§6. Співвідношення і взаємодія держави та особи

За нинішньої розбудови України особистість стає рівноправним суб'єктом суспільних відносин із державою, її органами та посадовими особами. Роз­глядаючи державу і право, теорія держави і права як наука і навчальна дисципліна вивчає окрему людину, індивіда, особистість, громадянина, розглядає взає­мини людини і держави. Індивід — це конкретна лю­дина. Сукупність індивідів, об'єднаних природними зв'язками, утворює людське суспільство. Людина — це розумна істота, яка має волю, дар мислення, здат­на виробляти знаряддя праці та може свідомо корис­туватися ними. У людини як індивіда розрізняють біологічні та соціальні якості.

Біологічне в людині, яка є частиною матеріально­го світу, складається з її природної основи, що ха­рактеризується наявністю тіла, органів чуття, при­родної фізичної сили та інших біологічних якостей.

Соціальне в ній характеризується концентрова­ним виразом тих суспільних відносин, які відобра­жають взаємозв'язок людини і зовнішнього світу.

Без біологічного змісту людини не можна охарак­теризувати її соціальні якості. Проте само лише біо­логічне в людині не визначає її як особистість. Особу характеризує поєднання біологічного змісту і соці­альних якостей.

Найхарактернішим зв'язком особи (людини) з державою є її громадянство, як постійний політико-правовий зв'язок індивіда (особистості) з державою, що відображається в їхніх взаємних правах та обов'язках. Підстави й порядок набуття чи втрати громадянства України передбачені Законом України "Про громадянство України" від 16 квітня 1997 р.

Іноземні громадяни та особи без громадянства, які перебувають на території України, користуються правами і виконують обов'язки, передбачені зако­ном України, який не повинен суперечити загально­визнаним принципам міжнародного права і Консти­туції України.

Особа виступає і як суб'єкт права. У правовій сис­темі суспільства її місце і роль характеризуються че­рез правовий статус, що дає можливість розглянути фактичне та юридичне становище людини у грома­дянському суспільстві. Відомі різні визначення пра­вового статусу особи. В найширшому значенні під правовим статусом особи розуміють її юридичне за­кріплене становище в суспільстві. Розрізняють за­гальний, спеціальний (родовий) та індивідуальний правовий статус.

Загальний правовий статус має такі структурні елементи: відповідні правові норми; правосуб'єктність; загальні для всіх суб'єктивні права, свободи та обов'язки; законні інтереси; громадянство; юри­дичну відповідальність; правові принципи; правовід­носини (загального) статусного характеру.

Ядром (серцевиною) загального правового статусу є суб'єктивні права, свободи, законні інтереси та обов'язки особи. Конституція України закріплює ос­новні права і свободи людини та громадянина, що становлять основу будь-яких інших прав і свобод. До них відносять громадянські й політичні, економічні, соціальні, екологічні, сімейні й культурні права, особисті права— гарантії, що забезпечують їх здійс­нення, а також основні обов'язки особи.

Отже, держава та особа тісно взаємозв'язані. Держава визнає людину, її життя, недоторкан­ність, честь і гідність найвищою соціальною цінніс­тю. Головний обов'язок держави — забезпечення лю­дині відповідних умов для здійснення прав і свобод, виконання обов'язків. Держава відповідальна перед людиною й суспільством за свою діяльність. За до­помогою права (передусім конституційного) держа­ва закріплює відповідний правовий статус людини і громадянина, забезпечує кожній особі рівні можли­вості в користуванні суб'єктивними правами і ви­конанні обов'язків.