- •1. Жанрове і тематичне розмаїття українського фольклору
- •2. Український героїчний епос. Жанровий склад. Періодизація та циклізація. Провідні сюжети і теми
- •3. Література Київської Русі, історичні умови її виникнення та характерні риси. Монументальний історизм як стилю епохи. Розвиток літописання
- •4. «Слово о полку Ігоревім» як найвидатніша пам’ятка давньоруського письменства. Переклади і переспіви, мотиви і образи цього твору у пізнішій л-рі
- •5. Два табори полемістів і основні етапи розвитку. Полемічна література. Творчість Івана Вишенського. Оцінка її і.Франком
- •6. Козацькі літописи Самовидця, Григорія Граб’янки, Самійла Величка, їх тематика, образи, патріотичний пафос, стильові особливості. Характерні риси бароко.
- •7. Г.Сковорода як найвидатніший український філософ-просвітитель, педагог і письменник XVIII ст.
- •8. Творчість Івана Котляревського. Жанрові та стилістичні особливості поеми «Енеїда». Епохальне значення цього твору.
- •9. П’єса і.Котляревського «Наталка-Полтавка» та її значення у розвитку нової укр..Драматургії.
- •10. Поняття про сентименталізм та особливості його розвитку в українській літературі. Художня манера г.Квітки-Основ’яненка-повістяра («Маруся», «Козир-дівка»).
- •11. Байка як літ-ний жанр. Становлення нової укр..Байки. Розвиток цього жанру у тв-ті письменників XIX ст.. (п.Гулака-Артемовського, Євгена Грибінки, л.Глібова).
- •12. Поняття про романтизм. Розвиток романтизму в укр.. Л-рі 20-60 рр XIX ст.. Роль Харківської поетичної школи та «Руської трійці» у цьому процесі.
- •13. Розвиток романтичної прози в укр..Л-рі XIX ст..
- •14. Багатогранність творчої д-ті т.Шевченка, його місце в історії л-ри, у розвитку суспільно-політичної, філософської та естетичної думки. Періодизація його творчості.
- •15. Рання творчість т.Шевченка, її романтичний характер. Поема «Гайдамаки», її ідейно-художній аналіз.
- •16. Творчість т.Шевченка періоду «Трьох літ» (1843-1847).
- •17. Творчість т.Шевченка 1847-1857рр. Цикл «в казематі».
- •18. Політична сатира т.Шевченка («Сон», «Кавказ», «і мертвим і живим…»), оцінка її Франком.
- •19. Творчість т.Шевченка 1857-1861. (період після заслання).
- •20. Світове значення творчості Шевченка. Оцінка доробку Шевченка в критиці.
- •21. «Чорна рада» п.Куліша – перший укр..Істор.Роман.
- •22. Антикріпосницька спрямованість творчості Марка Вовчка («Народні оповідання», «Інститутка»).
- •23. Майстерність Івана Нечуя – Левицького – повістяра. І.Франко про цього митця слова.
- •24. Тематичне та жанрове розмаїття прози і.Нечуя – Левицького.
- •25. Творчість Панаса Мирного. Соціально – психологічні романи «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», «Повія», їх історико – літературне значення.
- •26. Тематичне і жанрове багатство доробку м.Старицького.
- •27. Внесок м.Кропивницького та і.Карпенка – Карого у ровиток української драматургії.
- •28. Народницька та неонародницька поезія. Мотиви та образи лірики п.Грабовського та б.Грінченка.
- •29. Ідейно – художній аналіз дилогії б.Грінченка з селянського життя «Серед темної ночі», «Під тихими вербами».
- •30. Жанрове і тематичне розмаїття лірики і.Франка, місце її у світовій літературі.
- •32. І.Франко як критик і літературознавець.
- •33.Жанрове і тематичне розмаїття прози і.Франка.
- •35. Основні мотиви лірики Лесі Українки.
- •36. Проблематика, образи, художня оригінальність драматичних поем Лесі Українки. Риси символізму у драматичній поемі «Лісова пісня».
- •38. Поняття про новелу та її місце в жанровій системі. Художня специфіка малої прози м.Коцюбинського та о.Кобилянської.
- •39. Глибокий психологізм і ліризм новел в.Стефаника. Роль художньої деталі.
- •40. Художнє багатство укр. Поезії початку 20 ст. Модерністські тенденції в ній (м.Вороний, о.Олесь).
- •41. Художня індивідуальність в.Винниченка.
- •43. Романтичне забарвлення повісті м.Коцюбинського «Тіні забутих предків». Творчий підхід у використанні фольклору.
- •44. Літ.Дискусія 1925-1928 рр. Та роль м.Хвильвого у ній. Спілки,гурти,групи 20-30х рр.
- •45. Стильові тенденції в укр. Прозі 20-30х років XX ст. (м.Хвильовий, Григорій Косинка та ін)
- •46. Своєрідність художнього осмислення трагізму громадянської війни у творах Миколи Хвильового.
- •47. Художня своєрідність прозового доробку Юрія Яновського.
- •48. Художні здобутки п.Тичини. Еволюція його творчого методу.
- •50. Ідейно-художні особливості поезії і.Драча.
- •51. Пісенна лірика в.Сосюри, а.Малишка, д.Павличка.
- •53. Драматургія м.Куліша – визначне явище у світовій літературі.
- •54. Неокласики в укр. Літ. Основні мотиви і висока майстерність поезії м.Рильського.
- •57. О.Довженко як творець жанру кіноповісті. Основні риси його індивідуального стилю.
- •58. Тематичний діапазон та художні особливості новелістики о.Гончара.
- •59. Художні здобутки о.Гончара-романіста («Людина і зброя», «Собор» та ін.)
- •60. Творчість Бориса Антонечка-Давидовича, її ідейно-художній аналіз.
- •61. Художня специфіка романістики Павла Загребельного. Особливості композиції роману «Диво»
- •62. Проблеми мистецтва та образ головної героїні у романі «Маруся Чурай» Ліни Костенко
- •63.Ідейно-художні здобутки поезії шістдесятників.
44. Літ.Дискусія 1925-1928 рр. Та роль м.Хвильвого у ній. Спілки,гурти,групи 20-30х рр.
Формально розпочалася 30 квітня 1925 з появою статті плужанина Григорія Яковенка «Про критиків і критику в літ-рі», пропонує щоб у видавництвах була цензура.Першим відреагував М.Х. зі статтею «Про «сатану в бочці» або про графоманів, спекулянтів та інших просвітян», спрямованою проти плужанського масовізму. М.Х. висунув дилему: «Європа чи просвіта?» - і закликав дати відсіч примітивізму, опановувати європейську культуру, орієнтуватися на «психологічну» Європу, на античність, на класику.
24 травня 1925 р в залі всенародної бібліотеки України відбувся диспут «Шляхи розвитку сучасної літератури».У диспуті взяли участь представники всіх літературних організацій Києва – «Плугу», «Гарту», «Ланки», «Жовтня»-зав'язка та кульмінація літ.дискурсії.Коли Х. у гострій формі висловив думку про те,що треба орієнтуватися не на Москву(«центр всесоюзного міщанства»), дискусія з літературної площини перекинулась в політичну – лист Сталіна на Україну Кагановичу і членам політбюро було вказано, що треба «боротися з крайнощами Хвильового» - почалися гоніння ВАПЛІТЕ. В кінці 1926 р зникло угруповування (офіційно «саморозпуск»).
З літ.дискусією пов'язані виникнення, існування і доля видатнішої літ.організації ВАПЛІТЕ (Вільної Академії Пролетарської Літератури). Створена за ініціативою М.Х. як альтернативна масовим і надто підпорядкованим офіціозу організаціям, вона об'єднала багатьох кращих укр.літераторів: М.Куліш, А.Любченко,Ю.Шпол, М.Бажан, І.Сенченко, П.Тичина, П.Панч, О.Слісаренко, Г.Епік., Ю.Смолич, О.Досвітній та інші.
«Молодняк»(1926-1932)виник як організація комсомольських письм.(П.Усенко,Л.Первомайський, І.Момот, В.Кузьмич, Я.Гримайло, Д.Гордієнко, Б.Коваленко, О.Корнійчук, М.Шеремет, А.Шиян, П.Колесник). немало зробили для активізації літ. творчості молоді,виявлення талантів, але водночас і деморалізації укр..письменства своєю агресивною ортодоксальністю та брутальними наскоками на інакодумців.
ВУСПП(Всеукраїнська Спілка пролетарських письменників) була організована в січні 1927 з наміром об'єднати всіх лояльних щодо режиму митців у протидії тим, кого партія вважала носіями небезпеки(ВАПЛІТЕ, «неокласики»,МАРС,футуристи)
Справді масовими літ.орг.стали спілка селянських письм. «Плуг»(1922) та спілка пролетарських письменників «Гарт»(1923).Ініціатором створення і головою «Плугу» був С.Пилипенко, його активними членами – А.Головко, А.Панів, І.Сенченко, І.Кириленко, О.Копиленко, І.Шевченко.Заслуга «П» - орієнтував письменників на глибинний і драматичний матеріал життя укр.села, широко розчиняв двері перед обдарованою сел.молоддю, але Плугові дуже зашкодило доктринерство, намагання обмежити й регламентувати підхід письменника до тлумачення та обробки матеріалу, як і абсолютизація простоти та доступності форми, курс на масовість.
«Гарт» засновано на початку 1923 р. з ініціативи В.Еллана-Блакитного, а також В.Коряка, І.Кулика, В.Сосюри, М.Хвильового, П.Лісовий, г.Коцюба. «В основу своєї праці спілка кладе марксівську ідеологію й програмові постулати комуністичної партії». Внутрішні незгоди призвели до того,що в листопаді 1925 року більшість письменників вийшла зі складу спілки.
Посилення нагінок на ВАПЛІТЕ, М.Хвильового, «неоклассиків»,на будь-які відхилення від більшовицької однозначності взагалі – усе це зловісно провіщало наближення нової, трагічної епохи в літ., культ. й громадському житті.