3. Література Київської Русі, історичні умови її виникнення та характерні риси. Монументальний історизм як стилю епохи. Розвиток літописання

Як держава Київська Русь склалася в IX ст.. в результаті об’єднання різних СХ-слов’янських племен – полян, древлян, сіверців, радимичів, кривичіві численних неслов’янських племен, пов’язаних з ними спільним місцем проживання та істор.долею (берендеї, буртами, мордва, топчаки…). За свідченням автора «Повісті минулих літ», Київську Русь населяло 27 племен, кожне з яких «жило своїм життям».

Літопис – твір, у якому розповідь ведеться за роками, літами. До найдавнішого Київського літописання належать 3 основні твори: Початковий літопис (1093), Повість минулих літ, Київський літопис (1200). Літопис належить до творів історичних. Але разом з тим вони мають надзвич.цінність і як твори літ-ні. Це справжні збірки л-них творів різних авторів і часів – результат колективної праці поколінь.

37років життя праці над перекладом «Літопису руського», 8 родоводних таблиць, 570 документів-ілюстрацій. Його прийнято ділити на 3частини: Повість минулих літ, Київський літопис та Галицько-волинський. До нас дійшла третя редакція «ПМЛ» в Іпацькому та Хлебніковському списках, де і збереглося ім’я Нестора літописця. Літопис починається з оповідання про всемирний потоп, про розподіл землі між синами Ноя і виникнення різних народів, а серед них і слов’ян від племені Лафета. Мета л-писця – б-ба за єдність усіх руських земель, але літописець покладається не на ідеал самодержавства, а на братство між князями. За тематичним змістом л-пис поділяється на 2 частини: у 1 домінують народнопоетичні сюжети (міфи без фактів), у 2 частині (час від сер.11 до поч..12 ст.) ширше використані писемні джерела, відомості з уст очевидців про К.Русь, князів. У повісті короткі довідки фактичного плану чергуються з яскравими описами подій, які Макс.наближають опвідь до художньої (порівняння: «військо стоїть, як ліси, стріли летять, як дощ», початок битви передано поняттями: «поставити стяг та зламати спис», битва «люта, вбитих без числа», вжито приказки: «мертві сорому не мають, коли вовк повадиться до овець, то виносить усю отару»). Київський літопис порівняно короткий, бо у ньому розповідається про події від 1111 до 1200р. вважають, що його написав ігумен Видубицького монастиря Мойсей. У ньому показано як московські князі часто зазіхали на Київ і плюндрували його. Описано як зруйнован Київ Андрієм Боголюбським – сином Ю.Долгорукова 1169р. Галицько-Волинський літопис – це 2 літописи – Галицьк.і Волинськ. Галиц. Частину писали 4 літоп-ця: премудрий книжник Тимофій, тисяцький Дем’ян. Митрополит Кирило і Єпископ Іван. Мова в ньому йде про Данила, його б-бу за князювання, опис спустошення землі татаро-монголами. Як Данило, щоб врятувати край, їздив у Золоту Орду і випрошував хана ярлик на володіння власним князівством. Легенда про Євшан зілля. Волинська частина – розповідь про відсіч монгольським завойовникам литовськими князями. Кожен народ має знати своє історію.