Глава XIII основи господарського права україни

§ 1. Господарське право України: поняття і предмет правового регулювання. Закон України "Про підприємства в Україні"

Господарське право — сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері уп­равління економікою, виробництва та реалізації про­дукції, виконання робіт і надання послуг з метою одержання прибутку.

Господарське право є комплексною галуззю пра­ва, яке базується на нормах цивільного права щодо правоздатності фізичних та юридичних осіб, цивіль­но-правових угод і конкретизує їх, а також містить норми адміністративного, фінансового, трудового права, які регулюють господарську діяльність. Гос­подарське право і найближче до нього за змістом ци­вільне право співвідносяться як загальне і спеціаль­не. Цивільне право визначає загальні засади регулю­вання майнових та особистих немайнових відносин, в які вступають фізичні та юридичні особи, а госпо­дарське право конкретизує цивільно-правові норми щодо конкретних сфер і видів господарської діяль­ності.

Специфіка господарських відносин полягає в по­єднанні організаційних і майнових елементів. Орга­нізаційний елемент пов'язаний з визначенням дер­жавою загальних умов і порядку здійснення госпо­дарської діяльності через установлення обмежень щодо монополій, єдиних правил обліку і звітності, державних контрактів і державних замовлень тощо.

Майновий елемент господарських відносин зумовле­ний тим, що вони безпосередньо пов'язані з суспіль­ним виробництвом та реалізацією продукції, вико­нанням робіт і наданням послуг в окремих галузях економіки.

Учасниками господарських відносин можуть бути:

• організації, створені для здійснення певних ви­дів господарської діяльності й зареєстровані як юридичні особи, та їхні структурні підрозділи;

• державні органи управління економікою — мі­ністерства, державні комітети, господарські об'­єднання;

• фізичні особи, офіційно зареєстровані як підпри­ємці;

• установи та організації, що є споживачами про­дукції, робіт, послуг;

• держава в цілому.

Господарське право, як і ряд інших галузей пра­ва, можна поділити на дві частини: загальну та особ­ливу. Загальну частину господарського права скла­дають правові інститути й норми, що стосуються та­ких питань: державні економічні програми, державне планування та державне замовлення; якість продукції, стандартизація та сертифікація; антимонопольні заходи; облік та звітність у сфері господарювання; ціни й ціноутворення. До особливої частини господарського права належать правові ін­ститути й норми, які регулюють конкретні форми (господарські товариства, кооперативи і т. ін.) та ви­ди (торгівля, будівництво тощо) господарської діяль­ності.

Комплексний характер господарського права зу­мовлює різноманітність його методів, тобто способів регулювання поведінки суб'єктів господарювання. До методів господарського права можна віднести такі:

• диспозитивний метод;

• метод рекомендацій;

• метод владних приписів,

Диспозитивний метод полягає в наділенні суб'­єктів господарювання правом у межах закону визна­чати напрями й форми господарської діяльності, ук­ладати угоди тощо.

Метод рекомендацій застосовується для м'якого впливу держави на господарську діяльність. Він мо­же реалізовуватися через установлення типових форм договірних відносин у певній сфері господар­ської діяльності, надання методичних рекомендацій щодо підготовки звітності, проведення розрахунків тощо.

Метод владних приписів є максимально жорст­ким способом регулювання господарських правовід­носин. Цей метод полягає в установленні загально­обов'язкових приписів здійснювати певні дії (прохо­дити державну реєстрацію, процедуру ліцензування діяльності тощо) або заборон (обмеження щодо моно­польного становища на ринку, здійснення соціальне небезпечних видів діяльності тощо).

Одним з основних джерел господарського права є Закон України "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 р. Закон містить 7 розділів (36 статей), де визначаються:

• поняття підприємства та його видів, об'єднань підприємств;

• порядок створення і реєстрації підприємства, створення відособлених підрозділів підприєм­цем-< ства, ліцензування видів його діяльності, власна нормативна база діяльності, тобто статут під­приємства;

^; • склад майна підприємства, порядок його утво­рення, права та обов'язки щодо володіння й ко-г ристування природними ресурсами, випуску й торгівлі цінними паперами;

• принципи управління підприємством, статус трудового колективу, його права щодо самовря­дування, порядок створення і повноваження ке­рівництва підприємства, загальні положення щодо укладення колективного договору;

• основні засади щодо створення й використання прибутку підприємства, трудових доходів його працівників, планування діяльності, встанов­лення цін, фінансування господарської діяльності, взаємовідносин з іншими підприємствами;

• -"''е основні засади соціальної діяльності підприєм­ства (забезпечення належних умов праці, медич­не страхування тощо);

• • державні гарантії забезпечення прав та інтересів підприємства, загальні положення щодо веден­ня обліку та звітності, комерційної таємниці, контролю за діяльністю підприємства та його відповідальності за порушення договорів і чин­ного законодавства, відносин із місцевими рада­ми народних депутатів;

• порядок і умови ліквідації та реорганізації під­приємств, задоволення претензій кредиторів.