41. Поняття і суть конституційних прав і свобод громадян (підданих) у зарубіжних країнах.

Правовий статус людини і громадянина охоплює всю сукупність прав, свобод, законних інтересів і обов’язків індивіда, передбачених у принципах і нормах усього поточного законодавства. Цілком зрозуміло, що конституційне законодавство будь-якої країни містить тільки основні права, свободи й обов’язки, які й утворюють конституційний статус особи.

Форма й обсяг конституційного закріплення прав, свобод і обов’язків людини і громадянина в різних країнах мають як загальні риси, так і свої особливості, зумовлені не в останню чергу національними традиціями в розвитку конституційно-правової теорії та практики. Для переважної більшості конституцій характерним є наявність спеціальних розділів, в яких фіксуються права, свободи та обов’язки. Сказане можна підтвердити багаточисельними прикладами з практики зарубіжних країн (так, у Російській Федерації всі вони закріплені у 48 статтях розд. ІІ Конституції в кількості 109 норм; Конституція Італії 1947 р. присвятила цьому питанню 41 статтю, а Конституція Іспанії подає перелік основних прав і обов’язків у 45 статтях).

Натомість у Франції має місце тільки загальне визнання інституту основних прав і свобод без будь-якої деталізації: "Французький народ, — записано у преамбулі до Конституції Франції 1958 р., — урочисто проголошує свою відданість правам людини і принципам національного суверенітету тією мірою, якою вони були визначені в Декларації 1789 року, підтверджений преамбулою до Конституції 1946 року".

Зовсім інакше регламентуються права і свободи в США. Основою конституційної регламентації прав і свобод тут є перші десять поправок до федеральної Конституції, або Білль про права 1791 р. Подібний підхід можна було б вважати надто спро­щеним, якби не численні судові прецеденти з відповідних пи­тань, створені Верховним судом США, а також права, або від­повідні розділи конституцій. Саме ос­танні обставини дозволили розширити обсяг конституційного регулювання цього інституту.

42. Класифікація конституційних прав і свобод громадян (підданих) у зарубіжних країнах.

Конституційні права і свободи особи, залежно від характеру відоб­ражених в них суспільних відносин звичайно класифікують як особисті та політичні. Іноді сюди додають і соціально-економічні права. Характерною особливістю групи особистих прав і свобод є те, що володіння цими правами безпосередньо не залежить від належності особи до громадянства держави. Ці права є невідчужуваними та належать кожній людині за фактом народження. Головним особистим правом людини є право на життя. Посягання на життя є найтяжчим злочином. У демократичній державі це невід'ємне природне право людини забезпечується всією сукупністю державно-правових та інших суспільно-політичних інститутів. Ст. 18 Конституції Республіки Білорусь встановлює, що Республіка Білорусь у своїй зовнішній політиці виходить з принципів незастосування сили або загрози силою та мирного вирішення спорів. Кожен має право на честь і гідність (ст. 35 Конституції Азербайджану, ст. 17 Конституції Грузії, ст. 28 Конституції України і т. д.). Ніщо не може бути підставою для приниження гідності людини, кожен має право на захист від посягання на її честь, добре ім'я і гідність. Всім гарантується право на особисту свободу і безпеку. Також в новітніх конституціях проголошується право на захист приватного життя від незаконного втручання Ніхто не зобов'язаний заявляти про свої релігійні або антирелігійних переконаннях. У свою чергу, здійснення права на свободу совісті не повинно обмежувати загальнолюдські права, свободи та обов'язки людини і громадянина (ч. 2 ст. 22 Конституції Казахстану). У багатьох новітніх конституціях проголошується право вільного пересування по країні, а також право вільно залишати країну і безперешкодно повертатися, за винятком обмежень, встановлених законом (ст. 52 Конституції Польщі 1997 проголошує: «1. Кожному забезпечується свобода пересування по території Республіки Польща, а також вибору місця проживання та перебування. Практично у всіх сучасних конституціях закріплюється право громадян на участь в управлінні справами суспільства і держави як безпосередньо, так і через своїх представників (ст. 62 Конституції Польщі проголошує: «Польський громадянин має право брати участь у референдумі, а також обирати президента Республіки, депутатів, сенаторів і представників в органи територіального самоврядування, якщо не пізніше дня голосування досяг 18 років »). У багатьох новітніх конституціях закріплено також право звертатися з індивідуальними і колективними листами (петиціями). Наявність цього права є гарантією суспільно-політичної активності громадян. В усіх демократичних державах громадяни мають право на об'єднання. Громадяни мають право об'єднуватися у політичні партії, професійні спілки, брати участь у масових народних рухах і т. п. З політичних прав найважливішим, звичайно, є право обирати і бути обраним. Як правило, в новітніх конституціях активне виборче право надається громадянам з 18 років; часто це право проголошується обов'язковим (наприклад, в Бразилії у факультативному порядку можуть не голосувати лише особи старше 70 років, молодь від 16 до 18 років і неписьменні). Пасивне виборче право настає з більш зрілого віку.

Найбільш широко соціально-економічні, культурні та екологічні права опинилися представлені в новітніх конституціях латиноамериканських (Бразилії 1988 р., Нікарагуа 1987 р., Колумбії 1991 р., Перу 1993 р.), а також і в колишніх країнах соціалістичної орієнтації. До групи «позитивних» прав на сучасному етапі можна включити такі: економічні, трудові, соціальні, культурні, екологічні. Право на працю майже повсюдно замінено «свободою праці», тобто правом вільно розпоряджатися своїми здібностями до праці (ст. 37 Конституції РФ 1993 р., ст. 16 Конституції Киргизької Республіки 1993 р., ст. 29 Конституції Естонії 1992 ). Майже незмінними залишилися положення про право на безпечні і здорові умови праці, їх можна знайти практично в будь-якої новітньої постсоціалістичної конституції (ч. 3 ст. 37 Конституції РФ 1993 р.,. Всі ці права сповна відображені в усіх без винятку постсоціалістичних конституціях.

Культурні права сформульовані в усіх новітніх конституціях (де вони є) однаково і трактуються частіше за все, як право користуватися всіма досягненнями культури і право на свободу художньої творчості (ст. 43 Конституції Словаччини 1992 р.). У залежності від ступеня розвитку демократії в тій чи іншій країні їх закріплення в нормативно-правових актах по-різному за обсягом і змістом, але жодна з цивілізованих держав не може обійти мовчанням права і свободи людини та їх гарантії у своїх законах.