§ 10. Особливості кримінальної 4 відповідальності неповнолітніх

Відповідно до ст. 10 КК кримінальній відпо­відальності підлягають особи, яким до вчинення зло­чину виповнилося 16 років.

Особи, які скоїли злочин у віці від 14 до 16 років, підлягають кримінальній відповідальності лише за вбивство, навмисне заподіяння тілесних ушко­джень, що спричинили ушкодження здоров'я, зґвал­тування, крадіжку, розбій, злісне чи особливо злісне

хуліганство, умисне знищення чи пошкодження державного, колективного майна чи індивідуального майна громадян, що спричинили тяжкі наслідки, а також за навмисні дії, які можуть викликати аварію поїзда.

Якщо суд установить, що виправлення особи, яка у віці до 18 років вчинила злочин без значної сус­пільної небезпеки, можливе без використання кри­мінальної відповідальності, він може застосувати до неї примусові засоби виховного характеру, які не є кримінальним покаранням:

• передачу винного під нагляд батьків чи осіб, які їх заступають;

• передачу винного під нагляд громадських орга­нізацій чи трудового колективу за їхньою зго­дою, а також окремих громадян за їхньою зго­дою;

• направлення винного у спеціальний навчально-виховний чи лікувально-виховний заклад для дітей та підлітків. Як зазначалося вище, до осіб, котрі не досягли 18-річного віку, не може бути застосована смертна кара; строк позбавлення во­лі не може перевищувати 10 років. Слід зазначити, що згідно з чинним законодав­ством (ст. 40 КК) вчинення злочину неповнолітнім є обставиною, що пом'якшує відповідальність.

§11. Умовне засудження

Якщо, призначаючи покарання у вигляді по­збавлення волі чи виправних робіт, суд, зваживши на обставини справи та особу винного, дійде висновку про недоцільність відбування винним призначеного покарання, він може ухвалити рішення про умовне незастосування покарання зі сплатою штрафу в ме­жах від 10 до 200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, а за корисливі злочини — в межах від 40 до 400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Конкретний розмір штрафу та строки його сплати в разі застосування умовного засудження визначає суд, беручи до уваги загальні положення призначення цього додаткового покарання, матеріальний стан за­судженого тощо. Тоді суд, з обов'язковим зазначен­ням у вироку мотивів, постановляє не виконувати ос­новного покарання, якщо протягом визначеного су­дом іспитового строку засуджений не вчинить нового злочину, сплатить штраф і зразковою поведінкою виправдає виявлене йому довір'я. Контроль за пове­дінкою умовно засуджених здійснюється органами внутрішніх справ, а щодо неповнолітніх — іще й ко­місіями у справах неповнолітніх при виконавчих комітетах місцевих рад народних депутатів відповід­но до законодавства України. Іспитовий строк за умовного засудження встановлюється тривалістю від одного до трьох років.

Незастосування в разі умовного засудження штрафу можливе за наявності виняткових обставин справи та характеристик винного, що свідчать про необхідність пом'якшення покарання.

На випадок умовного засудження крім штрафу можуть бути призначені додаткові покарання у ви­гляді позбавлення права обіймати певні посади чи проводити певну діяльність, позбавлення військово­го або спеціального звання, позбавлення батьків­ських прав.

Зваживши на обставини справи, особу винного, а також клопотання громадських організацій або тру­дового колективу за місцем роботи винного про його умовне засудження, суд може передати умовно засу­дженого цим організаціям або колективу для пере­виховання і виправлення. За відсутності зазначеного клопотання суд може покласти на певний трудовий колектив або особу, за їхньою згодою, обов'язок із нагляду за умовно засудженим і проведення з ним виховної роботи.

У разі систематичних порушень умовно засудже­ним протягом іспитового строку громадського по-

рядку, що потягли за собою застосування заходів ад­міністративного стягнення або громадського впливу, або на випадок його ухилення від сплати штрафу, суд за поданням органу внутрішніх справ, а щодо неповнолітнього — також комісії у справах неповно­літніх при виконавчому комітеті місцевої ради на­родних депутатів може винести ухвалу про скасу­вання умовного засудження і про направлення засу­дженого для відбування покарання, призначеного вироком.

Якщо умовно засуджений, переданий на виправ­лення і виховання, а також під нагляд громадської організації чи трудового колективу, не виправдав їхнього довір'я, порушив обіцянку зразковою пове­дінкою і чесною працею довести своє виправлення або залишив трудовий колектив із метою ухилитися від громадського впливу, то за клопотанням громад­ської організації або трудового колективу суд може винести ухвалу про скасування умовного засуджен­ня і про направлення засудженого для відбування покарання, призначеного вироком.

У разі вчинення умовно засудженим упродовж іс­питового строку нового злочину суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або част­ково приєднує невідбуту частину покарання за попе­реднім вироком. Не будучи покаранням, умовне за­судження виступає однією з форм реалізації кримі­нальної відповідальності. З допомогою умовного засудження кримінальна відповідальність реалізує­ться в декілька етапів: після призначення покаран­ня у вигляді позбавлення волі або виправних робіт і винесення рішення про застосування умовного засу­дження здійснюється умовне звільнення особи від реального відбування основного покарання зі спла­тою призначеного штрафу; затим слідує етап ви­правлення і перевиховання засудженого, обмежений рамками іспитового строку.

Умовне засудження може бути застосоване також судом касаційної або наглядової інстанції. Воно не

обмежується ні видами злочинів, ні колом осіб, які їх учинили. Одначе цей інститут не повинен застосо­вуватися до осіб, винних у скоєнні тяжких злочинів, перелічених у ст. 71 КК.