6. Козацькі літописи Самовидця, Григорія Граб’янки, Самійла Величка, їх тематика, образи, патріотичний пафос, стильові особливості. Характерні риси бароко.

Як один з реалістичних стилів бароко (від італ. Ьагоссо — вибагливий, химерний) склався

в Європі в умовах перехідної доби від феодального до капіталістичного ладу (XVI — XVII ст..). Для цієї епохи характерні запекла боротьба між відмираючим феодалізмом і капіталізмом, що зароджувався, постійні руйнівні війни між державами, нестихаючі визвольні рухи.

У змученому суспільстві це породжувало зневіру, песимізм, невпевненість у «завтрашньому дні». Новітні відкриття в астрономії та фізиці, зокрема механіці, посилення торгівлі з раніше маловідомими країнами Сходу (Індією, Китаєм та іншими) поширили знання людини про світ. Він представ перед нею у всій складності, різноманітності й безмежності. людина відчула себе мізерною, беззахисною, безпорадною, а життя поставало марним, безперспективним, скороминущим, що теж посилювало песимістичні настрої.

Таке світорозуміння, почуття і переживання знайшли вираження у творах літературного стилю, який лише у 20-х роках XX ст.. одержав назву бароко. Теми для своїх творів письменники брали із сучасного їм життя і в основному правдиво відображали його, Стаючи на захист людини, вони нещадно викривали й гостро засуджували пороки соціального ладу. Для художнього відтворення вони добирали з навколишньої дійсності відповідний матеріал, трагічні події, вияви страждання людей від урядових утисків, чиновницького беззаконня, невлаштованості побуту, різних невдач тощо. Герої цих творів — вихідці з усіх станів суспільства, але, як правило, позначені психічною неврівноваженістю, хворобливими або низькими пристрастями, пройняті настроями приреченості. Вони борсаються в тенетах рокованих обставин І не знаходять способу визволитися з них.

Для композицій творів бароко характерні динамічність, напруженість розвитку подій, ускладненість сюжету і разом з тим слабкість зв'язку між його частинами, несподівані повороти дії, раптові переходи від однієї думки до іншої, часом протилежної за змістом, прагнення сполучати не сполучуване, реальне й фантастичне, високе й низьке, прекрасне й потворне, добро і зло.

Особливості змісту й побудови творів обумовили використання відповідних засобів поетичної лексики-та синтаксису - складні метафори, вигадливі епітети й порівняння, багатозначні символи, інтригуючі алегорії, монументальні гіперболи, химерні авторські неологізми, пишні риторичні фігури. Чимало уваги приділялося введенню нових слів з різних живомовних джерел і винаходженню нових синтаксичних конструкцій. Усе це сприяло збагаченню та вдосконаленню літературної мови.

Найбільш розроблюваними жанрами в європейській бароковій літературі були «рокована» трагедія жахів та песимістична сатира.

В українській літературі XVI — XVIII ст. риси барокового стилю проявилися в полемічних творах, зокрема Івана Вишенського та Мелетія Смотрицького, у проповідницькій прозі Іоанна Галятовича, Лазаря Барановича, Дмитра Туптала й інших, а також у козацьких літописах Григорія Грабянки, Самійла Величка, Самовидця і т.д. Бароковий стиль характерний і для віршів Феофана Прокоповича, Олександра Падальського, Касіяна Саковича, Григорія Сковороди, а також для п'єс Лаврентія Горки, Михайла Колачинського. Цінніші надбання бароко — гуманізм, заглибленість у внутрішній світ людини, нетерпимість до зла в усіх його проявах, яскравість викладу художнього матеріалу, динамізм розвитку сюжету, поширення можливостей зображувально-виражальних засобів, продуктивне словотворення тощо — були засвоєні митцями наступного часу.

Проза давньої української літератури представлена також творами історіографічного характеру, зокрема козацькими літописами XVII — XVIII ст. Писалися вони освіченими людьми, вихідцями з старшинської верхівки. Основними джерелами були спогади самих авторів, свідчення сучасників подій, давньоруські літописи та хронографи, праці чужоземних історіографів, літературні пам'ятки, народні думи, історичні пісні, перекази, легенди. Історичні відомості в козацьких літописах викладені в різних жанрових формах: публіцистичних нарисів, переказів та художніх оповідань, розміщених у хронологічному порядку без зазначення дат або стислих повідомлень за роками.

Серед козацьких літописів XVII ст. чільне місце посідає анонімна праця (первинна назва її не збереглася). Видаючи цей рукопис у своїй друкарні, П. Куліш озаглавив його так: «Літопис Самовидця про війни Богдана Хмельницького і про міжусобиці, які були в Малій Росії по його смерті». Ця назва стисло викладає зміст літопису: в ньому відображено події від 1648 до 1702 року. Написаний він книжною українською мовою, близькою до тогочасної розмовної. Розповідь про війни Хмельницького становлять основну частину козацьких літописів і початку XVIII ст., зокрема праці Григорія Граб’янки та Самійла Величка. Обидва автори походили з козацького роду, вчилися в Києво-Могилянській академії. Граб’янка був гадяцьким сотником, пізніше — полковником. Величко служив у канцелярії генерального військового писаря Василя Кочубея.

В усіх цих літописах Богдан Хмельницький зображений таким як і в народному епосі, людиною розумною, освіченою, видатним державним діячем, великим патріотом, талановитим полководцем. Літописці засуджували гетьманів, зокрема Брюховецького і Тетерю, які тоді нечесним способом захопили владу, розчленили українські землі, не цікавилися життям народу, були байдужі до його страждань, дбали тільки про особисті інтереси, збагачувалися пограбуванням держави й трудящих. Описуючи спустошений край, зруйновані села й міста внаслідок міжусобиць та набігів татар, грабунку населення польськими магнатами, літописці висловлюють свій пекучий біль і виражають глибоке співчуття рідному народові. (Видатною пам'яткою кінця XVIII ст є анонімна «История русов», в якій відображено події від давніх часів до 1769 року. Писана вона російською мовою з великою домішкою українізмів. Історично достовірні факти тут переплітаються з художнім домислом, допущено чимало неточностей і помилкових тверджень. Це пояснюється тим, що автор широко використав розповіді учасників визвольної війни, народні перекази, легенди, історичні пісні, думи, не перевіряючи достовірність викладених фактів. Часи Хмельниччини відтворено стисло. Основна увага приділяється сучасним авторові подіям на землях України. Він розповідає про постійні утиски, нещадне пограбування українського народу польською шляхтою, про безперервну боротьбу проти зовнішніх ворогів та усобиць. Гострій критиці піддані й колонізаторська політика російського самодержавства, сваволя царських чиновників. Разом з тим автор виразив інтереси й устремління частини українського панства, яка прагнула до відновлення гетьманського ладу, що було і в інтересах трудового люду, бо самодержавство виявилося для нього надто тяжким ярмом. Засуджує автор також посилення кріпацтва.

Козацькі літописи справили певний вплив на творчість письменників XIX — XX ст. Сюжети, образи, трактування подій брали з них для своїх творів Т.Шевченко, М.Костомаров, Є.Гребінка, П.Куліш, І, Нечуй-Левицький, Марко Вовчок та інші.

Вивченню козацьких літописів приділяють велику увагу й літературознавці, бо ці твори дають можливість простежити за розвитком не тільки давнього українського епосу, а й політичних і соціальних ідеалів, на яких він базувався. І. Франко вважав, що «История русов» дає змогу з'ясувати той ідейний ґрунт, на якому виросла нова українська література.