5.2.2. Світогляд свободи

В основу арійського світогляду покладена проста ідея весь світ, видимий і невидимий, — це цілісний живий організм, що розвивається. Цим світом керує Бог-Творець, податель життя, справедливий і люблячий. Людина розвивається і вдоскона­люється разом зі всім світом, більше того — вдоско­налюючи себе, людина вдосконалює світ. Це вдосконалення відбувається лише тоді, коли людина діє свідомо і добровільно. Розвиваючи в свободі себе і навколишній світ, людина стає Божим співро­бітником-співтворцем і сама поступово набуває божественних ознак. Тому ключовими словами арійського світогляду є “свобода” і “творчість”. Усе, що робиться несвобідно, під примусом, — це зло. Ця теза пізніше була зафіксована в індо-арійському “Кодексі³⁰⁴ Ману” (“Кодексі Боголюдини”) у вигляді такої екстреми

Усе, що залежить від чужої волі, — зло;

Усе, що залежить від власної волі, — добро;

Необхідно знати це коротке визначення добра і зла.

Свобода і творчість — це засіб розвитку людини і наближення її до Бога. Проте цей засіб небезпечний, оскільки може нести як добро, так і зло. Його правильне і безпечне застосування відбувається лише тоді, коли людина усвідомлює себе невід’єм­ною складовою світового організму і відчуває до нього любов. Тому наступними ключовими словами арійсько­го світогляду є “цілісність” (єдність), “любов”, “праведність”.

Творчість, здійснювана з любов’ю і прагненням до свято­с­ті, завжди несе добро. Бог сприяє творчості людини, надає їй сміливості і натхнення. Завдяки Божій любові людина не боїться творити, хоча творчість — це завжди зіткнення з невідомим і таємничим. Уявлення про доброго і милосерд­ного Бога — це необхідна умова творчої розкутості людини. Творчість і страх є несумісними.

5.2.3. Природовідповідна соціальна організація

Практичним наслідком описаних вище світоглядних засад стали

• стрімкий розвиток відтворюючого господарства

• надзвичайна етнотворча потенція

• збалансовані стосунки між чоловіками і жінками (на території України жінка ніколи не була рабинею)

• відраза до деспотизму (на території України ніколи не було деспотичних держав).

Відраза до тиранії — це архетипова особливість арійського мислення. Згадаймо, що вже індоєвропейський Сумер скла­дав­ся з вільних міст-держав, де князь (“лугаль”) щороку обирався на загальних зборах-вічах (тиранія на цій території виникла лише після знищення сумерської державності семіт­ським Аккадом). Подібний устрій несли з собою пелазги — досить згадати давню Грецію з її демократичними містами-полісами. Арійська традиція людської свободи знайшла своє продовження в державі Антів і Київській Русі, а на Запорізькій Січі стала центральним принципом усієї організації життя. Інша справа, що цією свободою наші предки не завжди вміли правильно розпорядитися, проте іншого шляху не буває “щоб навчитися плавати — треба плавати”.

Описуючи життя індоєвропейських народів, історики звертають уваги на ще одну спільну характерну рису — становий (феодальний) устрій, обов’язковим елементом якого є обмеження царської влади. Наприклад, з початку II тис. до н. е. суспільство хетів (гетитів, гетів) ділилося на жерців, бояр³⁰⁵ з військом, купців, ремісників, селян. Хети “мали деякі звичаї, властиві, як прийнято вважати, суто індоєвропейцям. До та­ких звичаїв належить, наприклад, більш демократичний, ніж у типово східних деспотіях, спосіб урядування. Усе вій­сько хетитів творило асамблею “панкус” (зібрання панів. — І. К.), яка спільно вирішувала всі важливі судові справи, карала злочинців. Влада зосереджувалася в руках невеликої кількості найпо­тужніших родин, які володіли вели­ки­ми землями і присягали на вірність цареві. Такі с тосунки з правничої точки зору можна назвати примітивною феодаль­ною систе­мою”³⁰⁶. Державна хетів була “феде­ра­цією з дрібними князів­ства­ми, провінціями, протекто­ра­та­ми та васа­ла­ми, що давало ассирій­цям³⁰⁷ змогу за гроші викликати міжусобні війни”³⁰⁸. Подіб­ний устрій зустрічаємо у пелазгів-филистим­лян, у індійських аріїв, антів, русичів та багатьох інших індоєвро­пейських народів.

Хетський воїн.

Зображення на стіні гробниці фараона

Хорем­хеба.

Близько 1400 р. до н. е.

Зародки цього устрою сягають середини VI тис. до н. е. і випливають з відичного вчення про чотири соціальні функції. На території України воно було втіленим у життя за допомогою чотирьох соціальних підсистем — т. з. варн.

Арійські варни мали такі назви

1. Брахмани (“люди Брахма”, де Б-РА-х-МА — це скороче­ний запис формули “Бог неба і землі”³⁰⁹)

2. Кшатрії (“люди влади”, “мечоносці”, від “кес” — меч);

3. Вайш’ї (господарі, “люди справи”, “ділові люди”);

4. Шудри (несамостійні працівники-виконавці, неповнолітні, не посвячені у професію).

Ці назви варн сьогодні є загальновідомими завдяки поширен­ню відомостей про Індію, де понад 3 тис. тому придніпровські арії сформували суспільство, структуроване на 4 варни³¹⁰. Най­дивовижніше те, що ці ж самі назви є глибоко вкоріненими в українську культуру.