§ 8. Законодавство України

про страхування і страхову діяльність

Страхування і страхова діяльність в Україні регулюються Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне страхування, що їх за­тверджено Президентом України 14 січня 1998 р., ін­шими нормативними актами, що регулюють відноси­ни у сфері загальнообов'язкового державного соці­ального страхування, та Законом України "Про страхування" від 7 березня 1996 р.

Загальнообов'язкове державне соціальне страху­вання — це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту — матері­альне забезпечення громадян у разі хвороби, повної або тимчасової втрати працездатності, втрати году­вальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбаче­них законом, із фондів, що формуються завдяки

сплаті страхових внесків власником або уповноваже­ним ним органом, громадянами, а також із бюдже­тних джерел, передбачених законом.

Завданням законодавства про загальнообов'язко­ве державне соціальне страхування є встановлення гарантій щодо захисту прав та інтересів громадян, які мають право на пенсію, а також на інші види со­ціального захисту. Право на забезпечення за загаль­нообов'язковим державним соціальним страхуван­ням мають застраховані громадяни України, інозем­ні громадяни, особи без громадянства та члени їхніх сімей, які проживають в Україні.

Залежно від страхового випадку зазначене соці­альне страхування має такі види: пенсійне страху­вання; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності й витратами, зумовленими наро­дженням та похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок без­робіття; інші види страхування, передбачені закона­ми України.

Суб'єктами загальнообов'язкового державного со­ціального страхування є застраховані громадяни, а в окремих випадках — члени їхніх сімей та інші осо­би, страхувальники і страховики. Страхувальника­ми є роботодавці та застраховані особи, а страхови­ками — цільові страхові фонди.

Об'єктом зазначеного страхування є страховий випадок, із настанням якого у застрахованої особи (члена її сім'ї, іншої особи) виникає право на отри­мання матеріального забезпечення та соціальних по­слуг. Законодавством про загальнообов'язкове дер­жавне соціальне страхування передбачено, що тако­му страхуванню підлягають:

• особи, які працюють на умовах трудового дого­вору (контракту) на підприємствах, в організа­ціях, установах незалежно від їхніх форм влас-

ності та господарювання, а також у фізичних осіб;

• особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності. Розмір внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначається виходячи з то­го, що вони повинні забезпечувати:

• надання особам матеріальної допомоги та со­ціальних послуг, передбачених законодавством;

• фінансування заходів, спрямованих на профі­лактику страхових випадків;

• створення резерву коштів для забезпечення виплат і надання соціальних послуг застрахова­ним особам;

• покриття витрат страховика, пов'язаних із здій­сненням загальнообов'язкового державного со­ціального страхування.

Розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування залежно від його виду щоріч­но встановлюються Верховною Радою України відпо­відно для роботодавців і застрахованих осіб із кож­ного виду страхування на календарний рік у відсот­ках одночасно із затвердженням Державного бюджету України, якщо інше не передбачено зако­нами України з окремих видів загальнообов'язково­го державного соціального страхування.

Для визначення розміру внесків додаткові джере­ла коштів можуть враховуватись у разі їх система­тичного надходження до суспільних фондів.

Страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування залежно від його виду вста­новлюються з кожного виду страхування, зазвичай на календарний рік, у відсотках: для роботодав­ців — до сум фактичних витрат на оплату праці та інших виплат найманим працівникам, які підляга­ють обкладенню прибутковим податком із громадян;

для фізичних осіб — до сум оподатковуваного дохо­ду (прибутку).

Внески на загальнообов'язкове державне соціаль­не страхування від нещасного випадку на вироб- і ництві та професійних захворювань сплачує ви­ключно роботодавець.

Джерела й порядок формування коштів цільових страхових фондів для забезпечення осіб, які повніс­тю або на певний час звільняються від сплати вне­сків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначаються законами України з ок­ремих видів загальнообов'язкового державного соці­ального страхування.

Порядок здійснення платежів і резервування коштів, строки сплати внесків на загальнообов'язко­ве державне соціальне страхування визначаються законами України з окремих видів загальнообов'яз­кового державного соціального страхування.

Закон України "Про страхування", на відміну від Основ законодавства України про загально­обов'язкове державне соціальне страхування, спря­мований на утворення ринку страхових послуг, по­силення страхового захисту майнових інтересів під­приємств, установ, організацій та громадян.

Страхування, згідно з цим Законом, — це вид ци­вільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настан­ня певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством. Воно здійснюється з грошових фондів, що формую­ться завдяки сплаті громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій).

Страховиками визнаються юридичні особи, ство­рені у формі акціонерних, повних, командитних то­вариств або товариств із додатковою відповідальніс­тю, а також ті, що одержали в установленому поряд­ку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

В окремих випадках страховиками визнаються державні організації, які створені та діють відповід­но до Закону України "Про страхування". Учасника­ми статутного фонду страховика можуть бути іно­земні юридичні особи та іноземні громадяни, але їх­ня загальна частка не повинна перевищувати 49%.

Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування й фі­нансова діяльність, пов'язана з формуванням, розмі­щенням страхових резервів та їхнім управлінням.

Страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали зі страховиками до­говори страхування або є страхувальниками відпо­відно до законодавства України.

Об'єктами страхування можуть бути майнові ін­тереси, пов'язані:

• з життям, здоров'ям, працездатністю і додатко­вою пенсією страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування);

• з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування);

• з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відпо­відальності).

За формою страхування може бути добровільним чи обов'язковим. Добровільне страхування здій­снюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Обов'язкове страхування встановлює­ться законами України через внесення змін до Зако­ну України "Про страхування".

Закон визначає 26 видів обов'язкового страхуван­ня, в тому числі: медичне страхування; державне особисте страхування військовослужбовців і війсь­ковозобов'язаних, призваних на збори; державне особисте страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ; державне обов'язкове особисте страхування медичних і фармацевтичних працівни-

ків на випадок інфікування вірусом імунодефіциту під час виконання ними службових обов'язків; дер­жавне обов'язкове особисте страхування працівни­ків митних органів; державне особисте страхування працівників прокуратури; державне страхування життя і здоров'я народних депутатів; державне осо­бисте страхування службових осіб державної конт­рольно-ревізійної служби в Україні та ін.

Важливе значення у страхуванні має правильно складений договір страхування, що являє собою пи­сьмову угоду між страхувальником і страховиком.

Згідно з нею страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку виплатити стра­хову суму або відшкодувати завданий збиток у ме­жах страхової суми страхувальникові чи іншій осо­бі, визначеній страхувальником, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визна­чені терміни та виконувати інші умови договору. До­говір страхування повинен містити: назву докумен­та; назву та адресу страховика; прізвище, ім'я, по батькові або назву страхувальника та його адресу; зазначення об'єкта страхування; розмір страхової суми; перелік страхових випадків; строк дії догово­ру; права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов догово­ру тощо.

Для укладення договору страхування страхуваль­ник подає страховикові письмову заяву за формою, встановленою страховиком. Під час укладення дого­вору страховик має право запросити у страхувальни­ка баланс або довідку про фінансовий стан, підтвер­джені аудитором (аудиторською фірмою). Факт ук­ладення договору може посвідчуватись страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування.

Виплата страхових сум і страхового відшкодуван­ня проводиться страховиком згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх

осіб, визначених умовами страхування) і страхового аварійного акта (аварійного сертифіката), що скла­дається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, визначеній страхо­виком.

Аварійні комісари — це особи, які визначають причини настання страхового випадку та розміру збитків.

У разі необхідності страховик може робити запи­ти про відомості, пов'язані зі страховим випадком, до правоохоронних органів, банків, медичних за­кладів та інших підприємств, установ і організацій, що володіють інформацією про обставини страхового випадку.

Практика страхування знає чимало випадків, ко­ли страхувальникові відмовляють у виплаті страхо­вих сум (страхового відшкодування). Законом пе­редбачено такі підстави для відмови: навмисні дії страхувальника спрямовано на настання страхового випадку; вчинення страхувальником-громадянином умисного злочину, що призвів до страхового випад­ку; подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування тощо.

Питання для самостійної перевірки знань

^ Назвіть види соціального захисту. >• Які є види пенсій?

> Який порядок пенсійного забезпечення працівників органів внутрішніх справ?

>- Охарактеризуйте правовий статус громадян, які по­страждали від наслідків чорнобильської'катастрофи.

Ь- Хто є ветеранами війни?

*• Назвіть основні права та обов'язки ветеранів праці, гро­мадян похилого віку.

*• У чому полягає державний захист сім'ї та дитинства?

^ У чому полягає сутність соціального забезпечення як од­нієї з функцій держави?

^ Які види пенсій належать до категорії обов'язкових? ^ Які види пенсій військовослужбовців ви знаєте ?

^ Які громадяни належать до категорії осіб, що постраж­дали внаслідок чорнобильської'катастрофи?

^ 3якою метою ведеться Державний реєстр та облік осіб, які постраждали внаслідок чорнобильської'катастрофи?

^ Що являє собою компенсація громадянам України за втра­чене майно в зв'язку з чорнобильською катастрофою?

^ Які категорії громадян віднесено чинним законодавством до ветеранів війни?

^ Які з запропонованих пільг передбачено чинним законодав­ством щодо ветеранів праці?

^ Які види державних допомог сім'ям із дітьми передбачено законодавством про соціальне забезпечення?

*• Охарактеризуйте обов'язкове державне страхування громадян як різновид соціального захисту.

^ Визначіть специфічні заходи соціального забезпечення, які залежать від особливостей умов служби військовослужбов­ців чи співробітників органів внутрішніх справ.

> Хто такий страхувальник?

> Назвіть підстави для розірвання страхового договору.