14. Багатогранність творчої д-ті т.Шевченка, його місце в історії л-ри, у розвитку суспільно-політичної, філософської та естетичної думки. Періодизація його творчості.

Тарас Шевченко чи не єдиний у світі поет, чия творчість майже повністю присвячена визвольній боротьбі. В умовах жорстокої реакції він голосно й відкрито заговорив про тяжке становище трудового люду, сміливо повстав проти самодержавно-кріпосницької системи, закликав до активної боротьби, до збройного повстання.

Він також проголосив загальнолюдські ідеали добра, свободи, справедливості, милосердя, рівності й дружби між людьми та народами. Від часу своєї появи творчість славетного Кобзаря постійно впливала на розвиток національно-визвольного руху. Великий Кобзар був вірним і відданим сином українського народу, натхненним співцем рідного краю.

Т.Шевченко — основоположник нової української літератури. Якщо творчість письменників перших десятиліть XIX ст. поклала початок становленню її, то Шевченко не тільки завершив цей процес, а й підніс наше словесне мистецтво на вищий етап розвитку. Новаторство поета виявилося в прогресивному спрямуванні його творів, розширенні тематики і кола образів-персонажів, утвердженні критичного реалізму, поглибленні принципу народності мистецтва, створенні оригінальних віршових форм, збагаченні й удосконаленні української літературної мови, введенні в нашу літературу жанрів, які ще в ній не розроблялися, і в створенні нових, невідомих світовому письменству.

Шевченко створив реалістичний, типовий образ сучасного йому українського селянина» І.Франко писав, що В літературі появився м у ж и к. Давнішня література мужика не знала і життя його не ставила ніколи головним предметом для творів поетичних; бо «мужик той був невольником і в більшій часті країн європейських і з суспільного, і з політичного, і з юридичного погляду майже не вважався за чоловіка, а щонайменше не був істотою повноправною». Першим у нашій літературі Шевченко вивів величний образ поборника волі, продовжував галерею образів народних месників, стихійних бунтарів, започатковану М. Шашкевичем.

В образах царів, поміщиків, чиновників, вірних самодержавству служителів культу Шевченко сконцентрував усе найреакційніше, найжорстокіше, найогидніше, що породила кріпосницька система. З усією пристрасністю співця уярмленого народу він ненавидів як «чуже», так і «своє» панство, нещадно бичував його.

Для таланту Тараса Григоровича, його творчої натури характерне органічне злиття романтичного світобачення з реалістично-тверезим ставленням до дійсності, що й виявилося в його творах. У перший період творчості поет підніс на вищий рівень романтичне зображення життя народу, дав оригінальні зразки поєднання романтизму й реалізму. Від часу першої поїздки в Україну (період «трьох літ») реалістичне зображення самодержавно-кріпосницької дійсності набуває в його творах гостро викривального характеру; великий поет прокладав нові шляхи розвитку української реалістичної літератури.

Простота, натуральність і разом з тим поетичність мови Шевченка виражається і в тому, що він не перенасичує текст використанням художніх засобів, зокрема тропів. Усю увагу він зосереджує на посиленні змістової значимості слів та словосполучень.

Збагачуючи й удосконалюючи українську літературну мову, Кобзар підніс її до рівня розвинутих літературних мов світу, відкрив нові шляхи й способи її дальшого розвитку, Ось чому Шевченко вважається творцем української літературної мови. Новаторство Кобзаря виявилося і в створенні оригінальних, досі не знаних форм версифікації — шевченківський вірш.

Збагатив поет і жанристику української літератури. Він дав досконалі зразки вже відомих тоді жанрів (балада, дума, елегія, епічна поема, повість, мемуари), розширив їх зображувально-виражальні можливості й став творцем героїко-романтичного, ліро-епічного, історичного та сатиричного різновидів поеми, глибше розробив жанр філософської лірики, ввів подорожні записки. Творчість Т.Шевченка не тільки становила вищий етап розвитку української літератури, а й утвердила її як самобутнє, самостійне словесне мистецтво серед інших національних літератур світу. М. Чернишевський у рецензії на перший номер журналу «Основа» писав: «Маючи тепер такого поета, як Шевченко, малоросійська література не потребує нічиєї ласки». У цих словах Чернишевський засвідчив вирішальне значення творчості великого Кобзаря для утвердження української літератури як складової частини світового красного письменства, яку не визнавати вже було не можна. Більше того: творчість Кобзаря сповістила народам усієї планети про існування на ній України, української нації, самобутність якої не хотіли визнавати її поневолювачі. Політичні, моральні, естетичні погляди Т. Шевченка, теми, сюжети, образи його творів мали й мають велике значення також для розвитку інших видів мистецтва. Своє вираження вони знайшли в творчості багатьох композиторів,— як українських (П. Ніщинського, М. Лисенка, К. Стеценка, М. Леонтовича, І Майбороди, П. Майбороди), так і російських (М. Мусоргського, О. Сєдова, С Рахманінова та інших).

Не тільки Шевченкові картини й малюнки сприяли дальшому розвитку реалістичного образотворчого мистецтва, а й безсмертний «Кобзар». Сюжети й образи цієї унікальної книги світової літератури відбилися в численних картинах, малюнках, скульптурах українських художників і скульпторів В. Штернберга, Я. де Бальмена, К. Трутовського, М. Пимоненка, О. Сластіона, І. Їжакевича, В. Касіяна, М. Дерегуса, І. Гончара та багатьох інших. Численною є кількість портретів поета, картин і малюнків, що зображують різні епізоди його життя.

Міцно ввійшли до репертуару наших театрів п'єса «Назар Стодоля», інсценізовані поеми «Катерина», «Гайдамаки», «Наймичка». За цими ж творами написані сценарії кінофільмів, які ми бачимо в кінотеатрах та на телеекранах.

Творчість поета-демократа досліджується вченими не тільки України, а й багатьох інших держав. Однією із складових частин світової науки про літературу є ш е в ч е н к о з н а в с т в о, яке нараховує сотні досліджень різних наукових жанрів (монографії, літературні портрети, розвідки, нариси, статті, огляди) і творів художньої публіцистики (біографічні романи, повісті, оповідання).

Ранній період (1838—1845). Найсильніший вплив на становлення особистості, формування світогляду й розвиток поетичного таланту Шевченка мало рідне йому середовище. періоду «Трьох літ» (1843-1847), «Невольнича поезія» - Так сам Шевченко назвав свої твори, писані під час перебування під слідством у казематі III відділу та на засланні (47-57 рр.), Творчість Т.Шевченка 1857-1861. (період після заслання).