3. Підготувати прилад для визначення фракційного складу, розповісти порядок проведення досліду і значення випаровування для роботи двигуна.

Визначення фракційного складу проводиться для оцінки випаровуваності та для встановлення сорту пального.

Оцінка випаровуваності пального за фракційним складом заснована на залежності випаровування вуглеводнів від температури їх кипіння. По температурі википання окремих фракцій пального можна наближено судити про його дійсне випаровування в двигуні. Наприклад, при оцінці випаровуваності бензинів по температурі початку кипіння судять про присутність у пальному легких фракцій, і ця температура разом з величиною тиску насичених парів дозволяє визначити схильність бензину до утворення парових пробок в системі живлення двигуна.

По температурі википання 10% бензину можна зробити висновок про його здатність забезпечити запуск двигуна. Чим нижче ця температура, тим при більш низькій температурі довколишнього повітря можна отримати горючу робочу суміш і забезпечити запуск двигуна.

По температурі википання 50% бензину можна зробити висновок про середню його випаровуваність і здатність забезпечити швидкий перехід двигуна з одного режиму на інший. Чим нижче температура википання 50%, тим швидше прогрівається і більш стійко працює двигун.

По температурі википання 90% роблять висновок про загальну випаровуваність бензину і повноту його випаровування при роботі прогрітого двигуна.

По температурі кінця кипіння (97,5 та 98%) можна зробити висновок про наявність найбільш важких фракцій, що входять до складу бензину. Чим вище ця температура, тим більша небезпека неповного згорання палива внаслідок того, що важкі фракції не .встигають випаровуватись і утворювати з повітрям горючу суміш. Частина пального, що не випарувалась, буде стікати в картер двигуна і розріджувати мастило. Витрата бензину зростає.

ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДУ

Визначення фракційного складу проводиться за допомогою стандартного

приладу.

Сухим, чистим мірним циліндром ємністю 100 мл відмірюють 100 мл досліджуваного нафтопродукту і обережно переливають його в колбу, слідкуючи при цьому, щоб рідина не попала у газовідвідну трубку колби .Об'єм продукту в циліндрі відраховують по нижньому краю меніску. Досліджуваний нафтопродукт при наливанні в колбу повинен мати температуру 20 ±3°С.

В шийку колби з продуктом вставляють термометр на щільно підігнаному коркові так, щоб ртутна кулька знаходилась на рівні нижнього краю газовідвідної трубки. Газовідвідну трубку колби з'єднують з верхнім кінцем трубки холодильника за допомогою щільно підігнаного корку. З'єднання на корках заливають клеєм, після чого ставлять верхню частину кожуху на азбестову прокладку діаметром ЗО мм (при розгонці бензину) або на прокладку з вирізом (при розгонці гасу і дизельного пального). Мірний циліндр, яким відмірявся продукт, не висушуючи ставлять під нижній кінець трубки холодильника. На час перегонки отвір циліндра закривають ватою. При перегонці бензину циліндр ставлять в стакан, наповнений водою, що має температуру 20 ±3°С. Щоб циліндр не вспливав в стакані, на його ніжку ставлять вантаж.

У ванні холодильника підтримують температуру від 0 до 5 °С. При перегонці лігроїну, гасу і пального Т-1 і Т-2 швидкість току води у ванні холодильника регулюється так, щоб температура її на зливі була не вище +30°С. Нагрівання колби повинно проводитись рівномірно, і з такою інтенсивністю, щоб до падіння першої краплі дистиляту з кінця трубкЖ холодильника в циліндр при перегонці бензину пройшло не менше 5 хв і не\ більше 10 хв, а при перегонці гасу, дизельного пального і пального Т-1, не* менше 10 хв і не більше 15 хв. Температуру, яку показує термометр в момент падіння першої краплі, називають температурою початку перегонки. Дал? перегонку ведуть з такою рівномірною швидкістю, щоб за хвилину f переганялось 4 - 5мп нафтопродукту (за 10 сек в мірний циліндр повинно , падати приблизно 20 - 25 крапель). :

В процесі перегонки записують температури, які відповідають моментам, Р коли рівень рідини доходить до міток, чисельно рівних відсоткам, що вказані в

к

технічних умовах на досліджуваний продукт (10%,50%,90%,97.5%). Після того, як в мірний циліндр переганяється 90 мл дистиляту, нагрівання колби регулюють так, щоб до кінця перегонки пройшло від 3 до 5 хв. Коли рівень дистиляту в мірному циліндрі досягне відмітки, встановленої технічними умовами (97%,97.5%,98% або кінця кипіння), записують температуру і нагрівання колби припиняють. Дають зтекти дистиляту на протязі 5 хв і записують об'єм рідини в циліндрі.

Температурою кінця кипіння нафтопродукту вважається та найвища температура, після якої ртутний стовпчик термометра починає опускатись при незмінній інтенсивності нагрівання.

Після припинення нагрівання, колбі дають остудитись на протязі 5 хв,а потім залишок з неї обережно зливають в мірний циліндр ємністю 10 мл,і записують об'єм залишку з точністю до 0,1 мл.

Різниця між 100 мл та сумою об'ємів дистиляту і залишку записують як втрату при перегонці.

При перегонці невідомого по фракційному складу нафтопродукту записують: температуру початку кипіння і температури відгону 10, 15, 20, ЗО, 40, 50, 60, 70, 80, 90 й 97%. Після приблизного встановлення марки пального проводять повторну перегонку, відмічаючи температури перегонки, вказані в технічних умовах для даної марки пального.

Визначення фракційного складу нафтопродуктів проводять два рази. Розходження між двома паралельними визначеннями не повинно перевищувати: для температури початку перегонки — 4°С, для решти температур - 2°С. Кількість залишку може відрізнятись не більше, ніж на 0,2 мл.