110. Правовий статус суддів у зарубіжних країнах.

Найважливішим положенням статусу суддів є принцип незмінності. Це означає, що суддя не може бути зміщений з посади достроково, до настання встановленого законом граничного віку, за винятком випадків, коли він вчинив злочин або негідно поводився. Судді незалежні і підкоряються лише закону. Зізнаються принципи їх деполітизації та департизації. Як правило, судді не можу перебувати в політичних партіях, брати участь у політичних акціях страйках. На суддів поширюється принцип несумісності посад: вони не можуть займатися іншою оплачуваною роботою торговельної та промислової діяльністю. У судових установах виключаються родинні зв'язки. Закон встановлює, що винагорода суддів не може бути зменшено під час перебування їх на посаді.

Судді призначаються або довічно, але практично займають посаду до досягнення певного віку (у Великобританії вони зобов'язані подати у відставку після досягнення 72 років, в Японії-65), або на певний термін (зазвичай перший раз на термін у п'ять - десять років, а другий раз - довічно). У країнах тоталітарного соціалізму суддя обирається на визначений термін, як правило, на п'ять років.

До судді ставляться високі вимоги, що пов'язано з наданими йому повноваженнями, в тому числі за рішенням доль людей.Суддя повинен відповідати професійним вимогам (вищу юридичну освіту і, як правило, певний стаж роботи на інших юридичних посадах), мати високі моральні якості (не тільки відсутність судимості, але і незаплямована репутація), мати певний життєвий досвід (зазвичай в законі передбачається підвищений вік для заняття посади судді).

111. Основні принципи судочинства в зарубіжних країнах

В конституціях різних держав перераховуються принципи, на основі яких здійснюється судова влада (правосуддя), але більшість з них зводиться до наступних:

1) незалежність суддів (підкоряються тільки закону, гарантується незмінність, імунітет, винагорода)

2) винятковість судів як органів, що здійснюють правосуддя (здійснення правосуддя виключно судами та заборона надзвичайних судів)

3) участь народу у здійсненні правосуддя (створення судів присяжних та інституту народних засідателів)

4) колегіальність судочинства (вирішення справ за участю кількох суддів, присяжних, народних засідателів)

5) принцип інстанційності (право на оскарження присуджень у формі апеляції, касації, ревізії")

6) обов'язковість судових рішень на всій території країни

7) загальний і рівний доступ до правосуддя (формування судових округів за кількістю населення, заборона відмови в прийнятті на розгляд позовів, надання безплатної правової допомоги)

8)гласність і відкритість (судові засідання проводяться в присутності публіки та засобів масової інформації, як виняток проводяться закриті судові засідання)

9) зв’язаність суддів тільки законом (при винесені рішення суддя посилається передусім на закон)

10) змагальність і рівність сторін (однакові можливості для позивача та відповідача відстоювати свої позиції, заборона використовувати докази, отримані незаконним шляхом)

11) усний та очний характер судочинства (найкраща можливість встановлення всіх обставин справи)

12) право на захист (допомога адвоката не лише на стадії судового, а й досудового процесу)

13) презумпція невинуватості(особа вважається невинною, доки її вина не буде доведена у встановленому законом порядку)

14) неможливість повторного засудження за однією і тією ж справою(особа не може переслідуватися за справу, якщо вона зазнала покарання чи була виправдана)

112. Повноваження органів конституційного контролю.

Головним повноваженням органів конституційного контролю є оцінка конституційності законів, що здійснюється через систе­му попереднього та наступного контролю:

- Попередній — перевірка на всіх стадіях до введення в дію закону (Франція, Португалія, Польща)

- Наступний — перевірка законів, що вступили в дію (шляхом дії так званого абст­рактного контролю (Німеччина, Італія) та шляхом заперечення — конкретний контроль (США))

Виділяють обов'язковий та факультативний контроль. Обов'яз­ковий контроль здійснюється відповідними органами, виконуючи приписи конституції та законодавства без волевиявлення інших ор­ганів та посадових осіб (Франція). Іноді він є обов'язковою стадією законодавчого процесу. Факультативний контроль проводять тільки за ініціативою уповноважених осіб. Ініціювати абстрактний консти­туційний контроль можуть різні органи державної влади (депутати парламенту, його палат та постійні парламентські комісії, глава держави, уряд, його голова, федеральні уряди, омбудсман), а конк­ретний — приватні чи юридичні особи.

За характером правових наслідків конституційний контроль може бути консультативним або ухвальним. Рі­шення органу конституційного контролю, прийняте у поряд­ку консультативного контролю, не набирає юридичної сили й має рекомендаційний характер, його виконання ґрунтується на авторитеті органу конституційного контролю. За ухвального контролю рішення є загальнообов'язкови­ми як у разі визнання акта відповідним до конституції, так і в разі оголошення акта неконституційним, тобто таким, що не має юридичної сили.

До інших повноважень, що їх здійснюють органи конститу­ційного контролю, належать:

- встановлення конституційності ак­тів виконавчої влади, місцевого самоврядування;

- визначення від­повідності основному закону міжнародних договорів, що рати­фікує держава;

- перевірка на відповідність конституції та законам дій державних органів та посадових осіб;

- вирішення питань роз­межування повноважень між державними органами та посадови­ми особами, федерацією та суб'єктами федерації;

- контроль за проведенням виборів та референдумів;

- вирішення питань про по­рушення конституційних прав та свобод громадян;

- здійснення за­гальнообов'язкового тлумачення конституції.

- контроль за законністю підзаконних актів

- перевірка процедури дострокового припинення повноважень президента