8.10.Погиблі овечки дому Ізраїлевого

Наведене вище розуміння “системної спеціалізації” чотирьох євангелій дозволяє зробити глибший аналіз оповідання Матвія і Марка про хананейську жінку. У юдеохристиянина Матвія, на відміну від Марка, жінка звертається до Христа словами “Сину Давидів”, що логічно випливає з юдеохристиянської спря­мо­ваності цього євангелія.

Так само можна здогадатися, чому Матвій вклав в уста Спасителя фразу: “Я посланий тільки до погиблих овечок дому Ізраїлевого...” (у Марка її також немає). Юдеохристиянин, вихований на уявленнях про особливу вибраність євреїв, сприйняв метафору Христа про “дітей” і “щенят” як вказівку на особливий, вищий статус євреїв, хоча і втрачений ними пізніше (Матвій, 21.43). Тому Матвій вирішив, що ця фраза, сказана колись Христом, цілком підходить до описаної ситуації (нагадаємо, що синоптичні євангелія збиралися в одне ціле з розрізнених джерел і фрагментів).

Чи справді Христос міг її сказати?

По-перше, відразу ж треба видалити з неї слово “тільки”, оскільки навіть в цьому ж євангелії наводиться діаметрально протилежна теза: “Тож ідіть, і навчіть (зробіть учнями) всі народи... і Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку” (Матвій, 28.19-20).

По-друге, дослівний вираз “до погиблих овечок дому Ізраїля” вже наводився в цьому ж євангелії: “Цих дванадцятьох (апостолів) Ісус вислав, і їм наказав, промовляючи: у дорогу до поган (неюдеїв) не пускайтесь і в самарійські міста не заходьте. Ідіть найперше до погиблих овечок дому Ізраїлевого” (Матвій, 10.5-6). Симптоматично, що це ж саме оповідання про обрання апостолів та їх послання для проповіді та зцілення людей на прилягаючих територіях наводять також Марко (6.8-11) і Лука (9.2-5), проте у них немає жодного натяку на те, що треба йти тільки до юдеїв.

Так що, невже Матвій вигадав цю фразу? Навряд чи він би на це зважився. Вірогідно, що Христос справді вживав вираз про “погиблих овечок дому Ізраїлевого” і навіть одного разу вислав апостолів спеціально до юдеїв. Річ у тому, що в духовному плані ситуація в Юдеї була значно важчою порівняно з Самарією і Галілеєю. Ці три країни колись становили єдину імперію Ізраїль, але після смерті Соломона відбувся її розпад на дві ворогуючі держави — Юдею (на півдні) і вчетверо більший Ізраїль (на півночі), до якого входили Галілея і Самарія (див.: 7.4.1. Протистояння “Північ” — “Південь”). Відомо, що самаряни вважали себе “істинними ізраїльтянами”, а юдеїв — відступниками від правдивої віри. Так само про галілеянина Натаніеля (Нафанаїла) з Кани Галілейської Ісус Христос висловився “Ось справжній і зра­їль­тянин, в якому немає лукавства” (Іван, 147).

Т

Оздоровлення хворих

аким чином, наведена Матвієм фраза про “овечок заги­нулих дому Ізраїлевого” вказувала на те, що Юдея, попри зовнішню, демонстративну релігійність, пе­ре­бувала у стані важкого духов­ного занепаду. Попри всі докладені зусилля, юдей­ський народ (за ви­нят­ком невеликої його частини) не сприй­няв Спасителя, висту­пивши антагоністом Христового вчен­ня і залишившись ним до сьогодніш­нього дня. То ж цілком можливо, що Христос посилав апостолів з проповідями у різні краї, а одного разу спрямував їх спеціально до Юдеї, наказавши: “у дорогу до неюдеїв не пускайтесь і в самарійські міста не заходьте. Ідіть найперше до овечок загинулих дому Ізраїлевого”.

Така цілеспрямована апостольська проповідь серед юдеїв могла відбутися лише на початку Христового служіння, коли Його вчення ще не мало серйозного опору з боку юдейської верхівки. Врешті, саме на цей час, тобто відразу ж після обрання апостолів, і вказує “Євангеліє від Матвія”, що посилює достовірність описаної події. Адже вже через рік відсилання самих апостолів у цей ворожо налаштований край виглядало б проявом самогубства. Про смертельну загрозу з боку Юдеї щодо носіїв нового вчення говорить хоча б такий красномовний факт: коли Христос разом з учнями зібрався йти до Лазаря у Витанію (галілейське поселення неподалік Єрусалима), то апостоли наполегливо переконували Його не робити цього, аж нарешті “Тома, на прізвище Близнюк, сказав до співучнів: Ходімо й ми з ним, щоб разом умерти” (Іван, 11.16).

Таким чином, системне дослідження Чотириєван­гелія приводить до висновку, що на початку Христового служіння справді була здійснена апостольська місія в Юдею — “до погиблих овечок дому Ізраїлевого”. Пізніше ця фраза була вставлена в оповідання Матвія про ханаанку з метою пояснити загадкові слова Христа про “дітей і щенят” — загадкові для Матвія тому, що він не знав про утаємничене зібрання учнів для навчання. Своє пояснення Матвій дав цілком у юдеохристиянському дусі, і це лише посилює достовірність Чотириєвангелія як цілісної системи. Водночас можна припустити, що згадану вставку зробив не євангеліст, а пізніший “редактор”-містифікатор.

У наведеному вище оповіданні Христос звертається до хананейки образно-символічною мовою (“мовою птахів”), проте вона буквально сприймає його слова і не розуміє їх справжнього змісту. Такі ситуації повторювалися багато разів. Однією з них є наступна подія, описана в “Євангелії від Івана” (4.3-41).