47.Поняття і суть правових гарантій конституційних прав громадян в зарубіжних країнах.

Їх змістом є надання державно-владної загальнообов'язковості як правам особи, так і їх захисту. Юридичні (правові) гарантії мають конституційну та законодавчу форми закріплення. Так, основними конституційними гарантіями є:

-- оскарження у суді рішень органів держави та посадових осіб;

-- право на відшкодування збитків, завданих незаконними рішеннями осіб чи органів, що діють від імені держави;

-- право на правову допомогу;

-- можливість отримувати інформацію про зміст прав та обов'язків;

-- принцип презумпції невинуватості людини;

-- можливість обмеження конституційних прав та свобод.

48.Поняття і характерні риси громадянства (підданства) в зарубіжних країнах.

Громадянство – прав. приналежність ос. до д-ви, яка породж. конст/прав. зв’язок між ними.

Категорія підданство як пр-ло застосовується у країнах із монарх.формою правл-ня.

Взаємний прав.зв’язок , який виникає внаслідок належності ос.до гром-ва тієї чи ін.д-ви полягає у:

рівності гром-н в межах д-ви та поза її межами;

охороні людей в д-ві та поза її межами;

відповідальності особи перед д-вою.

Громадянство є важливим елементом конст.статусу ос. Д-ва пошир.свою вл.на своїх гр.-н як на своїй тер.так і за її межами. Так само і гр.-нин може вимагати захисту своїх інтересів з боку д-ви свого громадянства, де б він не знаходився.

Гр.-во як суб.п-во включ.в себе ряд правомочностей: п-во проживати на тер.д-ви, володіти всім комплексом п-в і свобод, обов’язків, займати держ.посади, вільно залишати і повертатися на тер.своєї д-ви., користуватися захистом держ.вл.

49.Порядок набуття громадянства (підданства) в зарубіжних країнах.

Набуття гр.-ва:

1. за народженням (філіація) – на ос-ві а) «права крові», чи б) «права грунту». В деяких країнах ці два принципи поєднуються. Колізія в нац.з-ві з пит.набуття гр-ва може привести до набуття гр-ном подвійного гр-ва.

2. прийняття в громадянини (натуралізація) – а) в силу закону (тобто не заснована на осбис.виборі ос., напр..в Італії вступаючи в шлюб з Італьянцем дружина автоматично набуває гр-во Італії); б) індивідуальна натуралізація може мати місце за клопотанням ос., яке, як пр-ло, подається на ім’я глави д-ви і прийняття в гр-во оформляється спеціальним актом. Натуралізація може мати місце, якщо ос.проживає певний строк на тер.відп.д-ви, належ.до певної релігії, нації

3. Оптація – вибір гром-ва у випадках, коли змін.держ.приналежність тер., на якій проживає гром-н.

4. Поновлення гром-ва осіб, які його були втратили (серез зміну сім.стану...)

5. Репатріація – коли гром-во втрачали великі верстви нас.в силу важл.історич.подій (напр..повернення євреїв на свою історичну Батьківщину Ізраїль).

6. Дароване гром-во (за особл.заслуги і в особл.порядку

50.Підстави і порядок припинення громадянства (підданства) в зарубіжних країнах.

Припинення гр-ва – розрив зв’язку між гр-ном і д-вою.

1. в рез-ті добровіл.виходу з громадянства (через політ., сім.мотиви);

2. втрата гром-ва (з причин, передбач.з-вом д-ви гром-ва, напр..якщо гром-н поступить на держ.чи війс.сл.ін.д-ви)

3. внаслідок позбавлення гром-ва осіб, які вчин.дії,що наносять шкоду д-ві (це є вид держ/прав.санкції, як пр-ло застос.тільки до натуралізованих гром-н).

Якщо ос.з певних причин втратили гром-во, вони мають право клопотати про його відновлення.

В деяких кр-нах є інс-тут почесного гром-ва, який викон.як пр-ло політ., пропагандистську роль.

Апатриди – ос.без гром-ва (це як пр-ло політ.емігранти).

Біпатризм – подвійне гром-во. В більшості кр-нах не визнається, але є і певні угоди між д-вами, які допускають подвій.гром-во.

Прав.статус іноземців в дем.д-вах не відріз.від статусу гром-н д-ви, крім наділення їх політ.п-вами, і то не у всіх кр-нах. Напр..постійнопроживаючі у Великобританії іноземці, які мають нерухомість мають право голосу.

Для отримання гром-ва в США встановл.5-річний термін легального пребування в д-ві, Фр., Великобрит. – 8 років, Швейцарія – 12 років.

У багатьох країнах (США, Канада, Франція) для отримання гром-ва необхідним є достатнє знання мови, наявність можливості забезпечити себе та свою сім’ю матеріально (Фінляндія, Норвегія, Швеція); ведення добропорядного способу життя та бездоганне моральне обличчя бажаючого натуралізуватися (США, Канада, Грузія).

Нелегальні іноземці ніякими п-вами в д-ві перебування не наділяються (за винятком гуманітарних).

50. Важливою складовою частиною конституційного інституту громадянства є норми і принципи що регулюють питання припинення громадянства, а саме: вихід із громадянства, власне втрата громадянства і позбавлення громадянства. Вихід із громадянства здійснюється у вільному або дозвільному порядку. Особа, що досягла 18 років і володіє повною правоздатністю, а також визнається законом іншої країни в якості громадянина цієї країни, може у будь-який час зробити заяву про відмову від свого громадянства у встановленому порядку" такий принцип визнаний у Великобританії, США та в деяких інших країнах. Водночас у деяких країнах свобода виходу з громадянства обмежена для окремих категорій осіб. Так, у ФРН такі обмеження встановлені для суддів, державних службовців тощо.

У законодавстві окремих держав передбачено власне втрату громадянства, тобто автоматичну втрату громадянства за певних умов. Найчастіше підставою такої втрати громадянства є натуралізація в іншій державі. У країнах, де визнаний принцип вільного виходу з громадянства, автоматична втрата його є звичайною процедурою.

Однією з форм припинення громадянства є його позбавлення. Позбавлення громадянства, набутого в порядку філіації, іменується денаціоналізацією, а позбавлення натуралізованого громадянства — денатуралізацією. У Польщі, наприклад, громадянин позбавляється громадянства за таких обставин: а) порушив обов’язок відданості республіці; б) діяв на шкоду її житт життєвим інтересам; в) нелегально покинув кордони країни; г) відмовився повернутися до країни на вимогу компетентного державного органу; д) ухилився від виконання військового обов’язку, встановленого законом; е) притягався до відповідальності за кордоном за злочини, які підлягають покаранню також за польським кримінальним правом або є рецидивістом. Особи, позбавлені громадянства, підлягають висиланню з країни (експатріації).

51. Другим найбільш розповсюдженим способом набуття громадянства є т.зв. укорінювання або набуття громадянства у порядку натуралізації. На думку англійського юриста Вайса, натуралізація у вузькому розумінні цього слова може бути визначена як надання шляхом формального акта громадянства іноземцю за його клопотанням. Інший англійський учений– Хадсон під натуралізацією розуміє усяке набуття громадянства після народження¹. Інакше кажучи, натуралізація — це надання органами влади відповідної держави громадянства особі (іноземцю) за її заявою. Вона здійснюється, як правило, на основі вільного волевиявлення зацікавленої особи і тягне за собою втрату громадянства за народженням. Особи, які набувають громадянство шляхом натуралізації, як правило, користуються тими же правами і несуть ті ж обов’язки, що й інші громадяни. Але в ряді країн обмежуються їхні політичні права. Наприклад, відповідно до розділу 1 ст. ІІІ Конституції США, Президентом може бути обраний тільки природжений громадянин США.

Натуралізація має два основних різновиди: індивідуальна натуралізація і натуралізація внаслідок правонаступництва дер­жав. Остання особливо актуальна для країн, що звільнилися, і для колишніх республік СРСР. Індивідуальну натуралізацію, можна поділити на натуралізацію, побудовану на власному виборі, і натуралізацію за законом (юридичний наслідок укладення шлюбу з громадянином(кою) даної держави, усиновлення, опіки, визнання батьківства, займання певних посад, надання почесного громадянства).

Законодавство усіх держав передбачає певні передумови або вимоги до натуралізації.

52. Натуралізація — це надання органами влади відповідної держави громадянства особі (іноземцю) за її заявою. Вона здійснюється, як правило, на основі вільного волевиявлення зацікавленої особи і тягне за собою втрату громадянства за народженням. Особи, які набувають громадянство шляхом натуралізації, як правило, користуються тими же правами і несуть ті ж обов’язки, що й інші громадяни. Але в ряді країн обмежуються їхні політичні права. Наприклад, відповідно до розділу 1 ст. ІІІ Конституції США, Президентом може бути обраний тільки природжений громадянин США.

Натуралізація має два основних різновиди: індивідуальна натуралізація і натуралізація внаслідок правонаступництва держав. Остання особливо актуальна для країн, що звільнилися, і для колишніх республік СРСР. Законодавство усіх держав передбачає певні передумови або вимоги до індивідуальної натуралізації. Як правило, вимагається досягнення повноліття; письмова заява; знання державної мови; ценз укорінення — певний мінімум проживання в країні (звичайним є п’ятирічний термін, 7 років — в Алжирі, 10 — у Бельгії та Іспанії, 30 — в Бразилії); відсутність певних хвороб (психічні або СНІД), наявність засобів існування; повага до закону; "політична лояльність" тощо. У США, наприклад, виключена можливість натуралізації для осіб, які дотримуються лівих поглядів, або є атеїстами. Крім названих, у деяких країнах визначають також інші умови, які обмежують можливості натуралізації. Це такі, як наявність кваліфікації та професійної підготовки; відмова від іноземного громадянства (ФРН); ведення добропорядного способу життя (Греція, Канада, Скандинавські країни); а в Республіці Чад — входження до однієї з громад, розташованих на території держави.

З іншого боку, для певних категорій осіб установлюються пільгові умови натуралізації. Так, іммігрант, який прожив у США тривалий час (20-30 років), може бути натуралізований — навіть якщо і не витримає іспит на знання мови. У Болгарії, Греції, Ізраїлі, ФРН та деяких інших державах встановлена полегшена процедура натуралізації для осіб корінної національності. Для мешканців Північного союзу строк імміграції у Швеції скорочений з п’яти до двох років.

53. Під гарантіями розуміється система засобів, умов, що сприяють реалізації, охорони і захисту прав і свобод людини і громадянина. Гарантії залежать від рівня демократії, розвитку економіки, правової культури суспільства, від ступеня незалежності судової влади та інших факторів. Вони поділяються на дві великі категорії: внутрішньодержавні та міжнародно-правові. До міжнародно-правових гарантій відноситься перш за все право індивіда звертатися до міжнародних установ (Комітети ООН) і суди (Європейський Суд з прав людини) за захистом своїх прав. Більш докладно ці гарантії вивчаються в курсі міжнародного права.

Внутрішньодержавні гарантії прийнято підрозділяти на соціально-економічні, політичні, ідеологічні і юридичні. Соціально-економічними гарантіями прав громадян вважаються володіння власністю, що дає можливість людині незалежно здійснювати свої права; існування соціальної держави. Політичні гарантії прав зв'язуються з різними формами здійснення влади народу, особливо з вільними і регулярними виборами, проведенням референдумів, багатопартійністю, свободою опозиції, за участю громадян в управлінні, 1 тобто залежать від ступеня демократичності політичного режиму. Під ідеологічної гарантією розуміється наявність в пануючій ідеології концептуальної значущості прав і свобод людини, пріоритетності прав та інтересів людини у суспільному житті, розгляд блага людини як однієї з основних цінностей або вищої цінністю, обгрунтування важливості дотримання та захисту прав і свобод людини. 2 Чимале значення має громадську думку, яка стала важливим елементом демократичної політичної системи. Правлячі кола змушені рахуватися з суспільною думкою, утримуватися від грубих форм обмеження громадянських прав.

Юридичні гарантії спираються передусім на авторитет конституцій, в яких закріплені основні права і свободи. Проте конституції не завжди закріплюють права і свободи у повному обсязі, що характерно для Австралії, Нової Зеландії, Швеції.

Практично більш важливими є судові гарантії. Вони полягають у наданні громадянину права звернення до суду з вимогою визнати неконституційним той або інший закон, який обмежує якесь конституційне право громадянина, або видати наказ на адресу адміністративного органу про здійснення передбаченого законом дії або про утримання від будь-якої дії, що порушує суб'єктивне право громадян.

54. Загальні риси інституту омбудсмена: а) введення інституту омбудсмена є важливою додаток правообеспечітельного механізму, діючого в державі; б) головним завданням діяльності омбудсмена є охорона прав громадян; в) відомство омбудсмена відноситься до вищих органів держави; г) важлива риса інституту омбудсмена - його незалежність. У більшості країн він обирається парламентом і звітує тільки перед ним; д) в основну задачу омбудсмена входить контроль за діяльністю виконавчих органів. Він здійснюється за ініціативою омбудсмена і за скаргами громадян; е) у ряді випадків омбудсмен розглядає справу не тільки з точки зору відповідності закону рішень і дій адміністрації, але і може розглядати комплексно діяльність державних органів та їх посадових осіб і винести рішення про людяність, справедливості, доцільності їх дій; ж) омбудсмен використовує методи переконання, критики, гласності, в його розпорядженні немає адміністративних, імперативних повноважень; ж) громадяни (крім Франції, Великобританії) мають право безпосереднього доступу до омбудсмена, а також на безкоштовне виробництво.

Омбудсмени наділені певними гарантіями виконання рекомендацій, що містяться в їх уявленнях. Так, омбудсмен юстиції Швеції, французький медіатор має право накласти штраф на державних службовців, які відмовляються надати інформацію; порушити офіційне виробництво. Крім того, у цих же країнах, а також в Іспанії, Великобританії, Австралії передбачена кримінальна відповідальність за ігнорування, обструкцію діяльності омбудсмена. Однак вони не можуть видавати подібних приписів щодо міністрів, суддів Верховного Суду без згоди парламенту. У той же час фінансовий омбудсмен може порушити процедуру імпічменту міністра. Повноваження польського омбудсмена в кримінальному та цивільному судочинстві рівнозначні повноважень прокурора.

У ряді зарубіжних країн функціонують інші правозахисні механізми. Так, до компетенції Датського інституту прав людини, що входить як незалежний орган до складу Датського центру міжнародних досліджень та прав людини, належить розгляд скарг жертв дискримінації за різними підставами з боку публічних органів влади і приватних осіб. Аналогічні повноваження у Національної Консультативної комісії з прав людини Франції.

55. За своїм змістом суспільний лад будь-якої країни є системою політичних, економічних, соціальних, духовних та ін­ших відносин життєдіяльності суспільства, які передбачені й гарантовані конституцією та іншими законами. Його структура складається з чотирьох основних субсистем, які самі являють собою системи суспільних відносин у відповідних сферах життя суспільства. Такими субсистемами є: а) економічні відносини; б) соціальні відносини (у вузькому розумінні цього слова); в) духовно-культурні відносини; г) політичні відносини.

Правовий статус інститутів суспільного ладу і відносин, що складаються на основі їх функціонування, регулюються нормами державного права. Слід зауважити, що норми конституцій зарубіжних держав закріплюють не суспільний лад у цілому, а лише його основи, основоположні принципи (наприклад, недоторканність інституту приватної власності, неприпустимість мо­нополізму в економіці, політичний плюралізм тощо). Тому і норми конституцій, що регулюють основи суспільного ладу, розосе­реджені по різних їх розділах і главах. Як правило, вони мають назви: «Основні засади» (гл. 1 Конституції Республіки Болгарія 1991 р.), «Загальні положення» (гл. 1 Конституції КНР 1982 р.) чи глави про права і свободи (розд. І «Основні права» Основного Закону ФРН1949 р.). До зазначеного вище треба додати, що конституції зарубіжних країн зазвичай ґрунтовніше регулюють політичні суспільні відносини, ніж економічні, соціальні та духовно-культурні.

У будь-якій країні на суспільний лад постійно чинить вплив держава, політика якої визначається характером владних політичних сил, тобто суб'єктивним чинником. Цим і пояснюються відмінності у суспільному ладі зарубіжних країн, які мають більш-менш схожі умови життя суспільства.

Як складовий елемент до суспільної системи входить економічна система, яка охоплює і власне виробництво (його форми), і ті суспільні відносини, що складаються на його основі, тобто економічні. Економічні відносини - це відносини власності, виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних і ду-хозних благ. Конституції зарубіжних держав, зазвичай, закріплюють лише основи економічної системи, а норми Інших галузей права кожної конкретної країни вже детальніше регулюють правовий статус і принципи взаємовідносин між Інститутами цієї системи.

56. Виникнення самої теорії розподілу влад (її називають і теорією, і доктриною, і принципом) необхідно пов’язати з боротьбою буржуазії, яка на ранньому етапі виражала інтереси широких прошарків населення, проти феодального абсолютизму. Передбачалось, що законодавча влада буде вручена органу народного представництва – парламенту, виконавча – главі державі. Судова влада повинна була здійснюватися незалежними судами. Теоретичне обгрунтування цієї теорії небезпідставно пов’язують з іменем англійського автора Дж.Локка , Ш.-Л.Монтеск’є. Поділ влади є функціональною ознакою правової держави. Це обумовлено необхідністю поділу повноважень, тим, що державі властива агресивність, та системою стримувань і противаг.

Необхідність поділу повноважень пояснюється тим, що надмірна концентрація повноважень в руках одного органу чи особи неможлива. Крім того, необхідною є певна спеціалізація органів: міністерство закордонних справ повинно займатися стосунками з іншими державами, а міністерство охорони здоров'я - організацією охорони здоров'я громадян.

Система стримувань і противаг є гарантом проти узурпації влади будь-якою з гілок державної влади і водночас утворює певний механізм їхньої взаємодії, що сприяє взаємному інформуванню та стримуванню, пошуку прийнятних варіантів у ході підготовки урядових і законодавчих заходів. На систему стримувань і противаг впливають зовнішні чинники, розподіл повноважень, поділ функцій держави, різні терміни функціонування різних державних органів та особливі повноваження судової влади. До зовнішніх чинників належать інші держави, політичні партії, рухи тощо. Розподіл повноважень на користь якоїсь однієї з влад - законодавчої (представницької) чи виконавчої (адміністративної) - руйнує всю систему стримувань і противаг.

Поділ функцій держави також суттєво впливає на систему стримувань і противаг. Так, Конгрес США приймає закони, які не повинні суперечити Конституції (за винятком так званих «поправок до конституції»). Якщо ж вони їй суперечать, то Президент США має право їх не підписувати. Тоді відповідний білль не стає законом. Якщо ж Президент підписав його, то Верховний Суд США може його відмінити як антиконституційний. Крім того, відповідні законодавчі акти мають бути затверджені конгресами окремих штатів. Це заважає узурпації влади Конгресом США.

Поділ влади в парламентських формах правління умовно можна назвати німецькою системою, а в умовах президентської - американською системою поділу влади.

Різні терміни функціонування окремих державних органів дозволяють існувати без особливих перебоїв різним інститутам держави. На прикладі України це можна пояснити таким чином: термін повноважень Верховної Ради України та Президента України - 5 років, а Конституційного Суду України - 9 років. Це дозволяє державному апарату функціонувати без перебоїв.

Поділ влади можна вважати не лише засобом її обмеження, а й показником єдності влади, внутрішньо розділеної внаслідок поділу функцій. Тобто державна влада є єдиною тому, що вона здійснюється державним апаратом в цілому і не існує декількох «державних влад», які конкурують одна з одною.

№57. , №58, №59 – в инет бред, есть в методичке но не могу их скачать.