§ 5. Обставини, які виключають кримінальну відповідальність

У деяких випадках можуть мати місце діян­ ня, зовні схожі на злочин. Скажімо, громадянин, за­ хищаючи своє життя, вбиває злочинця, який на нього напав. Одначе закон не визнає такі дії злочина­ ми, а навпаки — вважає суспільне корисними, що ви­ ключає їхні суспільну небезпечність і кримінальну протиправність. До них належать: необхідна оборона, крайня необхідність, затримання злочинця.

Необхідною обороною відповідно до ст. 15 КК ви­значаються дії, вчинені з метою захисту інтересів чи прав особи, яка захищається, або захисту іншої особи, інтересів суспільства чи держави від суспіль­не небезпечного посягання, через завдання шкоди тому, хто посягає, якщо такі дії були зумовлені потребою негайного відвернення чи припинення посягання.

Не є злочином застосування зброї чи будь-яких інших засобів чи предметів, незалежно від наслід­ків, якщо воно здійснене для захисту від нападу оз­броєної особи чи нападу групи осіб, відвернення про­типравного насильницького проникнення у житло чи інше приміщення або якщо особа, яка здійснює захист, не могла внаслідок переляку чи сильного ду-

шевного хвилювання, викликаного суспільне небез­печними діями, оцінити відповідність захисту ха­рактерові посягання.

Перевищення меж необхідної оборони, тобто зав­дання тому, хто посягає, шкоди, яка явно не від­повідає небезпечності посягання чи обставинам за­хисту, тягне за собою відповідальність лише у ви­падках, спеціально передбачених кримінальним законом.

Дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання осо­би, яка вчинила напад, і доставлення її відповідним органам влади, як правомірні, прирівнюються до не­обхідної оборони, якщо вони були необхідні для за­тримання і відповідали небезпечності посягання та обставинам затримання злочинця.

Виходячи з законодавчого визначення необхідної оборони можна зробити такі висновки:

• діяння, здійснені в стані необхідної оборони, не є злочинними; такі діяння — суспільно корисні;

• внаслідок здійснення цих діянь особі, що пося­гала, може бути заподіяно шкоду;

• необхідна оборона — суб'єктивне право кожного громадянина. Водночас захист державних, гро­мадських інтересів, особи, її прав — його мо­ральний обов'язок;

• правом на необхідну оборону громадяни можуть користуватися тільки у визначених законом ме­жах. Заподіяння шкоди нападникові за необхід­ної оборони має відповідати умовам правомір­ності й виключати небезпечність і протиправ-ність діяння.

Таких умов, що належать до посягання і захисту від нього, є шість.

1. Посягання має бути суспільно небезпечним. Стаття 15 передбачає захист не від будь-якого проти-возаконного вчинку, а лише від суспільно небезпеч­ного посягання. Частіше необхідність захисту вини­кає внаслідок посягання з боку хуліганів, грабіжни-

ків, розбійників та інших злочинних елементів під час їхніх нападів.

Якщо ж характер посягання та ступінь суспільної небезпечності незначні, стану необхідної оборони не виникає. З огляду на це заподіяння шкоди в поряд­ку захисту від таких посягань не є правомірним і має тягти кримінальну відповідальність.

2. Посягання повинно бути наявним, тобто відбу­ватися в межах якогось часу. Воно починається з безпосередньої реальної загрози його виконання і за­кінчується в ту хвилину, коли перервано захистом або припинено тим, хто посягає.

3. Посягання повинно бути дійсним, тобто існу­ючим об'єктивно, в реальній дійсності, а не в уяві того, хто захищається.

4. Захист здійснюється завданням шкоди тому, хто посягає.

Дії людини, яка активно обороняється від сус-пільно небезпечного нападу, правомірні лише тоді, коли вони спрямовані на заподіяння шкоди самому нападникові, а не третім особам.

5. Оборона допускається, якщо треба захистити інтереси громадян, суспільства або держави.

6. Захист не повинен перевищувати меж необхід­ності. Заподіяння шкоди визнається необхідним, а значить, правомірним, якщо воно відповідає небез­печності посягання та обставинам захисту.

Для кожного конкретного випадку існують свої межі необхідної оборони, які виникають із конкрет­них обставин справи.

Перевищенням меж необхідної оборони відповід­но до закону (ч. 4 ст. 15 КК) є завдання нападникові шкоди, яка явно не відповідає рівню небезпечності посягання чи обставинам захисту.

До необхідної оборони прирівнюються дії потерпі­лого та інших осіб безпосередньо після вчинення по­сягання, якщо вони спрямовані на затримання осо­би, яка вчинила напад, і передачу її відповідним ор­ганам влади

Затримання нападника є правомірним за таких умов:

• особа вчинила діяння, що має ознаки злочину. Аналіз практики боротьби зі злочинністю дозво­ляє зробити висновок, що кримінально-правові підстави для затримання можуть настати зазви­чай після вчинення діянь, які характеризують­ся підвищеним ступенем суспільної небезпеч­ності, зокрема пов'язаних із застосуванням на­сильства, і таких, у яких об'єктом посягання є життя, здоров'я чи статева недоторканність (крадіжок, грабежів, розбійних нападів, утеч за­суджених, злочинів, пов'язаних із застосуван­ням насильства до представників влади і т. ін.);

• особа, яка вчинила напад, ухиляється від за­тримання;

• заподіяння шкоди може мати місце лише з ме­тою затримання особи та передачі її органам влади. Застосовуючи фізичний вплив до напад­ника, співробітник міліції або інша особа розу­міють, що вони роблять це тільки з метою за­тримання. Вчинення таких дій з іншою метою, наприклад, для самочинної розправи, виключає їхній правомірний характер, а особи, які їх учи­нили, притягаються до відповідальності;

• шкода, завдана особі, яка вчинила напад, має бути вимушеною. Це означає, що фізичний вплив під час затримання визнається правомір­ним лише в тому разі, коли іншим способом за конкретних обставин здійснити затримання бу­ло неможливо;

• дії з затримання, включно із заподіянням шко­ди, відповідали небезпечності посягання та об­ставинам затримання злочинця. Крайня необхідність визначається ст. 16 Кримі­нального кодексу так: "Не є злочином дія, яка хоч і підпадає під ознаки діяння, передбаченого кримі­нальним законом, але вчинена в стані крайньої необ­хідності, тобто для усунення небезпеки, що загро-