7.2.1.Баал, тобто Син Божий

Баал-воїн.

Баал у вигляді воїна, що по­тря­сає зброєю.

Ханаанська бронзова фігура, оздоблена сріблом.

Кінець бронзового віку

Релігія Ханаану була прив’язана до щорічних природних змін³⁸³. Кожна місцевість, поселення, ремесло мало власного небесного покровителя (божество). Проте був і Верховний Бог, Бог-Отець, якого називали Ель (подібно до сумерського Ліль — дух). Ханаанці вірили, “що Бог-Отець доброчесний, милосердний і люблячий, і всі люди зобов’язані йти Його шляхом”³⁸⁴. Особливою повагою користувався син Еля — Баель або Баал (“ба” — син, дитина). Він постійно вів бої зі злими силами, зустрічав смерть під час щорічної загибелі рослинності, сходив у підземний світ і знову воскресав до життя, коли зима виявлялася позаду. Вороги Баала постійно чинили зло, але їхня сила завжди вичерпувалася і пере­ма­гало добро.

Небес­ною дружиною Баала була Астарта³⁸⁵ (Ашторет) — богиня врожай­ності, плодючості і любові, за своїми функ­ціями по­дібна до сумер­ської Інанни (див.: 5.1.3. “Свята Трійця і Небесна Діва”), арій­ської Діванни і еллінської Артеміди (“посланниці з Арти”).

7.2.2.Кінахи, самари, гіксоси

У допотопний період території Ханаану були заселені європеоїдами-бореа­лами (кроманьйонцями), а у післяпо­топний (принаймні, з середини 4 тис. до н. е.) ними володіли арійські племена, зокрема кінахи та самари. “Найчисельні­шими були кінахи (чи кінаки), які розсілися у цілім Канаані аж по Синай”³⁸⁶ (слово “кінак” походить від “конюх”, “коняр”, “кіннот­ник”, тобто “озброєний верш­ник” від назви цього племені в українців існує прізвище Кінах). “На південь від гір Гільбоа великим островом між кінахами поселилося плем’я самарів, що заклало місто Самарія. Столицею кінахів стало місто Ярихон”³⁸⁷.

Відомо, що наприкінці 19 ст. до н. е. Сирію і Ханнаан завоювали гіксоси (це зовнішня назва, яка з давньоєгипетської означає “чужі володарі”) — народ з Північного Надчорномор’я, етнічно близький хетам і їхній надійний союзник. За описами, гіксоси були аристо­кратією (благородними), в більшості високими, руся­ви­ми, синьоокими і білошкірими.

Час панування гіксосів збігається з найвищим розквітом цього краю. У 1730 році арійські гіксоси легко завоювали Єгипет, оскільки на голову переважали єгиптян в озброєнні і військовому мистецтві. Гіксоси панували там 200 років, запровадивши 15-ту і 16-ту династії фараонів, останній з яких називався Киян. У Єгипті про гіксосів говорили, що вони походять з Та-Рус, тобто із Землі Русів. У 1286 році до н. е. єгипетський фараон Рамзес II (1290—1224 рр. до н.е.) біля міста Кадеш завдав гіксосам поразки³⁸⁸. У цій битві проти єгиптян виступили 330 ханаан­ських вождів³⁸⁹, тобто ханаанці та гіксоси були союзниками.

Інанна-Діванна-Астарта-Артеміда

Після поразки гіксо­си остаточно змішалися з міс­це­вим н аселенням Ханаану. Гік­сосів ще називають аморита­ми³⁹⁰ або амореями, що є сино­німами слова “ханаанець”³⁹¹. Етніч­но близькими до них були арамеї — це народ з країни Арам, тобто Сирії³⁹². Назву Сирія-Сурія виводять від фінікійського міста Цур (Сур), якому пізніше дали назву Тір (Цур—Сур—Тур—Тір). Домінуючою мовою в Сурії була аморейська мова³⁹³.

Бореальний корінь “сур” означає те ж саме, що й “рус” — яскравий, вогненний, красивий, красний, червоний (а також рідний, опікун, праведник, пізніше — захисник, цар). Червоний — це сакральний колір ще європеоїдів-бореалів, який успад­кувала післяпотопна арійська раса (починаючи від традиції посипання поховань бореалів-кроманьйонців червоною вохрою до накривання мертвих козаків червоною тканиною³⁹⁴). Червона фарба і донині називається “сурик”, а назву Ханаан частина вчених пояснює як “країна червоної фарби”³⁹⁵. Таким чином, маємо типове лінгвістичне перевертання Рус — Сур (Цур), Русія — Сурія, логос — голос, ведмідь — медвідь. Рус-Сур-Цур — це водночас був добрий предок, дух-захисник, відомий з українського замовляння “Цур тобі, Пек” (Пек — злий дух, від якого походить “пекло”); а індоарійській традиції Сур — це праведник, а Асур (тобто не-Сур) — це демон.

Звертають увагу топоніми Сирії-Ханаану місто Рама (перевернуте Арам), фінікійське місто Сидон — “місце ловитви риби” (від бореального “дана”, “дон” — вода, русло, дно), ріка Оронта, місцевість Гам (“шум”, “шумне збіговисько”³⁹⁶), гора Нево (небо, сучасна назва — “Ен-Неба”), Голан, Голанські висоти (від “гал-лан” — “край галів”, територія на сході Галілейського моря).