73.Федерація, як форма державного устрою зарубіжних країн та її ознаки.

Федерацiя - це держава, територiя якої складається з територiй її членiв - суб'єктiв (державних утворень). Поряд з єдиними держ. органами Ф. кожний її член має свою конституцію або відповід. статутний акт, власні законодавчі, виконавчі й, як правило, суд. органи. Компетенція органів суб'єктів Ф. розмежована з федер. органами, які здійснюють свої повноваження і функції на всій тер. країни. У Ф. зазвичай існує єдине громадянство, встановлюється єдина грош. одиниця тощо, а кордони між її суб'єктами мають умовне значення. Держ. утворення, об'єднані у Ф., як правило, не є д-вами у власному розумінні змісту цього терміна. Вони не наділені держ. суверенітетом, правом одностор. виходу з Ф., а також юридично позбавлені участі в публічних міжнар. відносинах. Водночас у ряді федерат, держав, напр., у Рос. Федерації, допускається обмежена участь суб'єктів Ф. у міжнар. екон., культурних та ін. контактах. У разі порушення суб'єктом Ф. союзної конституції або федер. зак-ва центр, влада має право застосувати до такого суб'єкта передбачені конституцією та федер. зак-вом відповідні примус, заходи. Од ним з обов'язкових елементів Ф. є бікамералізм — двопалатна структура федер. законод. органу. Залежно від ролі нац. (мовного) фактору у визначенні структури Ф. розрізняють Ф., що грунтуються на територіальній (Австралія, Австрія, Аргентина, Бразилія, Венесуела, Мексика, США, ФРН), національній (Бельгія, Індія, Пакистан) або змішані нац.-територіальній (Канада, Рос. Федерація, Сербія і Чорногорія, Швейцарія) основі. У теорії конст. права розрізняють також конст. Ф. (Бразилія, Канада, США), конст.-договірну (Рос. Федерація), договірну (Об'єднані Арабські Емірати, Об'єднана Республіка Танзанія, Швейцарія), централізовану (напр., Індія, де всі штати, крім одного, не мають своїх конституцій і громадянства) та децентралізовану (Рос. Федерація, США, ФРН, Швейцарія), симетричну і асиметричну тощо.

74. Правове положення суб’єктів федерації. Територiя федеративної держави розглядається як су-купнiсть територiй суб'єктiв федерацiї - штатiв (Австралiя, Бразилiя, Венесуела, iндiя, Малайзiя, Мексика, Нiгерiя, СiЛА), провiнцiй (Арген-тина, Канада, Пакистан), земель (Австрiя, ФРН), республiк (Росiя, Юго-славiя), кантонiв (Швейцарiя). Прикладом такої федерацiї може бути Росiя, в якiй, крiм рес-публiк, до суб'єктiв федерацiї вiднесенi за Конституцiєю 1993 р. краї, об-ластi, мiста федерального значення (Москва i Санкт-Петербург), а також автономна область i автономнi округи. І хоч усi названi суб'єкти визна-ються рiвноправними, правовий статус республiк визначається федеральною кон-ституцiєю i конституцiями самих республiк, а статус iнших суб'єктiв - федеральною конституцiєю i статутами цих суб'єктiв, прийнятими вiдповiдними законодавчими (представницькими) органами. До цього слiд додати, що деякi суб'єкти росiйської федерацiї входять до складу iнших, наприклад, автономнi округи у складi країв i областей.Проте всi суб'єкти федерацiй мають однаковий юридичний титул: з позицiй визначення їх полiтико-правового статусу вони є державними утво-реннями. Державнi утворення не є державами, хоча нерiдко надiленi багать-ма вiдповiдними ознаками, крiм державного суверенiтету. iншими словами, державнi утворення не можуть здiйснювати самостiйну внутрiшню (з бага-тьох питань) i зовнiшню полiтику. З цим пов'язане i те, що за суб'єктами федерацiй не визнається право виходу - так зване право сецесiї. Змiст полiтико-правового статусу державних утворень виявляється також у тому, що суб'єкти багатьох федерацiй надiленi установчою вла-дою, тобто можуть приймати власнi конституцiї, якi повиннi вiдповiдати федеральним основним законам. Водночас загальною рисою є наявнiсть у кожного суб'єкта власної системи органiв влади, зокрема законодавчих, виконавчих i судових органiв. В основних законах Австралiї, Бразилiї, Мексики, США, Швей-царiї i Югославiї визначена сфера виключної компетенцiї федерацiї, а сфера компетенцiї суб'єктiв утворюється шляхом передачi їм так званих залишкових повноважень, тобто тих, якi не вiднесенi конституцiями до виключно федеральних.

75.Політичні режими в зарубіжних країнах.Політичний режим визначають як сукупність методів і способів здійснення політичної влади, в тому числі державної, партійної, громадської (суспільної).Демократичний:1) визнання політичних прав і свобод у повному обсязі; 2) політичний плюралізм; 3) визнання і застосування принципу розподілу влад; 4) обов’язкова і реальна участь у здійсненні державної влади органу народного представництва – парламенту; 5) свобода пропаганди будь-якої політичної ідеології, крім тих, що зазіхають на конституційний лад та права інших громадян(Австрія, Бельгія, Австралії, Великобританія,Італія, КанадиФранції, ФРН, США, Норвегії, Швеції, Швейцарії, Японії ) . Авторитаризм - режим правління, за якого всю чи більшу частину влади зосереджено в руках однієї особи чи групи осіб. Роль представницьких органів влади зведено нанівець або занижено. Характерною рисою є зведення нанівець місцевогосамоврядування,застосування репресій і терору. (Німеччина часівГітлера, СРСР часів Сталіна);)Тоталітарний:1) на чолі тоталітарних режимів знаходиться політичний лідер, який нав’язує "ручне управління" і не поділяє владу ні з ким: їх деспотичне правління застосовано на принципі "закон сили" замість загальноприйнятого "сила закону";2) політична програма тоталітарного правління має ідеологічним фундаментом одну офіційну і пануючу доктрину, інші – заборонені; 3) прийняття політичних рішень концентрується у руках верхівки піраміди партійних структур, які набувають риси "партії – держави"; 4) повна заборона опозиційних партій та організацій;5) загальна негарантованість формально проголошених прав і свобод;6) широке застосування політичного терору проти інакомислячих;7) принизливе становище суду в державному механізмі(КНР, Куба, КНДР; Оман, Саудівська Аравія, Іран;Нігерія).