21. Порядок і умови зупинення слідчим досудового слідства, коли не встановлено особу, що вчинила злочин. Зміст постанови про зупинення досудового слідства згідно із п.3 ст.206 кпк України.

У випадках, зазначених у пункті 3 ст. 206 КПК, досудове слідство може бути зупинене лише після проведення всіх необхідних і можливих слідчих дій для встановлення особи, яка вчинила злочин.

Коли особа, яка вчинила злочин, не встановлена, слідчий зупиняє досудове слідство в справі з додержанням вимог частини 3 статті 206 цього Кодексу і зобов'язаний як безпосередньо, так і через органи дізнання вживати заходів до встановлення особи, що вчинила злочин.

Коли не встановлено особи, яка вчинила злочин, слідчий повинен провести всі необхідні слідчі дії для встановлення об'єктивної істини у справі, які можливо здійснити за відсутності підозрюваного, вжити заходів до виявлення, відшукання, отримання, закріплення та збереження всіх доказів у справі та встановлення особи, яка вчинила злочин. У разі необхідності він може дати окреме доручення органам дізнання про проведення оперативно-розшукових дій.

Відповідно до ст. 104 КПК України у разі передачі кримінальної справи, порушеної органом дізнання, слідчому та незнайдення особи, яка вчинила злочин, орган дізнання продовжує вживати оперативно-розшукових заходів до розкриття злочину, не очікуючи вказівок слідчого, але повідомляючи його про отримані результати.

Керівники органів внутрішніх справ зобов'язані здійснювати контроль за своєчасною передачею слідчим оперативної інформації, швидким і якісним виконанням оперативними працівниками доручень та вказівок слідчого.

Протягом десяти днів органи дізнання зобов'язані виконати доручення слідчого та поінформувати його про отримані результати.

Зупинення розслідування за підставою, що розглядається, певною мірою має умовний та формальний характер, оскільки строки слідства відповідно до ст. 120 КПК України починають спливати з момснту встановлення особи, яка вчинила злочин. Зупинення справи впливає на правовідносини слідчого і потерпілого, який має бути поінформований, що справа зупинена за невстановленням особи, яка вчинила злочин. В даному випадку він може заявити клопотання, відводи, скарги, а також звернутися з позовною заявою про відшкодування шкоди безпосередньо до суду та домагатися задово¬лення позовної вимоги в порядку цивільного процесу, доки не скінчилися строки позовної давності.

Якщо протягом передбачених ст. 48 КК України строків давності особу, яка вчинила злочин, так і не встановлено, кримінальна справа підлягає закриттю за скінченням строку давності (ст. 211, ч. 2 ст. 6 КПК України).

21. Підстави складання, форма і зміст постанови слідчого про закриття кримінальної справи за реабілітуючими і нереабілітуючими обставинами.

Стаття 213 Підстави для закриття кримінальної справи:

Кримінальна справа закривається:

1) за наявності підстав, зазначених у статті 6 цього Кодексу;

2) за недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину.

Закриття кримінальної справи — юридичний акт, в силу якого закінчується досудове слідство та процесуальне провадження у кримінальній справі, вирішується доля зібраних по кримінальній справі речових доказів та майна, на яке був накладений арешт, відміняються обрані запобіжні заходи, а правовідносини учасників процесу після оскарження прийнятого рішення переводяться в русло цивільних правовідносин.

Кримінальна справа може бути закрита:

1)за недоказаності участі обвинуваченого у вчиненні злочину (дорівнює доказаній невинуватості);

2) за наявності обставин, які виключають провадження у справі (ст. 6 КПК України).

За наявності обставин, які дають право не піддавати обвинуваченого кримінальному покаранню, а обмежитися застосуванням щодо нього заходів адміністративного або громадського впливу (ст. 7-11-1 КПК України), слідчий направляє справу до суду для вирішення питання щодо закриття такої справи.

Закриття кримінальної справи є слушним процесуальним інститутом, який забезпечує можливість справедливого завершення процесуальних правовідносин на основі встановлення об'єктивної істини. Слідчий не виконує функції обвинувачення і не має права на обвинувальний підхід до справи. Він повинен всебічно дослідити всі обставини справи, з'ясувати істину і на цій основі прийняти правильне і справедливе рішення, одним з яких може бути і рішення про закриття справи.

Продовжує порушуватись значна кількість справ, які не мають судової перспективи. Однією з причин цього є як недосконале законодавство, внаслідок чого значна кількість правопорушень, які не становлять великої суспільної' небезпеки, віднесена до категорії кримінально караних діянь, так і недостатній рівень організації роботи із забезпечення обґрунтованого порушення кримінальних справ.

1.Закриття кримінальної справи за недоказаністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину може мати місце за умов, коли:

а) у справі однозначно встановлено наявність події злочину (інакше справа закривається за відсутністю події);

б) у розслідуваній події вбачаються всі ознаки складу злочину;

в) конкретній особі було пред'явлено.обвинувачення;

г) у ході розслідування отримано дані, які викликають сумніви у винності обвинуваченого, а сукупність зібраних доказів, яка є, не дозволяє їх спростувати та зробити беззаперечний і однозначний висновок про доказаність участі обвинуваченого у вчиненні злочину;

д) вичерпано всі можливості для усунення сумнівів, які є;

є) з обставин справи виключається можливість вчинення розслідуваного злочину якоюсь іншою особою. Якщо ж недоказана винуватість лише конкретної особи, а розслідуваний злочин теоретично могла б скоїти і якась інша особа, справа закривається лише щодо особи, стосовно якої було винесено постанову про притягнення її як обвинуваченого, а в цілому стосовно події злочину справа має не закриватись, а припинятись за невстановленням особи, яка скоїла злочин.

Згідно з конституційним принципом презумпції невинуватості всі сумніви у справі, якщо вичерпані всі можливості їх усунути, мають тлумачитися та розв'язуватися на користь обвинуваченого (ст. 162 Конституції України).

Згідно з ч.2 ст. 2 КК України "особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки 0 вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду відповідно до закону".

Недоказана винуватість дорівнює доказаній невинуватості (ч. 4 ст. 327 КПК України). Невинність обвинуваченого обумовлює припинення щодо нього кримінальної справи за відсутністю складу злочину, тобто за п. 2 ст. 6 КПК України.

2. Закриття кримінальної справи за наявності обставин, які виключають провадження у справі (ст. 6 КПК України).

Обставини, які згідно з законом виключають провадження кримінальної справи і служать підставою для її закриття за своєю сутністю можуть бути систематизовані та поділені на три групи.

Перша група — обставини реабілітуючого характеру.

Реабілітуючі підстави — це такі, в силу яких особа визнається невинною у вчиненні злочину, добропорядною та реабілітованою, або які вказують, що злочину не було. Реабілітуючі підстави звільнення особи від відповідальності вказані в п. 1, 2, 5 ч. 1 ст. 6 КПК України.

Сюди належать: відсутність події злочину, відсутність складу злочину, в тому числі наявність необхідної оборони або крайньої необхідності; недосягнення особою до моменту вчинення суспільно небезпечного діяння віку, при досягненні якого можлива кримінальна відповідальність.

Рішення про закриття справи за цими обставинами уповноважені приймати слідчі чи органи дізнання самостійно. Згоди суду чи санкції прокурора закон не вимагає.

При закритті кримінальної справи за реабілітуючими підставами слід роз'яснити обвинуваченому про право на відшкодування заподіяної йому моральної та матеріальної шкоди безпідставним притягненням до відповідальності, реабілітацію в повному обсязі відповідно до закону України від 1.12.1994 "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду".

Друга група — підстави нереабілітуючого характеру.

Нереабілітуючі підстави — це підстави, що за наявності складу злочину тягнуть за собою звільнення особи від кримінальної відповідальності. Особа звільняється від кримінальної відповідальності з огляду на акт амністії, що усуває покарання за вчинений нею злочин, або у зв'язку з помилуванням даної особи, а також у разі смерті особи, яка вчинила злочин.

Закон надає право слідчому закрити справу за всіма обставинами, названими в ст. 6 КПК України.

У разі закриття справи за нереабілітуючими підставами таке рішення слідчий приймає з санкції прокурора.

Для звільнення від відповідальності за підставами, викладеними в ст. 7— 11-1 КПК України (передача особи на поруки, дієве каяття, зміна обстановки, примирення обвинуваченого з потерпілим, закінчення строків давності, застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру), розслідувана слідчим справа має направлятись до суду.

Третя група — формально-процесуальні підстави. Це підстави, що тягнуть за собою закриття кримінальної справи з огляду на наявність рішень щодо певного факту, які набули юридичної сили, чи відсутності волевиявлення певних учасників процесу, при умові що за законом справа порушується лише за наявності такого волевиявлення.

Дана група об'єднує також підстави, які констатують неможливість повторного розслідування фактів, що стосуються дій осіб, щодо яких компетентні державні органи прийняли рішення. Сюди належать такі підстави: наявність вироку, що набрав законної сили, за відсутністю складу злочину або ухвали чи постанови суду про закриття справи за тією самою підставою, наявність постанови органу розслідування або прокурора про закриття справи за тим самим обвинуваченням (п. 9 ст. 6 КПК України).

За відсутності скарги потерпілого про притягнення винного до кримінальної відповідальності в справах, віднесених до справ приватного обвинувачення,— справа підлягає порушенню тільки за скаргою потерпілого, а примирення потерпілого з обвинуваченим по такій категорії справ (п. 6 ст. б КПК України) теж одна з підстав закриття справи.

Рішення про закриття справи за цими обставинами слідчий приймає самостійно. Таке рішення оформляється окремою постановою слідчого. Згоди суду чи санкції прокурора закон не вимагає.

2. 1. Закриття справи за реабілітуючими обставинами.

Реабілітуючими підставами є: відсутність події злочину; відсутність складу злочину, в тому числі й за наявності необхідної оборони або крайньої необхідності; недосягнення віку, з якого настає відповідальність, виконання законного наказу або розпорядження, затримання особи, яка вчинила злочин, уявна оборона, виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації діяння, діяння пов'язане з ризиком, фізичний або психічний примус.

При закритті слідчим справи за реабілітуючими підставами санкції прокурора або дозволу суду не потрібно.

2.1.1. За відсутністю події злочину. Це той випадок, коли діяння,

у зв'язку з яким порушено кримінальну справу, або взагалі не мало

місця, або не є кримінально караним.

У силу ч. 2 ст. 7 КК України не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально містить ознаки складу злочину, але в силу малозначності не являє суспільної небезпеки.

За даною підставою підлягають закриттю численні кримінальні справи про спекуляцію морозивом біля станцій метро, яка вчинюється неповнолітніми, про крадіжку підлітками їстівних продуктів у своїх близьких родичів, якщо самі потерпілі не вимагають притягнення їх до відповідальності; про незаконну ловлю риби без значної шкоди та інші, оскільки тут немає події злочину: є незаконність дій, але немає їх суспільної небезпеки, достатньої для кримінальної караності. У справі кримінальних репресій, як ніде, необхідні розумні межі.. Згідно з ч.І ст. 2 КК

України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину.

Отже, відсутність складу злочину — підстава для відмови в порушенні справи, закриття справи чи винесення виправдувального вироку.

Відеугність складу злочину як підстава закриття справи застосовується, коли встановлено, що подія, з приводу якої надійшли заява або повідомлення, мала місце, була результатом вчиненого особою діяння (дії або бездіяльності),'але сама по собі не є злочином оскільки:

а) відсутній хоча б один з елементів складу злочину (об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона);

б) наявні обставини, які виключають злочинність діяння.

Злочин — це суспільно небезпечне, протиправне, винне, аморальне та каране відповідно до кримінального закону діяння (дія або бездіяльність), вчинене деліктоздатною осудною особою.

Склад злочину — сукупність визначених у кримінальному законі ознак, за наявності яких суспільно небезпечне діяння характеризується як злочин. До елементів складу злочину належать об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона діяння.

Під складом злочину розуміється як сукупність встановлених законом елементів та ознак злочину взагалі (об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона), так і ознак, характерних для конкретних злочинів, передбачених Загальною частиною Кримі¬нального кодексу України.

Об'єкт злочину — це цінності, що захищаються кримінальним законом, а саме: права і свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок та громадська безпека, довкілля, конституційний устрій України, мир і безпека людства.

Суб'єкт злочину — фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до Кримінального кодексу України може наставати кримінальна відповідальність.

Справа закривається щодо особи, яка до моменту вчинення злочину не досягла віку, з якого можлива кримінальна відповідальність.

Кримінальній відповідальності підлягають, як правило, особи, яким до вчинення злочину виповнилось 16 років. Особи, що вчинили злочини у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності лише за окремі тяжкі злочини: умисне вбивство, умисне тяжке тілесне ушкодження, умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, диверсію (стаття 113), бандитизм (стаття 257), терористичний акт (стаття 258), захоплення за¬ручників (статті 147 і 349), зґвалтування (стаття 152), крадіжку (стаття 185, частина перша статей 262, 308), грабіж (статті 186, 262, 308), розбій (стаття 187, частина третя статей 262, 308), вимагання (статті 189, 262, 308), незаконне заволодіння транспортним засобом (частини друга чи третя статті 289) та деякі інші злочини, перелік яких дано в ч. 2 ст. 22 КК України.

Осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність), передбачати їх наслідки і керувати ними.

Згідно з ч. 2 ст. 19 КК України не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.

Об'єктивна сторона злочину — це здійснювана в певному просторі і часі дія чи бездіяльність, яку характеризують об'єктивно виражені обставини злочину — місце, час, засіб, шкідливі наслідки, причинний зв'язок між діянням і шкідливими наслідками.

Суб'єктивна сторона злочину — психічне ставлення особи до вчинюваної суспільно небезпечної, протиправної, аморальної та караної відповідно до кримінального закоігу дії чи бездіяльності і її наслідків, яке проявляється в одній із форм вини — умислу чи необережності.

Зміст вини — "це відображення в свідомості особи об'єктивних ознак злочину, конкретних особливостей певного злочину з його деталями, кількісними та якісними показниками, які містять юридичне значення і можуть впливати на визначення форми і виду вини"'.

Вина та її форма визначається залежно від прояву інтелектуального елементу: усвідомлював — не усвідомлював, передбачав — не передбачав; та вольового моменту — керував чи не керував своїми діями.

Залежно від інтелектуального (ступінь усвідомлення діяння і передбачення його наслідків) та вольового (ступінь здатності керувати своїми діями) елементів суб'єктивної сторони умисел поділяється на прямий і непрямий.

Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

Непрямим (побічним) є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість.

Злочинною самовпевненістю є така необережність, за якої особа усвідомлювала своє діяння, передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.

Злочинною недбалістю є така необережність за якої особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.

Відсутність хоча б одного з елеменгів складу злочину є обставиною, що тягне закриття кримінальної справи.

До обставин, що виключають злочинність діяння, належать: крайня необхідність, необхідна оборона, уявна оборона, затримання злочинця, виконання законного наказу, дія в стані ризику, виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, фізичний або психічний примус (ст. 36 — 43 КК України).

Крайня необхідність. Не є злочином в силу положень ст. 38 КК України заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї лю¬дини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

Перевищенням меж крайньої необхідності визнається умисне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена шкода. Особа не підлягає кримінальній відповідальності за перевищення меж крайньої необхідності, якщо внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, що загрожувала, вона не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці.

Необхідною обороною, згідно зі ст. 36 КК України, визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнення суспільно небезпечного посягання або звернення за допомогою до інших осіб чи органів влади. Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 КК України.

Особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту.

Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальної відповідальності застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту.від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.

Уявною обороною, згідно зі ст. 37 КК України, визнаються дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було й особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.

Уявна оборона виключає кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення. Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення, але при цьому перевищила межі захисту, що дозволяються в умовах відповідного реального посягання, вона підлягає відповідальності як за перевищення меж необхідної оборони.

Якщо в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала, але могла усвідомлювати відсутність реального суспільно небезпечного посягання, вона підлягає відповідальності за заподіяння шкоди через необережність.

Затримання особи, яка вчинила злочин. Не визнаються злочинними дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставления її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи. Перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця, визнається умисне заподіяння особі, пю вчинила злочин, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця.

Виконання законного наказу або розпорядження. Дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, визнається відповідно до положень ст. 41 КК України правомірною, якщо вона була вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження. Наказ або розпорядження визнається законним, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов'язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовилася виконувати явно злочинний наказ або розпорядження.

Особа, що виконала явно злочинний наказ або розпорядження, за діяння, вчинені з метою виконання такого наказу або розпорядження, підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах.

Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати злочин¬ного характеру наказу чи розпорядження, то за діяння, вчинене з метою виконання такого наказу чи розпорядження, відповідальності підлягає тільки особа, що віддала злочинний наказ чи розпорядження.

Діяння, пов'язане з ризиком, визнається обставиною, що за певних умов виключає кримінальну відповідальність. Згідно зі ст. 42 КК України не є злочином діяння (дія або бездіяльність), яке заподіяло шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо це діяння було вчинене в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети. Ризик визнається виправданим, якщо мети, що була поставлена, не можна було досягти в даній обстановці дією (бездіяльністю), не поєднаною з ризиком, і особа, яка допустила ризик, обґрунтовано розраховувала, що здійснені нею заходи є достатніми для відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам. Ризик не визнається виправданим, якщо він завідомо створював загрозу для життя інших людей або загрозу екологічної катастрофи чи інших надзвичайних подій.

Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації. Не є злочином вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним

інтересам особою, яка відповідно до чинного закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності. Особа, зазначена у частині першій цієї статті, підлягає кримінальній відповідальності лише за вчинення у складі організованої групи чи злочинної організації особливо тяжкого злочину, вчиненого умисно і пов'язаного з насильством над потерпілим, або тяжкого злочину, вчиненого умисно і пов'язаного з причинениям тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків. Особа, яка вчинила такий злочин, не може бути засуджена до довічного поз¬бавлення волі, а покарання у вигляді позбавлення волі не може бути призначене їй на строк, більший ніж половина максимального строку позбавлення волі, передбаченого законом за цей злочин.

Фізичний або психічний примус теж є підставою, що в певних випадках виключає кримінальну відповідальність.

Згідно зі ст. 40 КК України не є злочином дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоди правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками. Питання про кримінальну відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо ця особа зазнала фізичного примусу, внаслідок якого вона зберігала можливість керувати своїми діями, а також психічного примусу, вирішується відповідно до положень статті 39 Кримінального кодексу України.

2.1.3. Закриття справи за відсутністю складу злочину стосовно особи, яка не досягла віку кримінально-правової деліктоздатності, із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру.

Слідчий, встановивши в кримінальній справі, що суспільно небезпечне діяння, вчинене особою у віці від одинадцяти років і до виповнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, виносить мотивовану постанову про закриття справи та застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру.

Примусові заходи, застосовувані в процесі розслідування кримінальних справ, порушених стосовно осіб, які досягли віку одинадцяти років, мають обмежений характер і можуть застосову¬ватись лише в передбаченому законом випадку.

Якщо встановлено, що малолітня особа вчинила у віці від одинадцяти до чотирнадцяти років суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, за яке Кримінальним кодексом України передбачене покарання у вигляді позбавлення волі понад п'ять років, і її необхідно негайно ізолювати, то по постанові слідчого або органу дізнання, за згодою прокурора за вмотивованим рішенням суду, вона може бути поміщена в приймальник-розподільмик для не¬повнолітніх на термін до ЗО діб. Продовження зазначеного терміну законом не передбачено.

Участь захисника в цьому випадку забезпечується з моменту поміщення неповнолітнього в приймальник-розподільник.

Неповнолітньому, щодо якого винесено постанову, а також його батькам або особам, що їх замінюють, перед направленням справи прокурору надається можливість ознайомитись з усіма матеріалами справи, при цьому вони мають право користуватися послугами захисника.

Якщо суспільно небезпечне діяння було вчинено особою у віці від 11 років і до досягнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, по закінченні розслідування слідчий виносить мотивовану постанову про закриття справи і застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру. Справа в такому випадку разом з постановою направляється прокурору.

Якщо ж слідчий встановив, що суспільно небезпечне діяння вчинене дитиною, яка ще не досягла одинадцятирічного віку, він виносить постанову про закриття справи з дотриманням вимог ч. 2 ст. 7-1 КПК України (надавши можливість неповнолітньому і його батькам ознайомитись зі справою). Про це він повідомляє прокурора, службу, а також кримінальну міліцію в справах неповнолітніх за місцем проживання особи.

У згаданих випадках приймається рішення про закриття кримінальної справи за відсутністю складу злочину.

Слід мати на увазі, що в низці статей Кримінального кодексу України передбачаються спеціальні умови, лише за наявності яких може настати кримінальна відповідальність за певні дії. Такими умовами для різних складів злочину є вчинення аналогічних дій раніше, обов'язковий мінімальний розмір заподіяної діянням шкоди, наявність спеціального попередження адміністративних органів у зв'язку з вчиненням такої дії.

За відсутності складу злочину кримінальна справа закривається також, коли встановлені відсутність корисливої мети у справі, порушеній за ознаками крадіжки; відсутність причинного зв'язку між діями обвинуваченого та наслідками, які настали у справі про автотранспортну подію.

В усіх випадках закриття справи за реабілітуючими підставами на стадії досудового розслідування здійснюється постановою слідчого без санкції прокурора. Постанова слідчого вступає в силу з моменту П винесення і може бути оскаржена прокуророві чи в суді.

2.2. Закриття справи за наявності обставин нереабілітуючого характеру.

Звільнення від кримінальної відповідальності та покарання — гуманний процесуальний інститут, який передбачає обставини, за яких особа, яка вчинила незначної суспільної небезпеки злочин, за наявності передбачених в законі фактів може бути звільнена від кримінальної відповідальності і покарання.

Цей інститут включає звільнення від кримінальної відповідальності і покарання внаслідок акту амністії, якщо він усуває застосування покарання за вчинену дію, а також у разі помилування чи смерті обвинуваченого.

2.2.1. Амністія оголошується законом України стосовно певної категорії осіб. Законом про амністію особи, які вчинили злочин, можуть бути повністю або частково звільнені від кримінальної відповідальності чи від покарання. Умови закриття справ викладаються відповідно в таких актах.

2.2.2. Помилування здійснюється Президентом України стосовно індивідуально визначеної особи. Президент України відповідно до Конституції України має право видавати акти помилування, які готуються за передбаченою законом процедурою і набувши юридичної сили є обов'язковими для виконання слідчими і судовими органами.

2.2.3. Нереабілітуючою обставиною є також закриття справи

щодо померлого. Смерть особи, яка вчинила злочин, робить провадження у кримінальній справі безпредметним. Відмова у порушенні кримінальної справи може мати місце тільки тоді, коли дані, отримані в ході перевірки, підтверджують, що діяння, яке досліджується,є злочином і було вчинено саме цією особою.

Щодо померлого справа підлягає закриттю, за винятком випадків, коли провадження у кримінальній справі необхідне для реабілітації померлого або відновлення справи щодо інших осіб за обставинами, які знову відкрилися.

Закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами можливе лише за рішенням суду чи з санкції прокурора.

Зауважимо, що слідчий має право закрити справу лише за підставами, визначеними в ст. 6 КПК України, та за недоказаністю обвинуваченого чи підозрюваного у вчиненні злочину — останнє може розглядатись, з огляду на дію принципу презумпції невинуватості, як відсутність складу злочину.

У разі закриття справи відповідно до статті 6 КПК України за нереабілітуючими обставинами таке закриття здійснюється постановою слідчого з санкції прокурора.

2.3. Формально-процесуальні підстави закриття справи.

2.3.1. За відсутністю скарги потерпілого, якщо справа може бути порушена не інакше, як за його скаргою, крім випадків, передбачених ч. З ст. 27 КПК України, коли прокурору надане право порушувати справи, і за відсутності скарги потерпілого.

2.3.2. Щодо особи, про яку є вирок, який набрав законної сили, по

тому ж самому обвинуваченню або ухвала чи постанова суду про

закриття справи за тією самою підставою. У тих випадках, коли в процесі розслідування виявиться, що особа, яка вчинила злочин,вже була колись засуджена за цей злочин, і вирок набрав законної сили, провадження у справі продовжуватися не може і справа підлягає закриттю.

2.3.3. Щодо особи, про яку є нескасована постанова органу

дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи по тому ж самому обвинуваченню.

За цією підставою постанова прокурора, слідчого, органу дізнання про закриття кримінальної справи стає обставиною, яка виключає провадження у кримінальній справі, лише за наявності таких умов:

- якщо вона не скасована в установленому законом порядку;

- якщо вона винесена щодо тієї ж самої особи, яка притягається до відповідальності;

- якщо вона винесена по тому ж самому обвинуваченню, яке є предметом розслідування у цій справі;

- якщо немає обставин, які зумовлюють скасування раніше прийнятого рішення.

2.3.4. Якщо щодо особи за тим самим фактом є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про відмову в порушенні справи, крім випадку порушення кримінальної справи судом за новим обвинуваченням або щодо нової особи.

Залежно від обставин справи слідчий може, не вирішуючи кримінальної справи по суті, внести інформацію та свої пропозиції про скасування раніше прийнятих незаконних, на його погляд, рішень за розслідуваними обставинами, або пропозиції про скасування таких рішень у зв'язку із виявленням нових доказів. Прокурор або суд зобов'язані розглянути знову виявлені обставини. Якщо при цьому раніше прийняті рішення скасовуються, кримінальні справи підлягають об'єднанню та розслідуються в загальному порядку. Справу може бути закрито лише тоді, коли клопотання слідчого не задоволене або коли слідчий сам згоден з раніше прийнятим рішенням.

За вказаними обставинами слідчий закриває справу самостійно окремою постановою без санкції прокурора.

Слідчий закриває справу мотивованою постановою (ст. 214 КПК), в якій, крім даних, передбачених у статті 130 цього Кодексу, зазначає: відомості про особу обвинуваченого, суть справи, підстави для закриття справи, рішення про скасування запобіжного заходу і заходів по забезпеченню цивільного позову та можливої конфіскації майна, а також рішення в питанні про речові докази відповідно до статті 81 цього Кодексу.

Якщо розслідуванням встановлено факти, які вимагають застосування заходів громадського або дисциплінарного впливу чи адміністративного стягнення щодо особи, яка притягалась як обвинувачений, або щодо інших осіб, слідчий, закриваючи кримінальну справу, доводить ці факти до відома громадської організації, товариського суду, трудового колективу або адміністрації підприємства, установи, організації для вжиття відповідних заходів впливу або надсилає матеріали справи до суду для застосування заходів адміністративного стягнення.

Копія постанови про закриття справи надсилається прокуророві, особі, що притягалася до кримінальної відповідальності, особі, за заявою якої була порушена справа, а також потерпілому та цивільному позивачеві.

Закриваючи справу, слідчий складає постанову з додержанням вимог ст. 130 і 214 КПК України.

У вступній частині постанови вказуються такі дані: місце і час складання; ким складена; за якою справою винесена ця постанова

В описово-мотивувальній частині вказуються: всі юридично значимі факти й обставини, які встановлені в процесі слідства; особливості події злочину або розслідуваного діяння та ким воно вчинене; кваліфікація або інша юридична оцінка діяння, у зв'язку з яким проводилося розслідування; фактичні та юридичні підстави і мотиви закриття справи; процесуальні норми права, якими керувався при цьому слідчий.

Резолютивна частина постанови має логічно випливати з її описово-мотивувальної частини. Тут мають бути вказані:

а) суть прийнятих рішень про закриття справи із зазначенням підстав закриття та відомостей про особу, щодо якої справа закривається, або відомостей про подію, у зв'язку з якою справу було порушено;

б) рішення про долю речових доказів і майна, на яке накладено арешт;

в) рішення про скасування запобіжного заходу;

г) рішення про скасування арешту на поштово-телеграфну кореспонденцію;

д) рішення про скасування арешту на вклади;

є) рішення про повідомлення зацікавлених осіб про закриття справи, про роз'яснення їм права на оскарження прийнятого рішення, а також про роз'яснення права на реабілітацію особі, яка була незаконно притягнута до відповідальності.

Логіка, мова та стиль постанови про закриття справи мають відповідати загальним вимогам, що пред'являються до- процесуальних документів (див. главу "Процесуальні документи").

Копія постанови про закриття справи направляється прокурору й особам, що зацікавлені в справі.

Згідно з частиною третьою статті 214 "копія постанови про закриття справи надсилається прокуророві, особі, що притягалася до кримінальної відповідальності, особі, за заявою якої була порушена справа, а також потерпілому та цивільному позивачеві".

Доцільніше вручати їм такі документи під розписку з фіксацією дати вручення. Нерідко права зацікавлених осіб ущемлюються тим, що вони не отримують відправлених поштою повідомлень або такі взагалі не відправляються.

Потерпілий, заявник, цивільний позивач, особа, яка притягалася до відповідальності, мають право оскаржити постанову про закриття справи.

Відповідно до ст. 215 КПК України постанова слідчого про закриття кримінальної справи може бути оскаржена прокурору в семиденний строк з дня отримання письмового повідомлення або копії постанови про закриття справи.

Особа, щодо якої велося слідство, має право оскаржити цю постанову в частині, яка стосується підстав і мотивів закриття справи. У разі закриття справи з причини смерті обвинуваченого його близькі родичі та громадські організації мають право з метою реабілітації померлого просити про доведення досудового слідства до кінця.

Закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами можливе лише за рішенням суду, а у випадках, вказаних у cm. 6 КПК України,— з санкції прокурора.

Постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття кримінальної справи може бути оскаржена особою, інтересів якої вона стосується, або її представником до районного (міського) суду за місцем розташування органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову, протягом семи ДНІВ з дня отримання її копії чи повідомлення прокурора про залишення скарги на цю постанову без задоволення.