9. П’єса і.Котляревського «Наталка-Полтавка» та її значення у розвитку нової укр..Драматургії.

В літературі XVII — XVIII ст. були інтермедії — побутові сценки жартівливого характеру; вони могли стати зародком реалістичної комедії. їхні кращі традиції (правдиве відображення життя і побуту народу, створення національних типів, гумор і сатира, прийоми творення комічного тощо) засвоїла українська драматургія XIX ст. Другим джерелом стали надбання російських драматургів того часу.

Перші трупи акторів-професіоналів в Україні з'явилися наприкінці XVIII — на початку XIX ст. З 1789 року в Харкові постійно діяла одна з таких труп. У Полтаві приміщення театру побудовано 1808 року, але постійної трупи не було. Грали в ньому аматори, склад яких часто мінявся. У виставах брав участь і Котляревський, чудово виконуючи комічні ролі. Тільки 1818 року в Полтаву переїхала частина харківської трупи, в складі якої був молодий українець-кріпак з Курщини — М. Щепкін, тоді актор-початківець. У репертуарі трупи були п'єси тільки російських авторів та французьких, перекладених російською мовою. Директор театру Котляревський приділяв велику увагу й поліпшенню репертуару. Щоб поповнити й оновити репертуар трупи, Іван Петрович у 1819 році написав дві п'єси — драму «Наталка Полтавка» та водевіль «Москаль-чарівник».

До написання п'єси «Наталка Полтавка» спонукала Котляревського ще одна причина- На полтавській сцені харківською трупою була виставлена п'єса російського драматурга Шаховського «Казак-стихотворець», в якій розроблявся сюжет з життя українського села. Не знаючи ні побуту, ні минулого України, ні мови, автор припустився багатьох помилок і перекручень етнографічного та історичного характеру.

Котляревський вирішив правдиво відтворити життя і побут українців. «Наталка Полтавка» набула великої популярності у глядачів і читачів. Вісімнадцять років у сотнях списків ходила вона по всій Україні та за її межами — часто без прізвища автора. Керівники деяких театральних труп робили спроби привласнити п'єсу, і Котляревський мусив перед владою доводити своє авторство. Надруковано цю п'єсу тільки 1838 року в збірнику, укладеному І. Срезневським, Іван Петрович побачив її незадовго до смерті.

Жанр твору «Наталка Полтавка» сам автор визначив як «оперу малоросійську». Виходячи з особливостей його, літературознавці вважають цю п'єсу драмою. У цьому творі вперше в серйозному плані була розкрита тема вірності в коханні молодих людей з нижчих станів, засуджено покірність долі, владі та застарілим народним звичаям. Матеріал для створення подій, персонажів, ситуацій, побутового тла письменник черпав з навколишньої дійсності.

Конфлікт п'єси має побутовий характер. Він виник унаслідок зіткнення інтересів основних персонажів: між прагненням Тетерваковського одружитися з Наталкою і небажанням дівчини брати з ним шлюб та між двома претендентами на руку однієї дівчини. Але основа цього конфлікту соціальна: Наталка не могла одружитися з Петром через його бідність. Крім того, вона відмовляє Возному не тільки через вірність коханому, а й тому, що не хоче потрапляти в матеріальну залежність від нього, боїться сімейної кабали. Про кріпацтво в п'єсі згадується ще менше, ніж у поемі. Наталка переконана, що «в пана така жінка буде гірше наймички... буде кріпачкою». Терпилиха з дочкою, очевидно, живуть у козацькому селі, бо начальником у ньому — виборний, тобто обраний громадою, а не призначений паном. Усі дійові особи вільні від кріпацтва. Отже, на важке становище кріпаків у п'єсі є лише натяки. Сентиментального забарвлення п'єсі надає частина пісень, зокрема соло й дуети Наталки та Петра. Усіх пісенних партій різних жанрів (соло, дует, тріо, хор) у п'єсі дев'ятнадцять. У центрі п'єси автор поставив образ звичайної селянської дівчини. Дуже вбога, Наталка цілком вдовольняється тими статками, які приносить їй щоденна важка праця. Розумна й спостережлива, вона знає, що на світі існує майнова нерівність, але ніколи не заздрила на чуже багатство, тому не вважає для себе великою честю сватання заможного й чиновного пана. Не приваблює її і можливість, ставши багатою, посісти значне місце в своєму середовищі. Хоч дівчина виросла в достатках, вона змалку привчена до всякої роботи, і їх не лякає перспектива жити весь вік з власної щоденної праці. Дівчина-заробітчанка аж ніяк не вважає себе нижчою за возного, тримається з ним хоч і ввічливо, але гордо і незалежно.

Наталка — людина глибоких почуттів, вірна однолюбка. Чотири роки вона тримає в серці і в думках образ свого обранця, не відаючи навіть, чи вірний він їй, чи й живий. Віра в Петрову незрадливість, надія на його повернення, на спільне щастя давали їй силу і мужність переборювати всілякі злигодні. Для самої себе Наталка ніяких благ не прагне, але вважає зобов'язаною забезпечити старість рідної матері. А цього можна було досягти лише одним способом — одруженням із заможною людиною. Внутрішній конфлікт між почуттям і обов'язком завдає дівчині великих мук. Зростаючі злидні та постійні докори матері обплутали її міцними мотузками, й вона змушена подавати рушники нелюбу. Народний звичай — дівчина повинна обов'язково одружитися з тим, кому подавала рушники — накладає на душу Наталки важкі кайдани. Проти своєї волі вона скоряється обставинам. Чесна й пряма, в страшному відчаї просить Бога допомогти їй забути коханого і навернути її серце до нелюба, бо лицемірити й кривити душею вона неспроможна.

Коли ж з'являється Петро, що свідчило про його вірність, зміцніли душевні сили й воля Наталки. Тепер вона має захищати права не тільки на власне щастя, а й на щастя коханої людини. Дівчина рішуче виступає проти наділених владою супротивників, узаконених звичаїв, навіть проти волі матері. Остаточній перемозі прислужився добросердий вчинок Петра, а не його гроші, від яких вона відмовляється.

Сила п'єси — в правдивому показі народного побуту, життєвості образів-персонажів, багатстві пісень, іскристому гуморі, мелодійності музичного супроводу. Вона пройнята почуттям людяності, сердечності, доброти. Висока сценічність п'єси забезпечується гостротою конфлікту, динамічним розвитком подій, жвавістю діалогів і монологів, «Наталка Полтавка» завжди зберігатиме свіжість невмирущого творіння, з великою силою хвилюватиме серця, пробуджуватиме, в них гуманні почуття, збагачуватиме людей духовно.