167. Конституція Японії 1947 р.

Конституція Японії 1947 року замінила попередню Конституцію Великої Японської Імперії, що втратила чинність після поразки Японії у Другій світовій війні 1945 року. [1]. До 2008 року, по сьогодні, жодних поправок до діючої Конституції Японії внесено не було.

Конституція Японії проголошує японську націю носієм державного суверенітету, а Імператора Японії — символом цієї нації. Конституція гарантує членам нації, особам які мають японське громадянство, основні права людини, якщо вони не протирічать громадському благу.

За Конституцією влада поділяється на три гілки — законодавчу, виконавчу і судову, які уособлюються Парламентом Японії, Кабінетом Міністрів Японії і Верховним Судом Японії відповідно. Найвищим органом державної влади визначається двопалатний парламент. Виконавча вертикаль очолюється Прем'єр-міністром Японії. Регіональним і громадським об'єднанням на місцях надається право самоврядування. Імператор позбавлений впливу на державне управління.

Конституція Японії відома як «Мирна конституція» завдяки статті 9, в якій передбачено відмову Японії від війни як засобу ведення державної політики та відмову від утримання війська.

Діюча Конституція Японії є Верховним законом Японії, а усі постанови, укази і рескрипти, що протирічать їй не визнаються чинними.

День Конституції Японії відмічається щорічно 3 травня.

168. Основи правового статусу особи Японії

Важливим чинником у становленні нового конституційного порядку в Японії було визнання нової ролі особистості як активного носія прав і свобод. Всі державні інститути і закони базуються на ідеї гідності і цінностей людської особистості. Однак у Конституції підкреслюється, що “...народ повинен утримуватися від будь-яких зловживань свободами і правами і несе постійну відповідальність за виконання їх в інтересах суспільного добробуту” (ст. 12). Відповідно до ст. 11 Конституції “народ безборонно користується всіма основними правами людини”, котрі, будучи гарантовані Конституцією, “надаються сучасному і майбутнім поколінням як непорушні вічні права”. У певній кількості статей говориться, що вказані в них права не належать, а гарантуються, причому невизначеному колу суб'єктів. І останнє, суб'єктом цілого ряду прав Конституція вважає не окремих індивідів, а народ. Всі публічні посадові особи є слугами всього суспільства, а не певної її частини (ст.15, частини 1 та 2). Основні права і свободи громадян розглядаються як абсолютні і притаманні людині від народження, які не можуть бути порушені навіть шляхом видання Парламентом відповідних законів. Конституція встановила, що “всі люди повинні поважатися як особистості” (ст. 13), вони “рівні перед законом і не можуть підлягати дискримінації в політичному, економічному і соціальному відношеннях за мотивами раси, релігії, статі, соціального положення, а також походження” (ст. 14). Великим завоюванням демократичних сил Японії стало включення до Конституції положень про свободу думки, совісті, віросповідання, зборів, об'єднань, слова, друку й інших способів прояву особистості (статті 19-23). Особливе місце займає положення про рівність чоловіка та жінки, рівність у шлюбі (ст. 24) та рівність при заміщенні державних посад (ст. 44). Важливе значення в Конституції набуває ст. 10 про умови громадянства, які визначаються законом.

В японській Конституції знайшли своє відображення всі три основні групи прав, свобод та обов'язків громадян: особисті (цивільні), політичні та економічні, соціальні і культурні. Особисті права і свободи надають конституційного захисту приватному життю громадян, свободу людині від втручання держави. Право на “життя, свободу і прагнення до щастя” закріплює ст. 13. Також Конституційне право на життя ми знаходимо в ст. 36, яка забороняє застосування катувань та жорстких покарань . Право на життя включає в себе також право на безпеку і право на сприятливе навколишнє середовище, що належить до так званого “нового права”. Право на свободу думки та совісті (ст. 19) відображене в особистих правах у духовній сфері і передбачає свободу від ідеологічного нагляду. Японія є світською державою, і тому Конституція визнає свободу релігії, і крім того, “держава і її органи повинні утримуватися від проведення релігійного навчання та будь-якої релігійної діяльності” (ст. 20). Конституція закріплює “право кожного на недоторканність житла, документів і майна..,таємницю особистого життя і комунікацій” (ст. 35). Стаття 22 надає кожному право вільного пересування, поселення, а також вибору професії. “Свобода виїзду для всіх за кордон і свобода відмови від свого громадянства не повинна порушуватися” - так записано в цій статті. Конституція Японії в достатньо широкому обсязі встановлює кримінально-правові й процесуальні гарантії особистих прав і свобод.

Важливими елементами правового статусу індивіда є приватна власність, яка включає право володіти, користуватися, наслідувати та мати прибуток. Право приватної власності визнається в Японії як соціально обумовлене, тобто, воно не повинно вступати в суперечність із суспільним добробутом (ст. 29). Конституція також передбачає право громадян на працю (ст. 27), заборону примусової праці (ст. 18), право на підтримання мінімального рівня здоров'я і культурного життя (ст. 25), право на освіту, в тому числі і на обов'язкову безоплатну освіту (ст. 26), свободу наукової діяльності (ст. 23). Конституційні обов'язки громадян знаходяться в тісному контакті із конституційними правами і свободами. Інколи обов'язки сформульовані не прямо, наприклад, обов'язок працювати (ч. 1 ст. 27), а побічно, наприклад, обов'язок сплачувати податки сформульований в Конституції таким чином: “Населення підлягає оподаткуванню у відповідності із законом” (ст. 30), забезпечення обов'язковою освітою дітей, які знаходяться на піклуванні (ст. 26). Конституція Японії також містить і гарантії додержання основних прав і свобод. Основою юридичної гарантії є контроль за конституційністю нормативних актів і відповідальність за порушення конституційних прав і свобод, що здійснює судова влада.