21. «Чорна рада» п.Куліша – перший укр..Істор.Роман.

Епічна спадщина Куліша українською мовою складається з історичного роману «Чорна рада» й оповідань різних піджанрів бурлескно-жартівливих («Циган», «Сіра кобила», «Очаківська біда»), сентиментальних («Дівоче серце»), романтичних («Орися»), родинно-побутових («Гордовита пара» «Товкач» та інших). В основу бурлескних оповідань покладено народні анекдоти про простакуватих селян і розумних, гуманних панів, які допомагають їм уникнути, біди, виручають з непевного й смішного становища. Сентиментальні й родинно-побутові твори будуються на народних оповіданнях про нещасливе кохання.

Найціннішими з усієї спадщини Куліша є оповідання «Орися» та роман «Чорна рада».

«Чорна рада. Хроніка 1663 року» — перший в українській літервтурі історичний роман. Як свідчить сам автор, цей твір він написав спочатку українською доброю, а потім» зробив вільний переклад на російську. Окремі розділи перекладу були надруковані в російських журналах у 1843 році. Через три роки оригінал і. переклад завершено, але у зв’язку з розгромом Кирило-Мефодіівського братства вони надруковані не були. Тільки через одинадцять років обидва варіанти після значної переробки вийшли окремими книжками в друкарні Куліша та Бєлозерського. Це по суті два твори, близькі за змістом, але відмінні в багатьох деталях.

У романі Куліш відтворив боротьбу різних груп козацтва за владу після смерті Богдана Хмельницького й найгостріший момент її – обрання гетьмана Лівобережної України з участю запорожців, городового козацтва і трудового люду на так званій чорній раді 17 червня 1663 року.

Матеріал для свого роману Куліш брав з багатьох джерел: «Истории Малороссии» М.Маркевича, «Истории Малой Росии» Д. Бантиш-Каменського, друкованих і рукописних козацьких літописів (зокрема Самовидця та Грабянки), старовинних документів, а також а фольклору — дум, історичних пісень, переказів, легенд. 3 цими, творами він .іняйомиЕіся не тіиіькн в численних уже тоді збірниках, а й безлосереддьо з уст народу. Кожний письменник першої половини XIX ст., пишучи про минуле своєї країни, неминуче підпадав під вплив Вальтера Скотта, який в історичних романах відобразив боротьбу волелюбної Шотландії за незалежність від Англії. Зазнав цього впливу й Куліш. Крім того, він врахував досвід змалювання історичних подій у реалістичному й романтичному планах, нагромаджений О. Пушкіним, М. Гоголем, С. Гребінкою, Шевченком.

У романі дві сюжетні лінії — соціальна та любовна. Усі дійові особи (історичні й вигадані) різко поділяються на дві групи: прибічники Сомка й прибічники Брюховецького. Центром першої групи є наказний гетьман Яким Сомко та полковник-піп Іван Шрам. В образі Якима Сомка автор виразив свій ідеал освіченого гетьмана талановитого, розумного, здатного сильною рукою об’єднати всі землі України у самостійну Державу, рівну серед інших. Для цього, на його (й авторову) думку, потрібно було утвердити старшинське панування, тримати в покорі голоту, встановити міжкласовий мир, піднести культуру й освіту, відновити давню славу України. Важливою є ще одна особливість образу Сомка — природжений і здобутий освітою та вихованням аристократизм, який виявляється в зовнішності, вдачі, поведінці, вчинках цього героя роману. Загибель Сомка в романі трактується як трагедія всього українського народу, що певною мірою правильно. В образі улюбленого героя автор виразив своє розуміння й оцінку подій минулого, власні громадянські симпатії й антипатії. Ідеалом справедливого державного ладу Сомко (як і Шрам, і сам автор вважав автономну феодальну республіку, союз з Росією на основі рівності, суворого дотримання суверенності, взаємного невтручання у внутрішні справи кожної. Найближчим однодумцем і соратником гетьмана є підполковник Іван Шрам. Він цілком поділяє всі ідеї і мрії Сомка, підтримує всі його заходи і задуми, спрямовані на об’єднання різних тоді частин України, встановлення автономної республіки, утвердження міцної гетьманської влади. У Паволочі Шрам боровся проти ставленика Польщі гетьмана Павла Тетері, на Лівобережжя прибув, щоб підняти люд на боротьбу проти нього. Про власний добробут полковник не дбав, адже після перемоги над Польщею козацька старшина нажилася на майні польської шляхти, він нічого не придбав. У романі Шрам є представником кращої частини улюбленої автором козацької старшини. До неї належать і Петро та Черевань. Центром другої групи дійових осіб є Іван Брюховецький, запорозький кошовий отаман, проголошений січовиками гетьманом. Після цього змінилося його ставлення до народу, він рішуче заборонив судити Олексу Санчила. Це був політичний авантюрист без честі й совісті, владолюбний, хижий, зрадливий. Уся козацька старшина, що його підтримує, зображується різко негативно. З найбільшою повнотою це виявилося в образі Матвія Гвинтівки, особи також історичної.

До запорожців належить курінний отаман Кирило Тур, який примикає до оточення Сомка. Він збагнув, що Брюховецький хитрий і підступний. Як і автор, він вважає Сомка людиною високих моральних якостей, справжнім патріотом. У Тура сильне почуття власної гідності. Його широка буйна натура прагне простору, незвичайних пригод, одчайдушних вчинків. Автор наділяє його глибокою релігійністю.

Можна зробити висновок про суперечливе зображення трудового люду в романі. Причини невдоволення народу показано правдиво – це непомірні побори, постійні утиски прав і свобод, проте автор засуджував визвольний рух мас, бо його боявся. Тому повсталу «чернь» він трактує як темну, сліпу, руїнницьку силу, здатну лише на грабунок та вбивства, неспроможну керувати власною поведінкою, пройнятися національними інтересами, будувати власну державу.