§ 7. Кримінальна відповідальність

та її підстави

Кримінальна відповідальність — вид юри­дичної відповідальності, що встановлюється держа­вою в кримінальному законі, накладається судом на осіб, які винні у вчиненні злочину, та мають нести зобов'язання особистого, майнового чи організаційно­го характеру.

Звідси, по-перше, кримінальна відповідальність — це вид юридичної відповідальності, що встановлю­ється державою в кримінальному законі. Отже, тіль­ки Кримінальний кодекс установлює кримінальні покарання, дає вичерпний перелік покарань, перед­бачає підстави, порядок, межі їх призначення.

По-друге, кримінальна відповідальність застосо­вується лише судом і лише до особи, винної у вчи­ненні злочину.

По-третє, кримінальна відповідальність — це обов'язки злочинця особистого (позбавлення волі), майнового (конфіскація майна) чи організаційного (позбавлення права мати певну посаду) характеру.

У ст. З КК України передбачено підстави кримі­нальної відповідальності. У ній зазначено, що кри­мінальну відповідальність і покарання несе тільки особа, винна у вчиненні злочину, тобто особа, яка умисно чи необережно вчинила діяння, що передба­чене кримінальним законом як суспільне небезпеч­не. Сукупність ознак, що визначають діяння як злочин, має назву "склад злочину". Тому часто стверджують, що єдиною підставою кримінальної відповідальності є наявність складу злочину.

§ 8. Добровільна відмова від доведення злочину до кінця

Добровільною відмовою від доведення злочи­ну до кінця є добровільне та остаточне припинення особою попередньої злочинної діяльності за усвідом­лення нею можливості її закінчення.

Добровільна відмова передбачає добровільне при­пинення злочинної діяльності. Добровільним ви­знається припинення попередньої злочинної діяль­ності особою за власним бажанням.

Остаточність відмови — це безповоротність рі­шення про припинення попередньої злочинної ді­яльності, тобто особа відмовляється надалі поверта­тися до цього злочину.

Добровільна відмова здійснюється на стадіях при­готування і замаху на злочин.

Добровільна відмова — це обставина, яка звіль­няє особу від кримінальної відповідальності в разі, якщо у фактично здійсненому діянні відсутній склад іншого злочину.

§ 9. Кримінальне покарання та його види

Кримінальне покарання — засіб державного примусу, що застосовується судом із винесенням ви­року щодо особи, яка вчинила злочин. Тобто, покаран­ня — це:

1. Засіб державного примусу.

2. Засіб, що призначається лише за скоєння злочину.

3. Засіб, що застосовується лише за вироком суду.

Метою покарання відповідно до ст. 22 КК є: кара за вчинений злочин; виправлення та перевиховання засуджених; запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до ст. 23 КК покарання поділяються на три групи: основні, що призначаються тільки як головні; додаткові, що не призначаються самостій­но, а тільки як доповнення до основних; змішані, Що можуть бути як основними, так і додатковими.

Основні покарання:

• позбавлення волі на строк від 3 місяців до 10 ро­ків (в окремих випадках до 15 років)

• виправні роботи без позбавлення волі на строк від 2 місяців до 2 років;

• позбавлення права обіймати певні посади або на якийсь вид діяльності на строк до 5 років;

• штраф;

• громадська догана.

До військовослужбовців строкової служби може застосовуватися покарання у вигляді направлення в дисциплінарний батальйон на строк від 3 місяців до З років.

Додатковими покараннями визнаються:

• конфіскація майна;

• позбавлення військового або спеціального звання;

• позбавлення батьківських прав.

Як виняткова міра покарання допускається за­стосування смертної кари — розстрілу за особливо тяжкі злочини у випадках, спеціально передбачених Особливою частиною КК.

Не можуть бути засуджені до смертної кари осо­би, які не досягли до вчинення злочину 18-річного віку, жінки, що були в стані вагітності під час вчи­нення злочину або на момент винесення вироку. Смертну кару не можна застосувати до жінки, яка перебуває в стані вагітності на момент виконання вироку (ст. 24 КК).