53. Драматургія м.Куліша – визначне явище у світовій літературі.

Найістотнішою рисою таланту М. Куліша є трагедій ність світобачення, яке поступово перетворюється на тра гікомічне, трагіфарсове, що визначає взагалі тип сучасної культури. Як драматург М. Куліш послідовно йшов до створення драми модерну, яка за останні сто років набула кілька назв у різних країнах — від драми експресіонізму до драми абсур­ду. В українській драматургії М. Куліш, свідомо чи підсвідо­мо, перегукувався з пошуками таких митців, як Б. Шоу і Л. Андреєв, Шранделло й Кроммелінк, О'Ніл і Ануи, Жіроду. Український мистецький авангард 20-х — початку 30-х років узагалі неможливо зрозуміти без п'єс М. Куліша та вистав Л. Курбаса. «97», «Комуна в степах» (1925, 1931), «Прощай, село!» (1933) — трилогія про українське село 1919—1930 рр. й водночас трагічний літопис загибелі українського села. У мелодрамах «Зона» (1926) та «Закут» (1929) М.Куліш звертається до теми переродження революційної ідеї, катастрофи фанатизму. Трагікомедія «Народний Малахій». З повним правом можна вважати п'єсу і антиутопією. її незвичність для українського театру ще довго вра­жатиме глядачів. Це п'єса екзистенціального змісту, який поновлюється щоразу, коли людство шляхом соціальних та економічних змін намагається вдосконалити природу людини. Більшу трагедію та більшу утопію важко вигадати. «Філологічна» комедія драматурга— « Мина Мазайло». «Дискусія» у родині Мазайлів за участю родичів з Курська й Києва та комсомольців пародіює стиль радянського життя 20-х років, коли створювалася видимість розмаїття думок за повної тоталітаризації сутності людського існування. «Патетична соната» — продовження теми «Народного Малахія» та «Мини Мазайла». Ця тема — згубність, трагедійність ідейного фанатизму будь-якого ґатунку. До пафосу «Патетичної сонати» тяжіє п'єса «Вічний бунт» (1932). Ця п'єса — диспут «ро­мантика» зі «скептиком». Побудова її наскрізь умовна: подаються базові моменти радянського життя, які викликають полеміку: індустріалізація, колективізація, насильницька по­зика, окозамилювання перед міжнародним робітничим рухом. «Маклена Граса» (1932 — 1933) — одна з найдраматичні­ших п'єс М. Куліша. Це єдина з п'єс драматурга, що створена на «іноземному» матеріалі. Але «польський» колорит насправді виявляється вельми умовним: зовнішні події — польська криза, інфляція, економічна катастрофа, зубожіння трудящих — це символ катастрофи взагалі, катастрофи кінцевої, загибелі мрії про соціалізм. У п'єсах М. Куліша знайшла глибоке філософське відображення трагічна концепція епохи та людини, яка гине опинившись у полоні революційного фанатизму XX ст.: антигуманної ідеології. Пошуки людини в світі тоталітаризму приречені на загибель. Трагедія буття обертається трагікомедією існування. І в цьому пошуки драматурга стають у рівень зі світовою драматургією, розвивають те, що розпочала своєю творчістю Леся Українка,— виводять національну літературу на арену світового мистецтва.