15. Рання творчість т.Шевченка, її романтичний характер. Поема «Гайдамаки», її ідейно-художній аналіз.

Ранній період (1838—1845). Найсильніший вплив на становлення особистості, формування світогляду й розвиток поетичного таланту Шевченка мало рідне йому середовище. У ньому він змалку набирався найрізноманітніших знань і вражень, проймався настроями трудового люду, засвоював його погляди на тогочасну дійсність, ідеали й моральні норми, багатство народного ужиткового мистецтва й уснопоетичної творчості, оволодівав рідною мовою. Перебуваючи в Петербурзі, спілкуючись з передовими людьми, він сприймав прогресивні ідеї того часу, що формувалися під вїїливом декабристів, визвольного руху в Європі та боротьби селян проти кріпацтва в Росії, Знайомство з українською, російською, польською літературами дало поштовх інтенсивному розвитку природних задатків юнака й вияву їх у художніх творах. Ще до звільнення з кріпацтва вірші Шевченка в рукописах були відомі українцям, що жили в Петербурзі.

У 30-ті роки панівним в українській літературі був романтизм, що й позначилося на перших творах початкуючого поета. У цей період письменник написав баладу «Причинна», поему «Катерина», послання «До Основ’яненка», поему «Іван Підкова», драму рос. мовою «Назар Стодоля» та поему «Гайдамаки». Цікавлячись минулим рідного народу, молодий Шевченко прагнув не лише глибше ціанати минуле та ознайомити а ним своїх сучасників, а й виразити передові ідеї та суспільні потреби свого часу. 3 цією метою для художнього зображення він добирав епізоди героїчної боротьби трудового народу й козацтва з внутрішніми та зовнішніми ворогами. у XVIII ст. антифеодальний рух і національно-визвольна боротьба набрали нових форм. Якщо раніше повсталі селяни громили садибу лише «свого» лава, то тепер вони організовувалися в невеликі рухливі загони, які не тільки руйнували поміщицькі маєтки, а й вступали в бої з регулярною армією те конфедератами. Це був так званий гайдамацький рух, який охопив майже всю Україну.

У поемі «Гайдамаки» Шевченко відтворив найвищий етап цього руху — Коліївщину. Село Кирилівка знаходилося в лоні особливо активних дій Коліївщини, в яких брали участь багато односельців Тараса Григоровича. Малим хлопцем він із захопленням слухав численні розповіді з перших уст. Відображаючи події Коліївщини так, як їх пам'ятав, розумів і оцінював сам трудовий люд, Шевченко в основному дотримався історичної достовірності фактів і оцінки їх народом. Гайдамаччину поет трактує як соціальну й національно-визвольну боротьбу українського народу проти польсько-панського поневолення, а учасників цього руху — як месників за кривди людські, як народних героїв. Поема «Гайдамаки» — найбільший за обсягом твір у поетичному доробку Шевченка, складний за будовою, У поемі два прологи (ліричний та історичний), десять розділів, епілог, післямова та звертання до передплатників.

У першому пролозі («Інтродукція») автор викладає своє розуміння світу, де все перебуває у вічному русі_: постійному розвитку через розв'язання суперечностей. Звертаючись до своїх дітей (тобто власних суспільних ідеалів, виплеканих у мріях і викладених у творі), поет радить їм шукати долі в Україні, Отже, свою поему він призначав у першу чергу українському народові («громаді в сіряках»), який, за переконанням автора, єдиний міг правильно зрозуміти цей твір, прийняти як поетичне вираження власних болей, прагнень і надій. Другий пролог («Конфедерати») малює широке історичне тло, на якому виник і протікав гайдамацький рух. Зав'язка (зіткнення інтересів українського трудового народу та польської шляхти і їхніх прислужників) відбулася в давні часи. Поема починається одним з перипетійних епізодів - збиткування корчмаря Лейби над наймитом Яремою. Докладно описуючи звіряче катування титаря, Шевченко на конкретному, типовому для тих часів випадку відтворює дикий розгул конфедератів в Україні. Тут наочно показана основна причина виникнення гайдамацького руху — знущання польської шляхти над українським народом, нещадне пограбування його. Разом з тим автор готує читача до сприйняття зображених далі картин нещадної розправи повсталих мас зі своїми лютими ворогами, до оцінки дій повстанців як закономірних і справедливих.

Захоплення державним устроєм Гетьманщини, характерне для молодого Шевченка, виразилося в зображенні козацького війська в романтичному плані - розділ «Свято в Чигирині». У цьому розділі Шевченко вперше в українській літературі застосував цікавий стилістичний прийом поєднання віршованого тексту з прозовим.

На боротьбу в ворогом піднявся весь український. У гайдамацькому русі брали участь не тільки трудівники міста й села, а й запорожці, й частина козацької старшини. Проте пильне око поета правдолюба помітило незгоди між козацькою верхівкою та низовим військом.

Старшина тримається осторонь від «громади в сіряках», ставиться до неї зверхньо. У той час як гайдамаки дожидаються освячення зброї, три старшини тихо (щоб «голота» не почула) розмовляють про те, хто має бути гетьманом, покладають надії на допомогу самої цариці.

Рядові повстанці не хочуть визнавати старшинської влади. («що нам старшина? Почує, так послуха, коли має чим слухати, та й годі»).

Вони визнають владу лише вихідця зі свого середовища — Залізняка. Боротьба між католицьким і православним духівництвом, яка почалася ще з середини XI ст, після розколу християнської церкви, не припинялася довгі віки. Католицька церква, стоячи на сторожі інтересів польської Шляхти, благословляла грабіжницькі дії конфедератів в Україні. Хоч православна церква, як і католицька, проповідувала покору панам і владі, але в боротьбі проти Покатоличення українського населення та нав'язування йому унії ставала на бік трудового люду.

До свого хазяїна Лейби Ярема після побачення з Оксаною не повернувся. З Вільшаної він прямує в Черкаси до повстанців. Розділ «Червоний бенкет» є одним з центральних як у розгортанні сюжету, так і в еволюції образу Яреми. З покірного наймита Ярема перетворився не безстрашного повстанця, народного месника. Гайдамацький рух дав йому могутні крила, підніс на гребінь подій, 3 несамовитою люттю («страшно глянуть») Ярема розправляється з «п'явками людськими», за що заслужив похвалу інших повстанців і звернув на себе увагу Залізняка. З цього розділу дізнаємося ще про одну деталь з біографії героя - він безрідний байстрюк і не має навіть прізвища. Гайдамацький ватажок дібрав йому прізвище, яке цілком відповідало становищу Яреми — Галайда. Цей акт ніби надав бездомному бурлаці громадянських прав, утвердив його рівність з усіма людьми. Ярема став другом Залізняка.

Болючу реакцію Яреми на страшну звістку про лиху долю Оксани ледве чи можна вважати романтичною. Адже єдиною відрадою в безпросвітному житті наймита-сироти було вірне й щире кохання дівчини, що замінила йому і матір, і батька, і всю рідню. У ньому ще з більшою силою спалахнула жадоба помсти призвідцям особистого нещастя, ганьби і страждання дорогої людини.

Коліївщина тривала один місяць; в поемі «Гайдамаки» — «трохи не рік». Подібні відступи від життєвих фактів художньо виправдані, Шевченко писав не історію цього повстання, а поетичний твір і мав цілковите право на домисел. Поет прагнув показати широкий розмах і велику силу повстанського руху, його могутній заряд суспільного перетворення. Про загальнонародний характер гайдамацького руху свідчить і те, що керівники його належать до різних станів тогочасного суспільства (сирота-наймит Залізняк і пан сотник Гонта), але діяли вони спільно, боролися за одну справу.

Останній акт кривавої трагедії — розгром Умані — посилюється епізодом вбивства й поховання Гонтою власних дітей. У поемі не зображено розгрому гайдамацьких загонів об'єднаними польським й російським військами, а також покарання повстанців, Лише в «Епілозі» повідомляється про страту Ґонти, смерть Залізняка на засланні («на чужому полі») а також про самоліквідацію повстанських об'єднань («розійшлися, відкіля взялися

Головним героєм поеми є повсталий народ.

Твір «Гайдамаки» за жанром є історичною, героїко-романтичною, ліро-епічною поемою. Взявши за основу історичні події, Шевченко надав їм романтичного забарвлення, відтворив з глибокою схвильованістю, тугою і любов'ю. Це є визначальною особливістю поеми, що надає їй самобутності, оригінальності.

У своїх творах молодий поет з високим пафосом відобразив національно-визвольну боротьбу українського народу, зокрема козаків-запорожців проти турецько-татарських нападників та пансько-польських поневолювачів. У художній формі він пропагує ідею єднання слов'янських націй, створення ними федеративної республіки. Захоплюючись історією України, він осуджує сучасників-земляків за байдужість до героїчного минулого рідкого краю, прагне збудити в них національну самосвідомість, громадянську активність. Твори першого періоду позначені глибокою народністю, полум'яним патріотизмом, національною самобутністю.