7. Г.Сковорода як найвидатніший український філософ-просвітитель, педагог і письменник XVIII ст.

За своїми філософськими поглядами Сковорода належить до плеяди просвітителів XVIII ст. (Вольтер, Дідро, Руссо, Шіллер, Гете, Новиков, Радищев та інші). Він .гостро виступав проти самодержавства, засуджував паразитизм панівних класів, відстоював право трудового люду на освіту, пропагував правову рівність усіх станів суспільства. Основним шляхом перебудови соціального ладу, досягнення «царства розуму», «природної рівності» він вважав поширення наукових знань, пропаганди ідеї дружби між людьми та народами. В результаті цього, на його думку, люди стануть гуманними, справедливими, що приведе до знищення експлуатації та гніту в усіх їхніх різновидах. Основним предметом філософії, твердив Сковорода, є людина, її внутрішній світ і діяльність, інтереси й прагнення, здоров'я і щастя.

Ідею «пізнай себе самого», висунуту давньогрецькими філософами (Сократом, Платоном та іншими) ще за п'ятсот років до нашої ери, Сковорода підніс і розвинув далі. Пізнати себе людині потрібно для того, щоб виявити здібності, закладені в неї самою природою, усвідомити свої фізичні й розумові можливості та особливості характеру. Це дасть змогу обрати відповідний рід трудової діяльності — «сродну працю». Трудитися слід для того, щоб забезпечити свої духовні й тілесні потреби і приносити користь суспільству і людині. «Несродна праця» руйнує совість, робить людину аморальною, завдає великої шкоди суспільству.

Дорогоцінною якістю людини Сковорода вважав «довольствованіе малим», тобто необхідним для забезпеченого життя людини.. У всьому має бути Міра.

Сковорода був співцем праці. Він бачив у ній основу і смисл життя. Однією з умов всезагального щастя філософ вважав доброзичливе ставлення людини до людини, взаєморозуміння, взаємоповагу, вірність у дружбі.

«Разговор, называемый алфавит, или Букварь мира». На початку уривка з цього твору в заперечній формі автор перераховує основні положення свого вчення: а) «пізнати себе», б) вибрати «сродну працю», в) розвивати й удосконалювати свої здібності шляхом освіти, г) дружити з людьми, близькими за інтересами та переконаннями. Свої філософські твори Сковорода писав так, щоб вони були зрозумілі не тільки освіченим людям, а й неосвіченим,— будили їхню свідомість, учили думати, змушували замислюватися над різними явищами життя.

«Благородний Еродій» Педагогічні ідеї Сковороди випливають з його філософського вчення про самопізнання та вибір фаху за природними здібностями. Виявлення задатків молодої людини, яка щойно вступає в життя, він покладав на батьків і вчителів. Сковорода враховував, що в той час далеко не всі діти з незаможних родин могли вчитися в школах, тому особливого значення надавав правильно поставленому батьківському вихованню, яке мало починатися з перших років життя дитини.

Поступово виявляючи природжені задатки, батьки повинні сприяти розвитку позитивних нахилів і відсікати негативні, Навчання і виховання має бути ненав'язливим, тактовним, але послідовним і системним. Учитель повинен знати не тільки природжені здібності своїх вихованців, а й життя народу, його історію і сучасне становище і потреби, а також особливості національного характеру.

На байках Сковороди позначився вплив народних сатиричних та гумористичних творів. Сюжети байок Сковороди переважно оригінальні, взяті з самого життя або фольклору, проте є й запозичені, головним чином з Езопа, але використані творчо. Григорій Савич брав сюжети з викривальним змістом і сам вважав байки своєю найкращою зброєю в боротьбі з соціальним злом. У цих творах він виражав свої філософські та педагогічні ідеї демократичного спрямування.

У перших п'ятнадцяти творах збірки «Басни Харьковскіе» мораль («сила») виражена дуже стисло — одним-двома афористичними реченнями. Дидактична частина наступних байок є розгорнутим міркуванням і становить ніби невеликий, але закінчений філософський трактат. По-різному дано й оповідну частину: у перших — це маленьке оповідання, в других — переважно короткий діалог. За давньою традицією, Сковорода писав байки прозою. В їх тексті чимало авторських афоризмів, народних прислів'їв та приказок. Дійовими особами виступають, як правило, тварини, птахи, предмети, зрідка — люди.

І. Франко високо оцінив байки Сковороди за те, що вони написані «гарною, подекуди навіть граційною прозою», а також за глибину їхнього змісту, викривальну силу, гуманізм.

«Пчела и Шершень». У байці висвітлена одвічна тема прогресивного мистецтва — суперечність між трудовим способом життя і паразитарним існуванням. Сюжети на цю тему були поширені в творчості просвітителів XVIII ст.

Сковорода був видатним поетом свого часу. Вірші він писав усе життя. Ті з них, що були створені за роки 1757—1785, поет об'єднав у рукописній збірці «Сад божественних песней»; тут тридцять творів. Крім того, до нас дійшло ще понад двадцять оригінальних віршів (частина їх написана латинською мовою) та перекладів з різних літератур. У текстах філософських творів є чимало віршованих рядків. У багатьох філософських та художніх творах Сковорода з точки зору ідей просвітителів піддав гострій критиці пороки сучасного йому суспільного ладу. Одним з найсильніших з них є вірш «Всякому городу нрав і права».

«The libегіаlе» («Про свободу»). За царським указом 1783 року в Україні значно посилилося кріпацтво: вільні селяни були віддані поміщикам у довічне рабство. Свої роздуми над долею поневоленого народу Сковорода висловив у багатьох творах, у тому числі й у цьому вірші. У ті часи нерідко траплялося, що вільних людей поміщики самочинно приписували до своїх кріпаків. Ось чому цілком природними були побоювання мандрівного філософа, вихідця із селян, «вольности» лишитись.

В останніх рядках автор проголошує славу Богдану Хмельницькому. Сковорода захоплювався історичним подвигом гетьмана, знав про нього з книжок та усних переказів, дум, пісень і дав його діянням таку ж високу оцінку як сам народ. Поет гостро засуджував колоніальну політику самодержавства, зокрема посилення кріпацтва.

Художня творчість Сковороди має велике значення для розвитку прогресивних, демократичних тенденцій в українській та російській літературах. Вона спрямовувала увагу письменників на життя, працю та боротьбу трудящих, на потребу виражати їхні світогляд, інтереси, устремління.