31Конституційні закони як джерела конституційного права зарубіжних країн.

Важливим джерелом конституційного права є конституційні закони. В багатьох країнах конституційними законами називають закони, які вносять поправки і доповнення до конституцій. Конституційними законами офіційно називають також складові частини конституцій деяких країн, які не являють собою єдиний нормативний акт вищої юридичної сили, а становлять певну сукупність таких актів ( Конституцію Фінляндії становлять чотири акти відповідного характеру, введені у різні роки: Форма правління 1919 р., Акт про парламент 1928 р., два акти щодо організації виконавчої та судової влади 1922 р.). В юридичній теорії окремих країн, крім конституційних законів, що замінюють основний закон, виділяють і інші. Вони не є частиною основного закону і пов’язані з ним лише за змістом. В Італії конституційними офіційно визнаються закони, що ухвалюють статути областей спеціальної автономії, змінюють територію областей, регулюють діяльність конституційного суду. Подібні конституційні закони приймаються звичайно в тому самому порядку, що й поправки до конституції, обов’язковою кваліфікованою більшістю складу парламенту.

32. Органічні закони як джерела конституційного права зарубіжних країн.

Джерелами конституційного права є також органічні закони. Вони приймаються для уточнення або доповнення положень конституції на основі так званих банкетних норм останньої. Такі норми лише визначають коло питань, що мають бути врегульовані органічними законами. Так, відповідно до ст. 25 Конституції Франції, “органічний закон встановлює тривалість повноважень кожної палати, кількість її членів, їхню винагороду, умови обрання ”.

33Судові прецеденти як джерела конституційного права зарубіжних країн.

Судовий прецедент – одне з джерел права у Великобританії, Сполучених Штатах Америки, Австралії, Канаді та інших державах, які прийняли так зване загальне право. Суд формально пов’язаний прецедентом – рішенням, винесеним вищим судом чи судом тієї самої інстанції. Визнання прецеденту джерелом права дає суду можливість виконувати правотворчі функції. Систему права, засновану на судовому прецеденті, часто називають «судове право» (judgemade law).

Прецедент (від лат. praecedens – той, що передує) поведінка в певній ситуації, яка розглядається як зразок за аналогічних обставин. Судовий прецедент – рішення у конкретній справі, що є обов’язковим для судів тієї ж чи іншої інстанції при вирішенні аналогічних справ або, що слугує зразковим прикладом тлумачення закону, який не має обов’язкової сили. Судовий прецедент у країнах, які визнають його обов’язковість, є джерелом права. Так у Давньому Римі рішення преторів та інших магістратів визнавалися обов’язковими при розгляді аналогічних справ. Спочатку прецедент був обов’язковим для магістрату, що виніс таке рішення, на час, поки він обіймав цю посаду. Однак поступово правила, сформульовані преторами, склалися в систему обов’язкових правил – преторське право. Багато інститутів римського права сформувалися на базі судових прецедентів.

У словнику іншомовних слів прецедент [від лат. praecedens (род. відм. – praecedentis) – той, що передує] розуміється у двох значеннях – 1) випадок, що стався в минулому і є прикладом або виправданням для подальших подібних випадків; 2) прецедент судовий – рішення вищих судових органів у певній справі, що далі є обов’язковими для судів при розв’язанні аналогічних справ.