9. Загальні вимоги, яким мають відповідати кримінально-процесуальні документи.

Всі документи повинні відповідати загальним вимогам, які ставляться до будь-яких індивідуально-правових актів застосування норм права. Вони мають бути законними, обґрунтованими, мотивованими, справедливими, логічними, грамотно і культурно оформленими, а в цілому — високоефективними. Поспіхом прийняті процесуальні рішення, неправильно складені документи підривають авторитет органів розслідування, суду, прокуратури.

Законність означає, що складений процесуальний документ повинен строго відповідати правовим нормам, на основі яких він прийнятий.

Процесуальний акт визнається законним, якщо: його прийняття передбачено КПК, якщо він винесений компетентним органом чи особою; постановлений при додержанні умов, зазначених в законі; його постановлення відповідає процесуальній формі, позначено послідовністю винесення процесуальних актів.

Документ буде законним лише тоді, коли він відповідає названим вимогам, є істинним, правдивим, безсумнівним.

Законність не можна протиставляти доцільності, яка враховується і реалізується в межах законності. Виконання закону не може бути недоцільним, як і його порушення не може бути визнане доцільним. Найвища доцільність полягає в самому законі.

З законністю прийнятого рішення тісно пов'язана його обґрунтованість. Законним може бути тільки обґрунтований правовий документ.

В той же час в окремих випадках обґрунтований правовий акт може бути визнаний незаконним (не підписаний одним із суддів вирок, відсутність санкції прокурора на постанові про тримання під вартою та ін.). Якщо законність головним чином відповідає додержанню норм права, то обґрунтованість завжди пов'язана з фактичною стороною застосування закону щодо конкретної життєвої ситуації. Факти у їх сукупності надають акту доведеної і законної властивості. Проте не можна їм сліпо вклонятись. Їх необхідно аналізувати, оцінювати критично, з'ясовувати їх зміст.

Обґрунтованим може бути тільки рішення, яке не суперечить істині, яку можна практично перевірити. В той же час слід розрізняти поняття "істинність" і "обґрунтованість", оскільки встановлення істини тісно пов'язано з певним процесом пізнання об'єктивної дійсності і має проміжний, відносний характер. В ряді випадків закон вимагає, щоб прийняті акти були також мотивованими.

Таким вимогам повинні відповідати постанови, ухвали (ст. ст. 131, 206, 378 та ін. КПК), вироки (ст. 334 КПК), а іноді і протоколи (ст. 106 КПК).

Мотивованість акта — це наявність в ньому не тільки опису діяння, події, обставин, а й посилання на докази, аналіз, відповідні пояснення.

Мотивованість процесуального акта пов'язана з альтернативою рішень, що приймаються. Компетентна особа має право обрати певне рішення, мотивування якого є важливим засобом самоконтролю. Так, якщо орган дізнання вирішив затримати підозрюваного, то він повинен в протоколі пояснити причину, мотиви затримання (ст. 106 КПК), щоб це рішення не було розцінене як суб'єктивне, не про диктоване необхідністю. Мотиви і результати прийнятого рішення мають перебувати у повній гармонії. При цьому мотиви не повинні бути другорядними навіть при позитивних результатах. В свою чергу, позитивні мотиви не можуть виправдати негативного результату, тим більше одержаного незаконним шляхом. Нетерпимою є й неправдива мотивація, яка використовується для маскування дійсного мотиву прийнятого рішення. Боротися із злочинністю не можна, вдаючись до порушень законності, обману.

Мотивованість прийнятого рішення має сприяти нагляду за законністю і обґрунтованістю процесуального акта, допомагати виявляти помилки в судженнях осіб, які приймають рішення, давати можливість обвинуваченому й іншим особам зрозуміти доводи, які покладені в основу прийнятого рішення і належним чином захищати свої інтереси. Мотивованість начебто окреслює, робить більш яскравими обґрунтованість і законність рішень, надає документам внутрішньої і зовнішньої переконаності, виключає сумніви, суб'єктивізм.

Переконливість як самостійна ознака процесуальних рішень, завжди пов'язана з певною їх оцінкою сторонніми особами, які не мають прямого відношення до кримінального судочинства.

Судовий розгляд повинен бути організований так переконливо, щоб не тільки суддя і народні засідателі, усі присутні в суді розібралися в даній справі і зрозуміли правильність винесеного рішення. Переконливість процесуального акта базується, перш за все, на обґрунтованості і вмотивованості рішення, дає можливість твердо повірити в його Істинність, справедливість і законність висновків, сформульованих в ньому, що, в свою чергу, має важливе виховне значення. Основою переконливості є справедливість — міра оцінки правового акта, яка показує, що перед законом всі рівні, що інтереси громадян надійно захищені.

Справедливість є особливо необхідною там, де відкривається простір правозастосуванню, скажімо, при обранні запобіжного заходу, затриманні підозрюваного, в призначенні кримінального покарання. В ст. 372 КПК говориться, що за своїм розміром покарання може бути несправедливим як наслідок його м'якості, так і суворості.

Справедливість може виявлятися також і в кримінально-процесуальних інститутах позитивного плану: звільнення від кримінальної відповідальності на законних підставах, винесення окремих ухвал щодо громадян, які виявили високу свідомість, мужність при виконанні громадянського обов'язку.

Важливою ознакою процесуальних документів є Їх логічність — послідовність, відсутність суперечностей. Процесуальний акт повинен бути викладений у чіткій логічній послідовності: кожна наступна його частина повинна бути продовженням попередньої і закономірно випливати із неї. Логічність виключає суперечливість, непослідовність викладення, нечіткість висновків і рішень.

Закон (ст. 334 КПК) прямо забороняє включати у виправдувальний вирок формулювання, які ставлять під сумнів невинність виправданого. Протиріччя в мотивації прийнятого рішення можуть звести нанівець мотивування в цілому, поставити під сумнів саму законність.

Нелогічний документ, який містить протиріччя, не може бути законним. Логічність одного документа знаходиться в діалектичному зв'язку з іншими процесуальними актами, взаємозв'язаними між собою, а закінчене провадження в справі в цілому має бути логічно завершеним.

Процесуальні рішення повинні бути належно оформлені, чітко, ясно, грамотно викладені, відрізнятися високою культурою виконання, мовою, тобто загальноприйнятою юридичною термінологією, офіційно-діловим стилем, який передбачає лаконізм, стандартні звороти, однаковість мовних засобів.

При цьому слід уникати мовних штампів і важких для розуміння зворотів.

Залежно від виду, змісту документа застосовуються 6 інші стилі: науковий (висновок експерта), розмовний (протокол допиту).

При оформленні правових документів слід ширше використовувати відповідні бланки документів, інші уніфіковані форми.

Процесуальні акти повинні бути високоефективними. Наукою сьогодні ще не вироблені конкретні критерії визначення співвідношення між досягнутим результатом і соціальною метою прийнятого процесуального рішення.

Діяльність, пов'язана з прийняттям процесуальних рішень та Їх оформленням, регулюється законом, тому визначення ефективності прийнятих актів обумовлюється не тільки метою конкретної процесуальної діяльності, а й тією, яку поставив законодавець, приймаючи відповідні норми.

Процесуальний акт можна вважати ефективним в тому випадку, коли всі його цілі (ближні, більш віддалені, кінцеві) досягнуті в максимально короткий строк з найменшими матеріальними затратами, без обмеження прав, свобод і законних інтересів особи.

Про ефективність конкретного акта можна судити уже по якості його складання і оформлення. Так, якщо в повістці не будуть вказані адреса особи, яка викликається, точний час явки і т.п., то процесуальні рішення про виклик, наприклад, свідка, не досягне мети. Тому, кожен без винятку процесуальний документ повинен бути належним чином оформлений відповідно до зразків, які наводяться у наступній частині посібника.