69. Основні ознаки унітарної держави.

Уніта́рна держа́ва — це єдина цілісна держава, територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не мають статусу державних утворень і не володіють суверенними правами.

Унітарна держава має такі характерні ознаки:

1) до її складу не входять державні утворення, які мають дер­жавний суверенітет та інші основні ознаки держави;

2) єдина система державних органів, заснована на законі ієрархії;

3) найвищі державні органи влади унітарної держави є суб'єктами політичних міжнародних державних відносин, єдиним пред­ставником народу і країни на міжнародній арені;

4) у такій державі існує єдина конституція та єдина система права і законодавства;

5) єдина територіальна цілісність, неподільність і недоторкан­ність, територіальне верховенство найвищих державних органів влади;

6) у такій державі існує єдине громадянство;

7) єдині державні кордони та єдині дипломатичні органи (посольства і консульства) в іноземних державах.

Єдність і суверенітет державної влади означає, що найвища державна влада та її закони поширюються на всю територію дер­жави, на всіх громадян і на всі державні органи таоргани само­врядування, зокрема й на територіальні автономні утворення. Держава має право сама розпоряджатися своєю територією, своїми ресурсами та об'єктами права власності, за окремими винятками.

70. Унітарна форма державного устрою в зарубіжних країнах та її ознаки. У.д-ва - д-ва, яка немає у своєму складі держ/прав.утворень, в якій всі чи б-сть її частин є звичайними адм/тер.одиницями.Територія унітарної держави навіть формально є єдиною. Її складові час­тини найчастіше мають статус адміністративно-територіальних одиниць— це частини території держави, організаційно відокремлені для виконання загальних завдань державного управління.А-т одиниці - матеріальна основа організації публічної влади, що склалася на окремій частині державної території.Для розвинутих країн звичайними є дво- і триланкові системи а-т поділу. За умов унітарної фор­ми державного устрою створення та зміна цих одиниць здійснюються централізовано.Автономія супроводжує у.форму держ. устрою і за таких умов розглядається як засіб децентралізації. За своєю юр.приро­дою автономія є самоврядуванням населення на частині території держави, що звичайно характеризується наданням органам автономії законодавчих повноважень з питань місцевого значення. Автономії утворюються за адміністративним і національним принци­пами з урахуванням історичних та географічних факторів. Прикладами адміністративних автономій є більшість областей в Іспанії та Італії, а також автономні області в Португалії. У кожній відповідній одиниці утворюються представ­ницькі органи, які виконують законодавчу функцію в межах своєї компе­тенції. Представницький орган автономії формує виконавчі органи, які несуть перед ним політичну відповідальність. Водночас діяльність цього органу досить ефективно контролюється центральною владою, зокрема, глава держави звичайно має право розпускати його. Компетенцію органів автономій встановлюють спеціальні закони, прийняті національними парламентами.Зміст і обсяг повноважень органів автономій у різних країнах не однакові. Найширшою і найзмістовнішою компетенцією наділені органи автономних областей Іспанії та Італії. Ознаки:=єдина, загальна для всієї країни система найвищих і центральних органів державної влади ;=одна конституція, єдина система законодавства, єдина судова система, одне громадянство;=єдина грошова система, одноканальна система податків;=територіальні елементи унітарної держави не володіють державним суверенітетом, не мають ніяких атрибутів державності.

71. Принципи федералізму в зарубіжних країнах.Федерація-форма державного устрою, союзна держава, що складається з окремих суб'єктів об'єднання . Поряд з єдиними держ. органами Ф. кожний її член має свою конституцію або відповід. статутний акт, власні законодавчі, виконавчі й, як правило, суд. органи. Компетенція органів суб'єктів Ф. розмежована з федер. органами, які здійснюють свої повноваження і функції на всій тер. країни. Основні принципи : 1 ) В основних законах Австралії, Бразилії, Мексики, США, Швей­царії і Югославії визначена сфера виключної компетенції федерації, а сфера компетенції суб'єктів утворюється шляхом передачі їм так званих залишкових повноважень, тобто тих, які не віднесені конституціями до виключно федеральних.2) Конституція Канади визначає дві сфери виключної компетенції — сферу федерації і сферу суб'єктів федерації. Для цього встановлено два пе­реліки питань, віднесені відповідно до повноважень федерального парла­менту і законодавчих органів провінцій. 3) Основний закон ФРН також встановлює дві сфери компетенції. Це робиться шляхом визначення виключної компетенції федерації і так званої конкуруючої компетенції. У сфері конкуруючої компетенції мо­жуть приймати рішення як федеральні органи, так і органи земель. Принцип субординації між федерацією та її суб’єктами спостерігаємо у ФРН і Росії : конституція встановила сферу виключної компетенції федерації і сферу суспільної компетенції , о останній вирішальну роль об’єктивно відіграє федерація .4) Дещо інший принцип розмежування відповідної компетенції прийнятий в такій федерації, як Індія. Її конституція встановила три предметні сфери компетенції: виключну компетенцію федерації, виключ­ну компетенцію штатів і спільну (конкуруючу) компетенцію федерації та штатів. До особливостей індійської федерації слід віднести детальну рег­ламентацію змісту відповідних сфер. Принципи розмежування компетенції між федерацією та її суб'єктами відіграють вагому роль у визначенні політико-правового ста­тусу відповідних державних утворень. Проте найбільше значення тут ма­ють фактичний обсяг і предметний зміст владних повноважень, віднесе­них до органів суб'єктів тієї чи іншої федерації, а також характер прак­тики реалізації цих повноважень, що залежить від економічних і суспільно-політичних умов, які супроводжують виникнення і розвиток кожної конкретної федерації. 

72. Сучасні теорії федералізму.=Теорія дуалістичного федералізму представляла федеративну державу як складне єдине ціле, в основі якого лежать дворівнева структура і обопільне невтручання в сферу повноважень , як федерального Центру, так і суб'єкта Федерації. Федеральний Центр має мінімально необхідні для управління країною повноваження, все інше знаходиться в компетенції суб'єктів Федерації.=Теорії дуалістичного федералізму протистояла теорія прав штатів, передбачала суверенітет штатів і право штату на вихід зі створеного союзу. =Теорія кооперативного федералізму- рівні федерації як взаємопов'язані і співпрацюють, стверджує перевагу використання погоджувальної та договірного характеру вирішення питань та вирішення конфліктів між федерацією і її суб'єктами. У 70-80-ті роки ХХ століття сформувалося багато нових концепції федералізму (конкурентного федералізму, технократичного федералізму, федеративного суспільства, нового федералізму та ін)=Концепція нового федералізму – осн.ідея- необхідність повернення суб'єктам Федерації повноважень, привласнених, на думку прихильників цієї концепції, Федеральним Центром.  =Концепція конкурентного федералізму звернена до теми змагальності суб'єктів Федерації: конкурентна початок, властиве федеративної системі , розглядається в ній як одна з найважливіших переваг федеративного устрою.=Концепція федеративної суспільства заснована на ідеї первинності суспільства і вторинність його інститутів.=Концепція технократичного федералізму піднімає проблему зрощування федеральної влади з вищими посадовими особами суб'єктів Федерації, що веде до створення закритих корпоративних взаємин. Висновок: багато сучасних концепції федералізму представляють собою не цілісні вчення , а лише теорії, розроблені або стосовно до одного з елементів федеративного устрою держави, або ж для вирішення якоїсь конкретної проблеми.