21. Підстави притягнення особи як обвинуваченого. Сутність і значення процесуального акту притягнення особи як обвинуваченого.

Ст. 131 КПК – притягнення особи як обвинуваченого

Коли є досить доказів, які вказують на вчинення злочину певною особою, слідчий виносить мотивовану постанову про притягнення цієї особи як обвинуваченого.

Притягнення особи як обвинуваченого — один із найважливіших процесуальних актів, спрямований на практичну реалізацію функції обвинувачення та забезпечення захисту прав і законних інтересів особи, щодо якої порушено кримінальну справу і ведеться розслідування, який полягає в винесенні постанови про притягнення як обвинуваченого; пред'явленні обвинувачення; роз'ясненні обвинуваченому його прав та наданні можливостей щодо їх реалізації; допиті обвинуваченого.

Обвинувачений — це особа, щодо якої в установленому законом порядку винесено постанову про притягнення її як обвинуваченого.

Підставою притягнення особи як обвинуваченого є наявність системи неспростовних доказів, що підтверджують винність особи у вчиненні конкретного злочину.

Це означає, що на момент винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого:

- висунуті всі можливі, Б тому числі і взаємовиключаючі версії у справі;

- усі версії у справі, включаючи алібі підслідного, всебічно перевірені;

- усі версії, крім однієї — про винність підозрюваного,— спростовані зібраними доказами, а версія про винність особи знайшла підтвердження системою незаперечних доказів;

- у справі зібрано таку сукупність допустимих та достовірних фактичних даних (доказів), яка дозволяє зробити однозначний висновок про вчинення злочину особою, яка притягається до відповідальності, та виключає будь-які сумніви щодо її провини (сама особа, яка притягається до відповідальності, не зобов'язана доводити свою невинність);

- відсутні обставини, що виключають кримінальну відповідальність особи, яка вчинила злочин.

Згідно з принципом презумпції невинуватості всі сумніви по справі, якщо вичерпані можливості їх усунення, повинні тлумачитись і вирішуватись на користь обвинуваченого. Для притягнення особи як обвинуваченого потрібна система неспростовних доказів які вказують на наявність в її діях конкретного складу злочину. Помилкове притягнення як обвинуваченого є одним з найнебажаніших актів. Воно спричиняє невиправну шкоду правосуддю та людині, бо ніщо, мабуть, не викликає більшої обіди і більш болючої душевної травми, ніж безпідставне звинувачення у злочині. Правоохоронні органи зобов'язані компенсувати людині моральну шкоду що була завдана безпідставним притягненням її до відповідальності'.

Сутність акту притягнення особи як обвинуваченого полягає в тому, що на підставі зібраних доказів конкретна особа ставиться у становище головного учасника кримінального процесу, щодо якого державою в особі органів правосуддя публічно формулюється та проголошується обвинувачення у вчиненні кримінально караного діяння, проте сам обвинувачений при цьому в силу презумпції невинуватості ще не вважається винним, поки його провина не встановлена вироком суду, і наділяється для захисту своїх інтересів широкими процесуальними правами.

Тим самим, з одного боку, держава оголошує обвинуваченій особі про свою готовність піддати її покаранню, а з іншого — дозволяє їй знати, в чому вона обвинувачується, і вжити заходів за¬хисту від безпідставного обвинувачення.

Актом притягнення особи як обвинуваченого держава, діючи за шляхетним принципом "йду на Ви", одночасно здійснює пробу на міцність всієї сукупності зібраних доказів у кримінальній справі.

Притягнення особи як обвинуваченого є юридичним фактом, який тягне за собою подальший розвиток правовідносин між слідчим і особою, що притягається до кримінальної відповідальності.

Значення акту притягнення особи як обвинуваченого можна розглядати в різних аспектах.

У кримінально-правовому аспекті це проявляється в тому, що діям обвинуваченого дається конкретна юридична кваліфікація за відповідною статтею кримінального кодексу.

Кримінально-процесуальний аспект значення акту притягнення особи як обвинуваченого проявляється в таких моментах:

- у кримінальному процесі з'являється центральна фігура — обвинувачений, якому мають бути надані та роз'яснені його права, забезпечена можливість їх реалізації;

- висунуте обвинувачення є основою для обвинувального висновку та судового розгляду: обвинувальний висновок та вирок суду не можуть виходити за межі висунутого обвинувачення; зміна обвинувачення в суді допускається за умови, що при цьому не погіршується юридичний стан обвинуваченого; розгляд у суді провадиться тільки щодо обвинувачених і лише за тим обвинуваченням, за яким вони передані суду;

- з моменту притягнення особи як обвинуваченого органи розслідування отримують право на застосування низки засобів примусу: відсторонення обвинуваченого від посади, обрання запобіжних заходів, а також право оголосити розшук обвинуваченого;

- притягнення особи як обвинуваченого є юридичним фактом,

й дає обвинуваченому право користуватися послугами захисника;

- притягнення особи як обвинуваченого дає початок змагальності кримінального процесу: чітко визначаються сторони та права Гасників процесу, функції захисту та обвинувачення отримують можливість активного прояву;

- між обвинуваченим, захисником та іншою стороною кримінального процесу виникають кримінально-процесуальні відносини, які характеризуються змагальністю та конструктивним збитком у рамках процесуальної форми в напрямі розв'язання справи по суті.

Як обвинувачений можуть бути притягнуті лише осудні особи, які досягають віку, з якого за відповідні злочини може настати кримінальна відповідальність. Іноземці й особи без громадянства, що перебувають на території України, які вчинили злочини, відповідають на загальних підставах.

Імунітет від кримінальної відповідальності і статус недоторканності мають окремі особи, стосовно яких встановлені додаткові гарантії захисту їх прав.

Це насамперед дипломатичні агенти. Особистість дипломатичного агента недоторканна. Він взагалі не підлягає притягненню як обвинувачений, арешту або затриманню. Члени сім'ї дипломатичного агента, що живуть разом із ним, користуються привілеями й імунітетами дипломатичних агентів. Співробітники адміністративно-технічного персоналу представництв і члени їхніх сімей, якщо вони не є громадянами держави перебування, мають привілеї та імунітети, аналогічні дипломатичним агентам. Це передбачено Положенням про дипломатичні представництва і консульські установи іноземних держав в Україні, що затверджене Указом Президента України 10 червня 1993 року.

Консульські посадові особи не підлягають арешту або затриманню інакше як на підставі рішень суду й у випадку вчинення тяжких злочинів. Консульські установи вирішують питання розвитку торгових і культурних взаємовідносин держав. Робітники консульської установи можуть викликатись і допитуватись як свідки. Вони не зобов'язані давати показання з питань, пов'язаних із виконанням їх функцій.

Статус недоторканності можуть мати й окремі категорії державних службовців України. Недоторканністю володіють у першу чергу Президент України і кандидати на цю посаду в період виборів, Голова Верховної Ради України і Прем'єр-міністр України.

Судді недоторканні і не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності без згоди Верховної Ради України.

Уповноважений з прав людини Верховної Ради України користується статусом недоторканності на весь період свої повноважень. Кримінальну справу стосовно нього може порушити лише Генеральний прокурор України.

Законом України "Про вибори Президента України" передбачається, що кандидат у президенти не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності без згоди Центральної виборчої комісії. '

Кримінальну справу щодо адвоката згідно зі ст. 10 Закону України "Про адвокатуру" може бути порушено тільки Генеральним прокурором України, його заступниками або прокурорами областей.

Згідно зі ст. 37 Закону України "Про Рахункову палату" кримінальну справу щодо Голови Рахункової палати, Першого заступника і заступника Голови, головних контролерів та Секретаря Рахункової палати може бути порушено лише Генеральним прокурором України.

Статус недоторканності народних депутатів був скасований Всенародним референдумом громадян України в 2000 році.

Притягнення особи як обвинуваченого складається з кількох етапів:

1) винесення постанови про притягнення як обвинуваченого;

2) пред'явлення обвинувачення;

3) роз'яснення обвинуваченому його прав та вручення йому копії постанови про притягнення як обвинувачуваного;

4) допит обвинуваченого.

Кожен із цих етапів взаємопов'язаний один з одним і в своїй сукупності являє єдиний акт притягнення особи як обвинуваченого, який повинен здійснюватись у передбаченій процесуальній формі з забезпеченням захисту передбачених законом прав учасників процесу.