21. Методи практичного та виробничого навчання у середній професійній освіті. Контроль та оцінювання знань, умінь та навичок

Основною метою практичного і виробничого навчання є формування професійних умінь і навичок, для того, щоб забезпечити виконання учнями всього комплексу задач професійної діяльності.

Цьому сприяють активні методи професійного та виробничого навчання.

1. Навчання за допомогою тренажерів

Складовою частиною професійних умінь є навички - дії, що у результаті багаторазових повторень стають автоматичними. Якщо учням з якихось причин не може бути надана можливість виконувати ці дії безпосередньо на виробництві, на діючих агрегатах, доцільно створювати тренажери, що імітують виробничі процеси.

Тренажери повинні включати відпрацьовування умінь і навичок:

• вибору оптимальної робочої пози;

• координації рухів;

• виконання комплексу рухів, що забезпечують формування операції або дії;

• контроль за роботою і т.д.

Для організації роботи з тренажером викладачеві необхідно:

• пояснити мету і завдання тренувальної діяльності, спираючись на засвоєні учнями теоретичні знання;

• показати учням, як виконувати ту або іншу діяльність на тренажері;

• відробити з ними первинні уміння;

• удосконалити уміння і виробляти навички роботи на тренажері.

2. Виконання індивідуальних завдань у процесі виробничої практики

Технологічна практика, на якій учні одержують уміння і навички за фахом повинна бути організована таким чином, щоб їхнє коло поступово і послідовно ускладнювався. Це забезпечується переходом учнів з одного робочого місця на інше і виконанням усього кола обов'язків робітника, техніка-технолога, бригадира.

На переддипломній практиці доцільно давати учнем індивідуальні завдання, що використовують реальні дані того виробництва, на якому вони проходять практику. Рішення таких завдань формує первісний досвід майбутньої професійно-творчої діяльності.

3. Рішення професійних задач

Професійні задачі, використовувані як практичні методи підготовки фахівців, повинні відповідати одержуваній спеціальності і кваліфікації або бути трохи складніше тих, котрі їм необхідно буде вирішувати.

За цільовим призначенням виділяють наступні типи задач:

• стереотипні - виконувані відповідно до твердого алгоритму;

• діагностичні - зв'язані з розпізнаванням і оцінкою ситуації й ухваленням рішення на основі вибору готового набору варіантів рішень;

• тренувальні - для повторення правил і вироблення навичок застосування способів рішення;

• типові - застосовуються у визначеній галузі знань.

4. Аналіз виробничих ситуацій і кейс-метод

Велике місце в роботі фахівця займають задачі аналітичного й організаторського характеру, на основі рішення яких формуються уміння розглядати, оцінювати ситуацію в цілому й у деталях, приймати правильне рішення.

Суть цього методу полягає в тому, що учням демонструється визначена виробнича ситуація, у якій охарактеризовані умови і дії її учасників. Їм пропонується оцінити, проаналізувати і дати висновок про правильність дій її учасників або ж самим побудувати процедуру діяльності.

Цей метод є дуже ефективним у практиці підготовки фахівців з економічних напрямків (бізнес, підприємництво, менеджмент, маркетинг і т.д.). Його називають кейс методом (case-study). Уперше він був запропонований і впроваджений у Гарвардському університеті (США) і став революційним і в деяких країнах Західної і Східної Європи (Чехія, Угорщина, Польща). Останнім часом активно застосовується в навчальних закладах України.

Типовий кейс - це розповідь про реальну економічну або управлінську проблему або ситуацію, що виникає в економіста, маркетолога, підприємця, керівника підприємства, організації, підрозділу і т.д. Кейс дає основні деталі ситуації, ілюструючи її розмитість і складність.

Завдання кейса-методу - не просто передати знання, а навчити справлятися з унікальними нестандартними ситуаціями, з якими підприємства різного типу мають справа в реальному житті.

5. Учбово-виробничі ігри - спрямовані на розвиток умінь, зв'язаних зі здатністю поставити проблему, оцінити ситуацію, висунути можливі варіанти її рішення і, проаналізувавши ефективність кожного, вибрати найбільш оптимальний. Причому все це здійснити з погляду конкретного фахівця на конкретному робочому місці (начальник, керівник відділу, головний фахівець, технолог і т.д. - у навчальній грі це роль.)

Навчальна гра проводиться, як правило, по спеціальних дисциплінах і найчастіше носить міжпредметний характер.

Обов'язкові елементи й умови гри:

- дидактична і виробнича ігрова задача;

- наявність ролей;

- розходження рольових установок (ту саму проблему фахівець-технолог і фахівець-конструктор можуть і повинні вирішити по-різному, як того вимагає роль);

- ігрова (конфліктна) ситуація;

- правила гри;

- колективний характер гри.