§ 10. Вирішення земельних спорів

Земельні спори розглядаються місцевими ра­дами депутатів, судом, арбітражним судом або тре­тейським судом у порядку, встановленому Земель­ним кодексом та іншими актами законодавства України.

Майнові спори, пов'язані з земельними відноси­нами (в тому числі спори про відшкодування збитків і визначення їх розмірів), вирішуються судом, арбіт­ражним судом або третейським судом.

Спори між громадянами, яким належить житло­вий будинок, господарські будівлі та споруди і зе­мельна ділянка за правом спільної власності, щодо порядку використання й розпорядження земельною ділянкою вирішуються судом.

Спори з приводу розмежування території сіл, се­лищ, міст, районів, областей вирішуються вищою за

Ієрархією радою, а спори з приводу суміжного зем­лекористування громадян розглядаються узгоджу-вальною комісією, склад якої обирається відповід­ною радою. У разі нед осягнення згоди в узгоджу-вальній комісії спір за заявою однієї зі сторін розглядається в судовому порядку.

Земельні спори розглядаються радами депутатів у 10-денний строк. У разі розгляду складних питань, що потребують спеціальних висновків, спори роз­глядаються у 20-денний строк.

Земельні спори розглядаються радами депутатів за заявою однієї зі сторін. Вони розглядаються за участю сторін, що їх слід завчасно повідомляти про час і місце розгляду спору.

Рішення рад може бути оскаржено в суд, арбіт­ражний суд у місячний строк.

Питання для самостійної перевірки знань

^ Визначіть предмет правового регулювання земельного права.

^ Чому стверджують, що земельне право — комплексна галузь?

^ Які ви знаєте форми власності на землю ?

^ Хто є суб'єктом колективної власності на землю?

*Що розуміють під терміном "користування землею"? > У чому полягають особливості оренди землі?

* Який порядок вирішення земельних спорів?

Глава XII основи цивільного права україни

§ 1. Цивільне право України: поняття і система

Цивільне право — одна з провідних галузей національного права України, яка регулює певну гру­пу правових відносин за участю фізичних і юридич­них осіб та держави в цілому.

Цивільне право України, як будь-яка інша галузь права, характеризується предметом і методом право­вого регулювання.

Предмет правового регулювання цивільного пра­ва складають правові відносини, що регулюються цивільно-правовими нормами. Це, зокрема, такі гру­пи відносин: майнові відносини; особисті немайнові відносини.

Майновими відносинами є правові відносини, що пов'язані з належністю, набуттям, володінням, ко­ристуванням і розпорядженням майном. Вони зу­мовлені використанням товарно-грошової форми.

Особисті немайнові відносини індивідуалізують особу, оскільки виникають завдяки здійсненню нею її особистих прав і свобод (наприклад, право особи на життя, здоров'я, честь, гідність, ім'я та автор­ство), які поділяються на дві групи:

• особисті права, пов'язані з майновими (скажімо, права авторів на результати інтелектуальної праці в царині науки, літератури, мистецтва тощо);

• особисті права, не пов'язані з майновими (при­ міром, права особи на честь, гідність, ім'я, лис­ тування тощо).

Сторони цих відносин виступають як юридичне рівні між собою, автономні та незалежні одна від од­ної, що є однією з характерних рис цивільно-право­вого методу. Учасниками цивільно-правових відно­син можуть бути фізичні особи (громадяни, інозем­ці, особи без громадянства), юридичні особи та дер-,, жава як у цілому, так і окремі соціальні утворення! (адміністративно-територіальні одиниці, в тому чис­лі автономні утворення). З виникненням цивільно-правових відносин їхні учасники не можуть нав'язу­вати свою волю один одному, а тому їхні стосунки повинні базуватися на основі досягнутої згоди (на­приклад, в основу реалізації договору купівлі-прода-жу сторони мають покласти досягнення спільної зго­ди відносно кількості, якості й ціни товару).

Цивільно-правовий метод характеризується таки­ми ознаками:

• юридичною рівністю сторін;

• диспозитивністю сторін, на підставі чого сторо­нам надається право визначати їхні взаємовід­носини на власний розсуд повністю або частково в межах, передбачених чинним законодавством;

• особливим способом вирішення майнових спорів між учасниками цивільних правовідносин (че­рез загальний суд, арбітражний чи третейський суд);

* • наявністю майнової відповідальності сторін. '- Отже, цивільне право являє собою сукупність норм права, які регулюють майнові та особисті не-майнові відносини, що складаються в суспільстві між фізичними і юридичними особами та іншими соціальними утвореннями на засадах юридичної рів­ності сторін.

Система цивільного права України визначає роз­ міщення його складових у певній системі, обумовле­ ній взаємозв'язком її елементів — юридичних норм та інститутів. Вона поділяється на дві частини: за­ гальну та особливу.

Загальну частину цивільного права складають правові норми та інститути, що стосуються всіх ци­вільно-правових відносин, а саме: положення про суб'єктів та об'єкти цивільного права, угоди, пред­ставництво й довіреність, позовна давність.

Особливу частину цивільного права складають норми права, які регулюють окремі групи спеціаль­них цивільно-правових відносин. Вона криє в собі такі інститути: право власності; зобов'язальне пра­во; авторське право; право на відкриття; право на винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів і послуг, раціоналізаторську пропози­цію; спадкове право; правоздатність іноземних гро­мадян та юридичних осіб; застосування цивільних законів іноземних держав і міжнародних договорів.

Як частина юридичної науки, цивільне право ви­вчає закономірності цивільно-правового регулюван­ня суспільних відносин, історію його становлення й розвитку, а також розробляє способи його подальшо­го вдосконалення.

§ 2= Загальна характеристика * цивільного законодавства України. Цивільний кодекс України

Нові ринкові відносини потребують ради­кального оновлення правової бази, в тому числі й ци­вільного законодавства. Нині систему цивільного за­конодавства складають законодавчі та інші норма­тивні акти, що містять цивільно-правові норми.

Основні засади цивільно-правового регулювання товарно-грошових відносин визначаються Конститу­цією України. Зокрема, вперше в Основному Законі нашої держави закріплено право приватної власнос­ті: "Кожен має право володіти, користуватися і роз­поряджатися своєю власністю, результатами своєї

ТВОРЧОЇ, ІНТелеКТуаЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та кому­нальної власності відповідно до закону.

Ніхто не може бути протиправне позбавлений права власності. Право приватної власності є непо­рушним" (ст. 41).

Законодавчі акти України мають деталізувати й розвивати конституційні положення. Зокрема, на регулювання й розвиток цивільно-правових відно­син спрямовані: Закон України "Про власність" від 7 лютого 1991 р,, Закон України "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 р., Закон України "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 р., Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" від 18 червня 1991 р. та ін.

Серед інших нормативних актів, які містять ци­вільно-правові норми, є укази Президента України (наприклад, Указ Президента України "Про тимча­сове Положення про правову охорону об'єктів про­мислової власності та раціоналізаторських пропози­цій в Україні" від 18 вересня 1992 р.), постанови й розпорядження Уряду України (скажімо, постанова Кабінету Міністрів України "Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літе­ратури і мистецтва" від 18 листопада 1994 р.), а та­кож положення, інструкції, накази та інші відомчі нормативні акти, які стосуються майнових та осо­бистих немайнових відносин, що приймаються мі­ністерствами й відомствами України.

Центральне місце в системі цивільного законодав­ства належить Цивільному кодексу України, прий­нятому Законом Української РСР від 18 липня 1963 р. і введеному в дію з 1 січня 1964 р. Із зміна­ми й доповненнями він діє й дотепер.

Цивільний кодекс України є однією з форм коди­фікації цивільного законодавства і являє собою єди­ний законодавчий акт, у якому систематизовано ци­вільно-правові норми. Він складається з Загальної та Особливої частин.

Загальна частина криє в собі таке: основні поло­ження; особи (громадяни та юридичні особи); угоди; представництво й довіреність; позовна давність.

Особлива частина охоплює такі інститути: право власності (загальні положення; власність громадян; заповітне право; колективна власність; виникнення і припинення права власності; захист права власнос­ті); зобов'язальне право (загальні положення, окремі договори й зобов'язання); авторське право; право на відкриття; право на винахід, корисну модель, про­мисловий зразок, знак для товарів і послуг, раціона­лізаторську пропозицію; спадкове право; правоздат­ність іноземних громадян та осіб без громадянства, а також застосування цивільних законів іноземних держав і міжнародних договорів.

Цивільний кодекс містить преамбулу, 8 розділів, що охоплюють 42 глави (152 статті).

Розділ 1. Загальні положення. — Має такі глави: основні положення; особи; угоди; представництво й довіреність; позовна давність.

Розділ 2. Право власності. — Охоплює загальні положення, де мова йде про правомочність власни­ка; визначає поняття й форми власності в Україні, перелічує підстави виникнення і припинення права власності та його захист.

Розділ 3. Зобов'язальне право. — Містить загаль­ні положення про зобов'язання (поняття і зміст зо­бов'язань, форма договору, умови виконання зо­бов'язань, забезпечення виконання зобов'язань, від­повідальність за порушення зобов'язань, умови припинення зобов'язань) та характеристику окре­мих видів зобов'язань (купівля-продаж, міна, дару­вання, поставка, підряд та ін.).

Розділ 4. Авторське право. — Характеризує зако­нодавство про авторське право й суміжні права та сферу його дії.

Розділ 5. Право на відкриття. — Визначає право автора на відкриття й визнання його пріоритету, а

також успадкування цього права та порядок вирі­шення спорів про авторство на відкриття.

Розділ 6. Право на винахід, корисну модель, про­мисловий зразок, знак для товарів і послуг, раціона­лізаторську пропозицію. — Характеризує законодав­ство України з цих питань, визначає права автора раціоналізаторської пропозиції, його участь у її впровадженні, а також успадкування цього права та порядок вирішення спорів про авторство, першість на раціоналізаторську пропозицію та виплату вина­городи.

Розділ 7. Спадкове право. — Визначає підстави успадкування; час і місце відкриття спадщини; осіб, що можуть бути спадкоємцями; порядок виконання заповіту; порядок прийняття спадщини тощо.

Розділ 8. Правоздатність іноземних громадян та осіб без громадянства. Застосування цивільних зако­нів іноземних держав і міжнародних договорів. — Характеризує зміст цивільної правоздатності інозем­них громадян та осіб без громадянства, а також по­рядок застосування цивільного законодавства іно­земних держав та міжнародних договорів суб'єкта­ми цивільних правовідносин.