26. Процесуальні акти освідування. Їх форма і зміст.

Стаття 193. Проведення освідування

При необхідності виявити або засвідчити наявність у обвинуваченого, підозрюваного або у потерпілого чи свідка особливих прикмет слідчий виносить про це постанову і проводить освідування.

Якщо необхідно провести судово-медичне освідування обвинуваченого, підозрюваного, потерпілого або свідка, то таке освідування за вказівкою слідчого проводить судово-медичний експерт або лікар.

Слідчий не вправі бути присутнім при освідуванні особи іншої статі, коли це зв'язане з необхідністю оголювати особу, що підлягає освідуванню. При освідуванні не допускаються дії, які принижують гідність освідуваної особи або небезпечні для її здоров'я.

Про результати освідування, проведеного слідчим, складається протокол, який підписують слідчий та освідуваний. При судово-медичному освідуванні складають акт, а коли освідування проводить лікар, він видає довідку.

Одним із способів збирання і перевірки доказів є освідування живих осіб. У ході його провадження можуть бути знайдені різні сліди злочину: плями крові, слини та інших виділень людського організму, залишки пально-мастильних матеріалів, спеціальних барвників, наркотичних або отруйних речовин, волосся, текстильні волокна, залишки ґрунту тощо.

Освідування полягає в огляді і дослідженні слідчим (особою, що провадить дізнання), а в окремих випадках і самостійно судово-медичним експертом чи лікарем тіла живої людини з метою одержання і перевірки доказів.

Освідування (ст.193 КПК) передбачає два види: слідче (проводить слідчий) і медичне (проводить судмедексперт або лікар). Полягає в огляді тіла живої людини з метою виявити або засвідчити наявність у неї особливих прикмет (родимі плями, татуювання, шрами, рубці, відсутність певних частин тіла, сліди хвороб тощо), а також слідів злочину (синці, тілесні ушкодження, плями крові, сліди виділень: слини, сперми, тощо). Підстава - наявність зафіксованих у протоколах допиту, інших матеріалах справи, протоколах даних про те, що на тілі певної особи є особливі прикмети або сліди злочину, виявлення чи засвідчення яких має значення для вирішення кримінальної справи, встановлення осіб, що вчинили злочин.

Слідче освідування. Про провадження слідчого освідування слідчий виносить постанову. Перед початком освідування ця постанова оголошується особі, тіло якої буде оглядатися. При слідчому освідуванні передбачається присутність не менше двох понятих однієї статі з освідуваним.

До участі у проведенні освідування слідчий може залучити судово-медичного експерта, лікаря або іншого фахівця в сфері медицини, криміналіста, будь-якого іншого фахівця як спеціаліста. Залучені особи, як і сам слідчий, мають бути однієї статі з освідуваним.

Перед початком безпосереднього освідування слідчий роз'яснює фахівцям статус спеціаліста, передбачений ст. 128-1 КПК України, а понятим відповідно їх права і обов'язки, передбачені ст. 127 КПК України.

Слідчий і поняті не мають права бути присутніми при освідуванні особи іншої статті, коли це пов'язано з необхідністю оголення особи, яка підлягає освідуванню. В такому випадку проведення освідування може бути окремим рішенням доручено слідчому іншої статі або співробітнику органу дізнання відповідної статі, який проводить слідчу дію згідно з дорученням слідчого, або ж доручається проведення судово-медичного освідування лікарю чи судово-медичному експерту (фахівцю).

Про результати освідування слідчий (особа органу дізнання, що самостійно здійснювала освідування за дорученням слідчого) складає протокол, де зазначає час і місце освідування особи, що була піддана освідуванню, відомості про понятих і спеціаліста, хід і результати освідування, зауваження з приводу проведення цієї слідчої дії. Протокол підписують слідчий, поняті, освідуваний та спеціаліст, якщо він брав участь у проведенні освідування.

Судово-медичне освідування провадиться в тому разі, коли для його виконання потрібні спеціальні знання в галузі медицини — для виявлення і дослідження ушкоджень на тілі, ран, укусів зубів, плям крові, слідів хірургічних операцій, необхідних для вилучення кулі чи іншого знаряддя злочину та надання при цьому медичної допомоги тощо.

Для проведення судово-медичного освідування слідчий передає письмове доручення судово-медичному експерту або лікарю. Вказані фахівці самостійно з використанням своїх спеціальних знань, методів і засобів проваджують освідування, виявляють і досліджують всі сліди й обставини, що мають значення для справи, та складають за наслідками проведеної слідчої дії відповідно акт судово-медичного освідування або довідку.

Характеризуючи особливості освідування, слід відзначити таке.

Освідування є різновидом огляду, специфіка якого визначається особливістю його об'єкта — об'єктом являється тіло живої людини.

Об'єкт освідування має юридичні гарантії його недоторканності, а саме освідування пов'язане з моральними проблемами, що упираються в несприйняття суспільством можливості огляду тіла особи іншої статі. Освідування пов'язане з вторгненням у права і свободи людини, тому виділено в окрему слідчу дію, а щодо його провадження встановлена спеціальна процесуальна форма.

Освідування — єдина слідча дія, яка згідно з діючим законодавством може проваджуватись спеціалістом самостійно за дорученням слідчого.

Слідчий не має права бути присутнім при освідуванні особи іншої статі, якщо це пов'язано з необхідністю оголення особи, яка підлягає освідуванню.

Слід зауважити, що як і при інших слідчих діях, під час освідування не допускаються дії, що принижують честь і гідність особи, яку освідують, або шкідливі для її здоров'я.

Окрема процесуальна регламентація освідування цілком оправдана. Але практична реалізація цієї корисної ідеї ще потребує вдосконалення.

Згідно зч. 1 ст. 193 КПК України слідчий має право особисто провадити освідування обвинуваченого, підозрюваного, потерпілого чи свідка. Водночас кримінально-процесуальні кодекси Білорусі, Казахстану та Киргизстану не передбачають можливості освідування свідка.

Виникає питання, чи може бути взагалі освідувана особа, яка не має будь-якого процесуального статусу, наприклад не допитана як свідок, або особа, яка через свої психічні недоліки взагалі не може бути свідком, підозрюваним, обвинуваченим? Як зазначає І. Л. Петрухін, освідування громадян, які не мають у кримінальній справі ніякого процесуального статусу, неприпустиме'. Якщо дотримуватись букви закону, то висновок формально правильний.

Однак що це — піклування про права людини чи жалість де обділених долею? А як бути в випадку з маніяком, який вчинив не одне зґвалтування? Невже його освідувати аморально і протизаконно? Навряд чи таке рішення може бути виправданим. Для встановлення істини у справі освідування названих осіб (наприклад психічно хворого, який вчинив вбивство, зґвалтування тощо) не менш важливе. Згідно із законом право на недоторканність особи мають рівною мірою всі громадяни. Якщо в порядку винятку закої припускає можливість провадження освідування потерпілих, то навряд чи є необхідність виключати можливість освідування будь якої іншої категорії осіб. Характерно, що особистому обшуку можуть бути піддані будь-які особи (за наявності для того фактичних підстав), незалежно від їх процесуального статусу.

Неоднозначно вирішуваним на практиці є питання про можливість примусового освідування потерпілого і свідка.

У правосудді Діє принцип рівності громадян перед законом т судом. Закон спеціально не містить заборони примусового освідування будь-якої категорії громадян. Ми вважаємо, що примусов освідування може бути застосовано як щодо свідка, так і щодо буді яких громадян, навіть тих, які не мають на відповідний момен ніякого процесуального статусу (психічно хворих, малолітнії освідомлених про обставини справи осіб, які не допитані як свідок:

особи, яка освідується, значною мірою здійснюється на добровільних засадах, за згодою освідуваного, до того ж має характер дослідження слідів, а не пошуку прихованих предметів.

Таким чином, обстеження одягу особи, яка освідується, на відміну від огляду, пов'язане із вторгненням у сферу особистих прав та інтересів громадян, а на відміну від обшуку — не завжди має примусовий характер розшуку прихованих слідів. За своїм змістом дані дії мають дослідницький характер і більш близькі до освідування. Це дозволяє говорити про доцільність та допустимість їх провадження в межах освідування. Відповідно й тактика освідування повинна розроблятися з урахуванням даних обставин.

Успішний пошук речових доказів під час освідування можливий лише на основі знань способу вчиненого злочину та закономірностей утворення тих або інших слідів. Тому в ході підготовки до освідування необхідно ретельно вивчити і проаналізувати матеріали справи та інші джерела інформації, щоб визначити, які сліди можуть мати місце на тілі та одязі особи, освідування якої будуть провадити, де вони можуть дислокуватися і як їх знайти. В ході освідування необхідно оцінювати, осмислювати всі знайдені ознаки і з урахуванням цього визначати хід подальшого обстеження.

Специфіка освідування визначається особливостями того об'єкта, на дослідження якого воно спрямоване (характером слідоносія, що досліджується, та слідів, які знаходяться на ньому, тощо). Основний об'єкт освідування — тіло людини — має спеціальний соціально-правовий, фізичний та етичний статус; пе¬ребуває в постійній активній життєдіяльності, що обумовлює порівняно швидке змивання, згладжування слідів. Воно є предме¬том вивчення окремої галузі науки — медицини, якою накопичено значний запас знань про нього, опрацьовано та апробовано великий арсенал методів дослідження. Нарешті, основна маса слідів, знайдених на тілі, є об'єктами судово-медичної експертизи.

Дані обставини визначають особливості процесуального порядку, невідкладність та неповторність освідування; необхідність під час його проведення активного, цілеспрямованого використання допомоги фахівців у галузі медицини, спеціальних науково-технічних засобів (включаючи стаціонарне медичне обладнання) та методів.

Необхідно враховувати і те, що деякі види слідів неможливо взагалі відділити від тіла людини. Це диктує необхідність дослідження їх доступними методами в ході освідування.

Спеціаліст в галузі судової медицини стає практично постійним учасником освідування, а його роль у проведенні даної слідчої дії — все більш суттєвою та різноманітною.

Кримінально-процесуальними кодексами більшості держав СНД передбачено дві форми використання спеціальних знань під час провадження даної слідчої дії: участь спеціаліста в освідуванні, що провадиться слідчим; проведення освідування спеціалістом самостійно за дорученням слідчого.

Аналіз слідчої практики переконує в тому, що проведення освідування судово-медичним експертом або лікарем є найбільш поширеною та ефективною формою використання спеціальних

знань під час обстеження тіла людини. При цьому, по-перше, забезпечується можливість максимально широкого використання сучасних науково-технічних засобів та методів для отримання доказів; по-друге, вказана форма поєднується з оперативністю про¬ведення та додержанням етичних норм.

Одна справа роздягати людину в "сучасному офісі" слідчого, а інша — в медичній лабораторії з дотриманням всіх санітарно-гігієнічних норм та етичних уявлень людей про медицину. Нарешті, лікар не тільки "здирає зі шкіри сліди", а й має змогу та і зобов'язаний надати необхідну медичну допомогу освідуваному. Мабуть, цим і пояснюється те, що слідчі порівняно частіше застосовують саме судово-медичне освідування і все рідше самі проводять слідче освідування.

Кримінально-процесуальними кодексами України поряд з освідуванням передбачена й така процесуальна дія, як судово-медичне освідування. Воно відрізняється від освідування, що провадиться лікарем за постановою слідчого, кількома ознаками. По-перше, під час його проведення присутність понятих не вимагається. По-друге, підстави його проведення викладені в законі більш гнучко. Згідно зі ст. 193 КПК України воно провадиться "за необхідності", тоді як освідування, передбачене, наприклад, ч. 5 ст. 181 КПК Росії, може бути здійснене лише щодо особи іншої статі, якщо воно пов'язане з необхідністю її оголення.

Уявляється, що в цьому плані редакція ст. 193 КПК України є кращою. Вона надає слідчому можливість вибору однієї з найбільш оптимальних форм обстеження тіла людини залежно від слідчої ситуації. По-третє, судово-медичне освідування може включати в себе як дії, властиві саме освідуванню (виявлення та фіксація слідів злочину та особливих прикмет на тілі), інколи ними і обмежуючись, так і (за необхідності) дослідницькі операції. Під час його проведення можуть широко застосовуватися такі методи дослідження, як мікроскопія, рентгеноскопія, рентгенографія, люмінесцентний аналіз, фотографування в інфрачервоних променях, контактно-дифузійний метод тощо. Можливість їх застосування в рамках судово-медичного освідування не заборонена законом, а необхідність обумовлюється об'єктивними факторами, що лежать в площині особливостей самого об'єкта дослідження (загоєнням ран, змиттям, згладжуванням слідів, інколи невіддільністю їх від тіла людини тощо). Часто-густо такі дослідження можуть мати невідкладний характер. У цьому зв'язку судово-медичне освідування, поєднуючи в собі різні пізнавально-пошукові, дослідницькі та засвідчувальні операції, є найбільш раціональною та ефективною формою дослідження тіла живої людини.

У ході даної процесуальної дії можуть бути знайдені, закріплені, вилучені різні матеріальні свідчення. Акт судово-медичного освідування, фіксуючи обставини їх знайдення та вилучення, містить комплекс доказів, що підтверджують належність до справи, допустимість та достовірність слідів, що вилучаються. Закріплюючи фактичні дані, отримані під час обстеження тіла людини та дослідження слідів, акт судово-медичного освідування є носієм доказової інформації.

Судово-медичне освідування є самостійною пізнавально-свідчувальною процесуальною дією. Воно спрямоване на збиран¬ня доказів, у зв'язку з чим є слідчою дією. Відповідно до ч. 2 ст. 193 КПК України про результати освідування, яке провадив слідчий, складається протокол, якого підписують слідчий та освідуваний. За результатами судово-медичного освідування складається акт, а якщо освідування проводилося лікарем, він видає довідку.