Стаття 342. Опір представникові влади, працівникові правоохоронного органу, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві

Примітки

Підслідність – прокуратура.

Категорія злочину – невеликої

тяжкості.

Основним безпосереднім об’єктом злочину виступає нормальна діяльність

правоохоронних органів, громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону та законних військових формувань на території України.

Додатковим факультативним об’єктом може бути здоров’я особи.

Потерпілими від злочину є:

1) представник влади; 2) працівник правоохоронного органу; 3) член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону; 4) військовослужбовець.

Об’єктивна сторона полягає у вчинені

опору, тобто в активній фізичній протидії здійсненню представниками влади, працівниками правоохоронних органів, членами громадських формувань або військовослужбовцями своїх службових обов’язків.

Виконання службових обов’язків представником влади або працівником правоохоронного органу – це дії щодо охорони громадського порядку, навколишнього природного середовища, здійснення різноманітних перевірок, запобігання злочинам та дисциплінарним проступкам з боку засуджених тощо. Опір – це активна фізична протидія здійсненню згаданим особам покладених на них обов’язків щодо охорони громадського порядку.

Суб’єкт злочину – загальний.

Ним може бути не лише

правопорушник, якому потерпілий поставив законні вимоги, пов’язані з виконанням свого службового обов’язку чи взятого на себе обов’язку з охорони громадського порядку, але й інша особа, яка активно перешкоджала їм виконувати ці обов’язки.

Суб’єктивна сторона злочину

характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючі ознаки злочину: опір, поєднаний з примушуванням потерпілих

шляхом насильства або погрози застосування такого насильства до виконання явно незаконних дій.

Примітки

Підслідність – прокуратура.

Категорія злочину – середньої

тяжкості.

Об’єктом злочину є нормальна діяль-

ність перелічених у диспозиції службових осіб, а також авторитет органів дер-жавної влади, в яких вони працюють.

Потерпілим від цього злочину є лише службові особи, перелічені у диспозиції статті (Президент України, Голова Верховної Ради України та інші особи). При цьому потерпілими можуть виступати особи, обрані чи призначені на зазначену посаду у порядку, встановленому законом.

Суспільна небезпечність злочину полягає в тому, що невиконання державним діячем службових обов’язків або прийняття ним незаконного рішення внаслідок незаконного втручання злочинця у його діяльність може призвести до порушення прав людини, інтересів підприємств, установ і організацій, негативних наслідків державного значення. Крім того, підривається авторитет державного діяча.

Об’єктивна сторона злочину полягає

у незаконному впливі у будь-якій формі на державного діяча (умовляння, шантажування, погроза тощо).

Незаконність впливу означає, що такі дії

суперечать закону чи підзаконному акту. Рішення державного діяча – це воле- виявлення з використанням своїх повно- важень, закріплене, як правило, у відпо- відному документі і має правове значення. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення дії (впливу) на потерпілого від злочину, незалежно від того, чи вдалось перешкодити виконанню ним службових обов’язків або добитися прийняття незаконного рішення.

Суб’єкт злочину – загальний.

Ним є особа, якій до його вчинення

виповнилося 16 років.

Суб’єктивна сторона злочину

характеризується прямим умислом.

Злочинець ставить перед собою мету

перешкодити виконанню потерпілим своїх службових обов’язків або домогтися від нього прийняття неправомірних рішень.

Кваліфікуюча ознака злочину існує тоді, коли винна особа для вчинення злочину

використовує права і повноваження, надані їй за посадою або у зв’язку з певною службовою діяльністю.

Примітки

Підслідність – прокуратура.

Категорія злочину – за ч. 1 – середньої

тяжкості, за ч. 2 – тяжкий, за ч. 3 – особли-

во тяжкий.

Основним безпосереднім об’єктом злочину є нормальна робота органів державної влади та об’єднань громадян, їх авторитет, а додатковим обов’язковим об’єктом – недоторканість державних чи громадських діячів, їх здоров’я.

Потерпілі – перелік цих осіб

вичерпний і наведено в ч. 1

( Президент України, Голова

Верховної Ради тощо).

Об’єктивна сторона злочину полягає у:

1) погрозі; 2) заподіянні тілесних ушкоджень – легких, середньої тяжкості або тяжких; 3) нанесенні побоїв;

4) вчиненні інших насильницьких дій. Злочин вважається закінченим з моменту, коли погроза була доведена до відома державного чи громадського діяча, а також з моменту нанесення побоїв, заподіяння тілесних ушкоджень або вчинення інших насильницьких дій.

Погроза – це залякування згаданих

осіб щодо спричинення смерті, заподіяння шкоди їхньому здоров’ю, знищення або пошкодження їх майна, а також викрадення або позбавлення волі.

Погроза може бути усною (по теле- фону, в особистій розмові), письмо- вою, в електронному вигляді тощо. Погроза викрадення – це залякування незаконним заволодінням у майбутньому державним чи громадським діячем або його близьким родичем.

Іншими насильницькими діями треба вважати фізичний вплив на потерпілого.

Суб’єктом злочину є осудна особа, якій

виповнилося 16 років, а за насильство, що полягає в заподіянні тілесних ушкоджень середньої тяжкості чи тяжких, – 14 років.

Суб’єктивна сторона злочину

характеризується прямим умислом.

Мотив – злочин вчиняється у

зв’язку з державною чи громадською діяльністю потерпілого.

Примітки

Підслідність – прокуратура.

Категорія злочину – за ч. 1 –

середньої тяжкості, а за ч. 2 – особливо тяжкий.

Основним безпосереднім об’єктом злочину є авторитет органів державної влади. Обов’язковим додатковим об’єктом виступає право приватної власності, а факультативним

може виступати громадський

порядок, екологічна безпека, життя або здоров’я людини.

Потерпілими від злочину можуть бути

працівник правоохоронного органу або його близькі родичі.

Предмет злочину – майно, яке є власністю судді, працівника правоохоронного органу чи його близького родича або знаходиться у його володінні.

Об’єктивна сторона злочину полягає в знищені або пошкодженні майна працівника правоохоронного органу, а також посягання на життя і здоров’я його близьких родичів.

Знищення майна – це доведення його до

повної непридатності для використання за цільовим призначенням.

Пошкодження майна – це погіршення його якості, зменшення цінності або приведення на деякий час у стан, непридатний для використання.

Злочин вважається закінченим з моменту доведення майна до повної непридатності для використання за цільовим призначення (при знищенні) або погіршенням його якості, зменшення цінності або приведенні на деякий час у стан, непридатний для використання за цільовим призначенням (при пошкодженні).

Суб’єктом злочину є осудна особа,

якій до вчинення злочину виповнилося 16 років.

За ознаками ч. 2 – особа, якій на момент

вчинення злочину виповнилося 14 років.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується виною у формі умислу (прямого або непрямого).

Мотив злочину – у зв’язку з виконанням службових обов’язків.

Кваліфікуючими злочин обставинами є: 1) вчинення його шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом; 2) спричинення ним загибелі людей чи інших тяжких наслідків.