоги, що є основ­ним джерелом існування, мають забезпечувати рі­вень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом".

Соціальне забезпечення визначається як система державних і суспільних заходів із матеріального за­безпечення громадян на випадок старості, інвалід­ності, хвороби, в разі втрати годувальника та в ін­ших установлених законодавством випадках.

У систему соціального забезпечення в широкому розумінні цього поняття входить і державне соціаль­не страхування робітників і службовців, яке здій­снюється зі спеціальних фондів, що створюються з внесків підприємств і установ.

Соціальний захист військовослужбовців, осіб, які мають особливі заслуги перед країною, працівників науки, письменників, композиторів, трудівників об­разотворчого мистецтва і деяких інших категорій, а також членів їхніх сімей здійснюється з бюджетних

асигнувань відповідних міністерств І відомств та їх­німи органами на місцях.

Поряд із державними формами соціального захис­ту існує соціальний захист коштом громадських ор­ганізацій.

Види соціального захисту різноманітні, але голов­ними з них є пенсії та допомоги. Важливе місце в системі заходів із соціального захисту посідає трудо­ве влаштування осіб, які частково втратили праце­здатність, та пов'язане з ним виробниче навчання і перекваліфікація в професійних школах і навчаль­них майстернях. Інваліди війни і праці, а також престарілі, які потребують догляду та не мають ро­дичів, за їх бажанням поміщуються в інтернати та будинки інвалідів на повне державне забезпечення; для інвалідів-дітей організовано спеціальні дитячі будинки. До інших видів соціального захисту відно­сять: надання путівок на санаторно-курортне ліку­вання, протезування, забезпечення колясками та ав­томобілями для інвалідів, допомогу з вагітності й пологів, за народження дитини, багатодітним та одиноким матерям і малозабезпеченим сім'ям, в яких є діти, і т. ін.

§ 2. Пенсійне забезпечення в Україні

Як забезпечити матеріально життя людини після виходу на пенсію? Адже у неї попереду зали­шається практично 20—ЗО років життя, а перехід до категорії пенсіонерів призводить до втрати нею по­точного джерела прибутку.

Держава розробляє спеціальні програми із соці­ального захисту прошарків населення пенсійного ві­ку. У цьому полягає один із головних аспектів її со­ціальної функції, оскільки пенсіонери становлять досить велику соціальну групу. Так, згідно з даними статистичного щорічника України за 1996 р. за кіль­кості всього населення 50, 9 млн осіб (на початок ро-

ку) пенсіонерів налічувалося 14,5 млн, або 28,5%. Із них: за віком — 10 587,0 тис., або 73,1%, з інвалід­ності — 1868,2 тис., або 12,9%, у разі втрати году­вальника — 1162,8 тис., або 8,0%, за вислугу ро­ків — 443,2 тис., або 3,1%, отримують соціальні пенсії 426,0 тис., або 2,9% .

Ясна річ, що держава не може не звертати уваги на таку численну категорію населення. Уряд гаран­тує соціальну захищеність пенсіонерів через призна­чення пенсій, а також регулярний перегляд їхніх розмірів зі збільшенням вартості мінімального спо­живчого кошика. Усі питання, пов'язані з пенсій­ним забезпеченням, регулюються конституційними нормами, Законом України "Про пенсійне забезпе­чення" від 5 листопада 1991 р. з відповідними до­повненнями і змінами та іншими законами.

Рівень і якість пенсійного забезпечення — важли­ва складова економічного та соціального становища населення країни. Систему пенсійного забезпечення складають:

• державне пенсійне забезпечення;

• комерційне пенсійне забезпечення. Державні пенсії поділяються на:

• трудові: за віком; з інвалідності; на випадок ут­рати годувальника; за вислугу років;

• соціальні.

Чоловіки мають право на державну пенсію по до­сягненні 60-річного віку і за стажу роботи не менш як 25 років, а жінки — по досягненні 55-річного ві­ку і за стажу роботи не менш як 20 років.

Пенсії з інвалідності призначаються особам, які повністю або частково втратили здоров'я, незалежно від того, коли настала інвалідність — у період робо­ти, до влаштовування на роботу чи після припинен­ня роботи.

Пенсії в разі втрати годувальника призначаються непрацездатним членам сім'ї померлого, які знахо­дилися на його утриманні. При цьому дітям пенсії

призначаються незалежно від того, чи були вони на утриманні померлого.

Пенсія за вислугу років установлюється для окре­мих категорій працівників, зайнятих на роботі, яка може спричинити втрату професійної працездатності до настання віку, що дає право на отримання пенсій (робітники локомотивних бригад, деякі категорії ро­бітників льотно-випробувального складу, морського, річкового флоту рибної промисловості, деякі катего­рії артистів театру та ін.).

Соціальні пенсії призначаються непрацюючим громадянам, крім інвалідів дитинства, за відсутності права на трудову пенсію.

Закон передбачає і такий вид пенсії, як додатко­ва, що виплачується особам, які уклали договори добровільного страхування. Згідно з чинним законо­давством кожна працююча людина повинна бути в системі державного пенсійного страхування. При цьому, незалежно від форми власності підприєм­ства, одержуючи щомісячний дохід, вона робить обов'язкові відрахування до Державного пенсійного фонду. Нині ці відрахування становлять 1% від одержаного доходу.

Крім того, підприємство з обігових коштів відра­ховує в обов'язковому порядку 37% від фонду спо­живання, з яких 12% розподіляється органам соці­ального страхування, а 88% знову спрямовується на державне пенсійне страхування. Держава не в змозі вести облік відрахувань кожного індивіда через тех­нічні труднощі подібного обліку, тому в основу дер­жавного пенсійного страхування покладено так зва-^НУ угоду поколінь. Це означає: сьогоднішні платни­ки внесків фінансують сьогоднішніх пенсіонерів. Подібним чином будуються програми із соціального захисту населення розвинених країн світу.

Практика розвитку державного соціального стра­хування у США, Канаді, Японії, країнах Європи свідчить про те, що держава частково відмовляти-

меться від функції соціального страхувача, поступо­во перекладаючи її на комерційні організації.

Логічною заміною та надійною гарантією забезпе­ченої старості для громадян є недержавне пенсійне забезпечення.

Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється на добровільній основі та на доповнення до держав­ної пенсійної системи. В його систему включаються:

• недержавні пенсійні фонди;

• страхові компанії;

• пенсійні каси підприємств;

• пенсійні рахунки банків.

Уже склалися певні правила проведення комер­ційного пенсійного страхування. За його умовами застрахованому виплачується щомісячна (щорічна) довічна пенсія або проводиться одноразова виплата по досягненні ним пенсійного віку. Страхувальни­ком може вважатися будь-який громадянин Украї­ни. Строк страхування (строк очікування пенсії) ви­значається як різниця між пенсійним віком страху­вальника і віком на момент укладення угоди страхування (враховується повна кількість прожи­тих років). Після закінчення строку страхування на­стає пенсійний період, протягом якого страхуваль­никові виплачується додаткова довічна пенсія. Роз­мір додаткової пенсії визначається страхувальником самостійно, з його фінансових можливостей. За на­дання страхового захисту застрахований сплачує страховій компанії страхову премію, яка залежить від розміру очікуваної додаткової пенси та визна­чається згідно з методиками розрахунків страхува­чів. Страхова премія може сплачуватися страхуваче­ві одноразово чи впродовж певного терміну, передба­ченого угодою страхування.

На відміну від державного пенсійного, комерцій­не страхування передбачає створення фонду майбут­ніх страхових виплат стосовно кожного індивіда. Цим забезпечується пропорційність між внесеними сумами і сумами виплат. Обумовлена страховим по-

лісом додаткова пенсія виплачується після закінчен­ня строку страхування, якщо страхувальник повніс­тю сплатив належні страхові внески. Одержувачем пенсії є страхувальник або його правонаступник.

Отже, комерційне пенсійне забезпечення надає працюючим громадянам і молоді реальну можли­вість забезпечити з допомогою створення фондів у страхових компаніях і пенсійних фондах бажаний рівень доходів після виходу на пенсію. Воно допов­нює державне пенсійне страхування і виступає по­ряд із ним невід'ємною частиною соціальної забезпе­ченості населення.