12. Конституційні правовідносини.

Конституційно-правовим відносинам властивий цілий ряд специфічних ознак, які відрізняють їх від відносин інших галузей права. Найбільш характерними ознаками конституційно-правових відносин є такі особливості: Це найбільш суттєві суспільні відносини, які виникають у сфері здійснення влади народом країни. Це різновид політико-правових відносин, оскільки предметом їх правового регулювання є політика, тобто та сфера життєдіяльності суспільства, яка зв’язана з державною владою, з боротьбою різних політичних партій, соціальних груп за завоювання і здійснення влади. Їм властиве особливе коло суб’єктів, головною ознакою яких є реалізація державно-владних повноважень в основному шляхом нав’язування своєї волі. Для них характерний особливий спосіб реалізації прав і обов’язків учасників відносин. Особливістю конституційно-правових відносин є й те, що вони виникають і реалізуються у сфері власне державної діяльності як такої. Види конституційно-правових відносин. Класифікація конституційно-правових відносин має і теоретичне, і практичне значення. Найбільш поширеною є класифікація конституційно-правових відносин за їх суб’єктами. І це не випадково, оскільки суб’єкт – головна фігура в правовідносинах. Коло суб’єктів конституційного права визначається і закріплюється нормами цієї галузі. Розрізняють суб’єкти права і суб’єкти правовідносин. Суб’єкт конституційного права – це встановлений конституційними нормами адресат (носій), який може мати юридичні права і нести відповідні обов’язки. Він має конституційно-правову правоздатність або деєздатність. Суб’єкт конституційно-правових відносин – це володар конституційно-правової правоздатності, який реалізує її безпосередньо в даних відносинах.

13. Суб'єкти конституційно-правових відносин у зарубіжних країнах.

Суб’єкт конституційного права – це особа, організація або інше утворення, за якими законом визнається здатність бути носіями суб’єктивних прав і юридичних обов’язків. Суб’єкти конституційного права поділяються на дві групи: а) фізичні особи; б) суспільні утворення. До першої групи суб’єктів відносяться громадяни, іноземці, групи громадян, виборці і депутати як особи за спеціальною правоздатністю та їх групи ( в Італії та Словенії, наприклад, групи виборців є суб’єктами права законодавчої ініціативи). Фізичні особи відрізняються за своїм статусом. З-поміж цієї групи суб’єктів особливий характер має конституційна правосуб’єктність депутатів, насамперед депутатів парламентів. Їхня правосуб’єктність, звичайно, пов’язана з компетенцією органа народного представництва. До другої групи суб’єктів конституційного права належить населення держави у цілому, органи держави (парламент, глава держави, уряд та ін.), іноді їхні відокремлені частини (наприклад, палати, комісії, партійні групи в парламентах), окремі соціальні спільноти (територіальні колективи самоврядування та їх органи), громадські об’єднання (профспілки, об’єднання осіб вільних професій), політичні партії, в деяких державах – церква. Найбільш динамічними суб’єктами конституційного права є державні органи. Як суб’єкти правовідносин вони наділяються певною компетенцією згідно з покладеними на них завданнями. У конституційно-правовій сфері діють суб’єкти права, які властиві саме цій галузі правовідносин. Так, майже в усіх сучасних державах існують територіальні самоврядні колективи, які мають у своєму розпорядженні власні виборні представницькі органи, власні адміністративні органи, що утворюють у цілому муніципальні влади. До числа суб’єктів конституційного права відносять також і політичні партії, які відіграють винятково важливу роль у формуванні та практичному функціонуванні деяких держав навіть визначений їхній правовий статус (наприклад, ст. 4 Конституції Франції). У конституціях деяких держав (ст. 39 Конституції Італії, ст. 28 Конституції Японії) визначається правосуб’єктність профспілок. Зазначимо, що в деяких державах суб’єктом конституційного права є церква (Великобританія, Швеція). Характерною особливістю конкретних конституційно-правових відносин є те, що їхні суб’єкти - сторони нерівноправні. У цих відносинах діє принцип владування підпорядкування. При цьому один і той же суб’єкт конституційного права у різних відносинах може мати як владу, так і бути стороною підпорядкованою.