90.Принципи розподілу функцій влади в зарубіжних країнах.

В більшості країн ДВ поділяється на ЗВ, ВВ, СВ.

Принцип поділу влади складається із системи вимог:

1.поділ функцій та повноважень (компетенції) між державними органами відповідно до вимог поділу праці;

2.закріплення певної самостійності кожного органу влади при здійсненні своїх повноважень, недопустимість втручання в прерогативи один одного і їх злиття;

3.наділення кожного органу можливістю протиставляти свою думку рішенню іншого органу і виключення зосередження всієї повноти влади в одній із гілок;

4.наявність у органів влади взаємного контролю дій один одного і неможливість зміни компетенції органів держави поза конституційним шляхом.

Принцип поділу влади не є абсолютним. З одного боку, є потреба узгодження і взаємного правового контролю діяльності різних гілок влади. З іншого боку, здійснення судового контролю за законністю діяльності управлінського апарату означає порушення принципу поділу влади, тому що у такій спосіб СВ втручається у ВВ.

Влада в дем. Д у вигляді 3 гілок є політичною формою вираження влади народу. Будучи “поділеною”, влада в державі повинна залишатися цілісною, єдиною, тому що йдеться про поділ не влади, а функцій здійснення цієї влади. І не лише про поділ, але й про взаємодію даних функцій.

Юридичний прояв єдності і гармонійності влади полягає у тому, що:

1)органи ДВ в сукупності мають компетенцію, необхідну для здійснення функцій і виконання завдань Д;

2)різні органи Д не можуть приписувати тим самим суб’єктам за тих самих обставин взаємовиключні правила поведінки.

91.Місце і роль парламенту в системі верховної влади зарубіжних країн.

Державні ф-ії в кожній країні здійснюються розгалуженою системою органів. Вищі органи держави – парламент, глава держави і уряд, верховний суд – реалізують основні владні повноваження, а їхня діяльність набуває політичної значущості.

Парламенти, як вищі органи держави, розглядають як органи законодавчої влади, а іноді і як такі, що своєю діяльністю формально забезпечують функціонування і саме існування інших вищих органів держави. Відомо, що немало К. було прийнято парламентами або за їх безпосередньою участю, і саме К. утворюють правову основу для існування і функціонування всього державного механізму. Звідси можна говорити про установчу роль парламентів щодо інших елементів цього механізму.

Парламенти є представницькими органами. В основі формування і роботи парламентів лежать ідеї народного представництва, впровадження яких у політичне життя пов’язане із становленням сучасної державності ЗК.

Парламенти є загальнонаціональними колегіальними представницькими органами державної влади, які повністю або частково формуються народом (виборчим корпусом) і діють на постійній основі.

Парламенти у своїй роботі виконують ряд процедур:

1. законодавча – розробка і прийняття нормативно-правових актів;

2. установча – участь у формуванні органів державної влади;

3. парламентський контроль – прослуховування звітів підконтрольних і підзвітних парламенту органів;

4. бюджетна – затвердження бюджету та контроль за його виконанням.

У президентських республіках К. встановили досить жорсткий розподіл ф-ій вищих органів держави. Внаслідок цього парламенти діють як юридично і фактично незалежні органи з властивими тільки їм важливими повноваженнями.

У країнах з парламентарними формами правління уряд майже завжди контролює парламент за допомогою партійної більшості у представницькому органі, на яку він спирається. І хоча питання про формування та діяльність урядів виноситься за межі парламентів, саме останні виконують роль офіційної структури, яка приймає остаточне рішення.