§ 13. Примусові заходи виховного характеру

Примусових заходів виховного характеру може бути вжито до особи, яка вчинила у віці до 18 років злочин, що не становить великої суспільної не­ безпеки, якщо буде визнано, що її виправлення мож­ ливе без застосування кримінального покарання. До особи, яка вчинила діяння, що передбачені кримі­ нальним законом, у віці до 14 років, суд також може вжити примусових заходів виховного характеру, які не є кримінальним покаранням.

Ужиття стосовно до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру є різновидом звільнен­ня такої особи від кримінальної відповідальності і не вважається судимістю. Воно є правом, а не обов'яз­ком суду. Зазначені заходи вживаються примусово, тобто незалежно від згоди неповнолітнього та його представників.

Визнаючи злочин таким, що не становить великої суспільної небезпеки, слід виходити з сукупності всіх обставин справи, а саме: об'єкта посягання, спо­собу, обставин і стадії вчинення злочину, форми ви­ни, мотивів, цілі винного, його ролі та характеру участі у здійсненні злочинного наміру (якщо злочин учинено у співучасті), тяжкості наслідків, які наста­ли або могли настати тощо.

Якщо під час розгляду кримінальної справи щодо неповнолітнього, яка надійшла до суду з обвину­вальним висновком, буде встановлено, що ним учи­нено злочин, який не становить великої суспільної

небезпеки, і його можна виправити без застосування кримінального покарання, суд ухвалою, а суддя по­становою закриває кримінальну справу і вирішує питання про вжиття до неповнолітнього одного з примусових заходів виховного характеру, а саме:

• зобов'язання публічно або в іншій формі вибачи­тися перед потерпілим;

• застереження;

• передачі неповнолітнього під нагляд батькам чи особам, які їх заступають, або під нагляд педа­гогічному чи трудовому колективу за його зго­дою, а також окремим громадянам на їхнє про­хання;

• покладання на неповнолітнього, який досяг 15-річного віку і має майно чи заробіток, обов'язку відшкодувати заподіяні збитки;

• направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підліт­ків із метою його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років.

Умови перебування в цих установах неповноліт­ніх і порядок їх залишення визначаються спеціаль­ними положеннями. Закон не виключає вжиття при­мусових заходів виховного характеру до неповноліт­нього, який вдруге вчинив злочин, що не становить великої суспільної небезпеки, в тому числі й на ви­падок, коли за вчинення такого злочину йому було призначено примусовий захід виховного характеру.

У разі наявності достатніх підстав вважати, що суспільно небезпечне діяння вчинене особою, яка до­сягла 11-річного віку, але до виповнення віку, з яко­го законом передбачено кримінальну відповідаль­ність, за фактом цього діяння порушується кримі­нальна справа. Слідчий, встановивши, що суспільно небезпечне діяння вчинене особою у віці від 11 років і до виповнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, виносить мотивовану постанову про закриття справи та вжиття до неповнолітнього

примусових заходів виховного характеру. Справа з постановою надсилається прокуророві.

Одержавши від слідчого закриту кримінальну справу, прокурор перевіряє повноту проведеного розслідування, законність постанови, після чого спрямовує справу до суду для вжиття примусових заходів виховного характеру. Суддя за наявності зго­ди з рішенням слідчого чи прокурора призначає справу до судового розгляду. Такі справи повинні розглядатися спеціально уповноваженими на те суд^-дями, визначеними наказом голови суду. Розгляд справи проводиться суддею одноособове з обов'язко­вою участю прокурора і захисника. На судове засі­дання викликається також законний представник неповнолітнього, але його не з'явлення не є пере­шкодою для розгляду справи.

За результатами розгляду справи суддя виносить постанову, а суд — ухвалу. Для контролю за вико­нанням рішення про вжиття примусового заходу ви­ховного характеру суд інформує службу у справах неповнолітніх місцевого органу державної виконав­чої влади та місцевого самоврядування.