16. Творчість т.Шевченка періоду «Трьох літ» (1843-1847).

Під час першої подорожі в Україну (1843 р.) поет-гуманіст був тяжко вражений під'яремним становищем покріпаченого селянства. Свої болісні переживання і гіркі роздуми він виразив у низці поезій та кількох поемах. Водночас в художній формі відтворив настрої передової частини тогочасного суспільства. Звичайно, твори антикріпосницького, антисамодержавного спрямування надрукованими бути не могли. Проте в численних списках вони ходили серед прогресивної інтелігенції. Тарас Григорович з усіх поетичних творів цих років (легальних і нелегальних) уклав зошит-альбом під назвою «Три літа», який усюди возив з собою, нерідко читав дещо своїм однодумцям та селянам. Цей зошит-альбом був виявлений поліцією під час арешту поета і відіграв у його житті фатальну роль.

Одним з перших творів, написаних після повернення до Петербурга, була поема «Сон», в якій Шевченко піддав гострій критиці всю систему самодержавно-кріпосницького ладу. Обрана казкова форма дає можливість авторові зобразити різні місцевості безкрайньої імперії, показати тогочасну дійсність у багатьох її проявах, «зазирнути» в історичне минуле. Композиція поеми «Сон» дуже своєрідна. Розповідь про побачене й почуте перемежовується з ліричними відступами та замальовками природи. У ліричних відступах поет висловлює свої почуття І роздуми, піддає висміюванню самодержця та його оточення. Серед персонажів поеми найбільше уваги приділено образу російського самодержця, якого Шевченко ненавидів з особливою силою й гостротою. Поет справедливо вважав його першопричиною всіх бід і страждань трудового люду всієї імперії, зокрема України. Докладнішу характеристику Миколі І дано в картинах царського прийому та заключному епізоді. У підзаголовку Шевченко визначив жанр твору «Сон» як комедію. Цим він хотів, очевидно, підкреслити, що самодержавний устрій уже давно пережив себе і поважною руїною тримається лише на солдатських багнетах, давлячи все живе й прогресивне. З точки зору передових ідей цей устрій був недоладним анахронізмом, міг викликати лише глузування. Виходячи з особливостей змісту й форми твору, літературознавці визначили жанр його як сатиричну поему. Такого різновиду ліро-епосу українська література ще не знала — його творцем є Т.Шевченко.

«ЄРЕТИК». з історичного минулого Шевченка цікавили найбільше визвольні рухи. Цим пояснюється інтерес поета до гуситського руху та його натхненника — Я н а Г у с а. Відстоюючи свободу совісті й думки, Гус основним знаряддям суспільних перетворень вважав Закон Божий, який учить доброти, милосердя, братства між людьми й народами, засуджує ненависть, злодійство, насильництво та інші моральні пороки. За порушення панівними класами цих норм релігійної моралі, на думку Гуса, народ має повалити їхню владу. Свій твір Шевченко присвятив Павелові Йосефу Шафарику, наукові дослідження якого відіграли важливу роль у відродженні культур слов'янських народів («Історія слов'янської мови та літератури всіма наріччями», «Про походження слов'ян», «Слов'янські старожитності» й інші). У деяких працях він розглядав питання й української мови та літератури.

Однією з провідних тем Шевченкової творчості є доля матері-покритки. Поема «Наймичка» відрізняється від усіх творів Кобзаря урівноваженим тоном викладу, чим досягається висока поетична довершеність даного твору. Той факт, що Ганна — матір Марка, з'ясовується наприкінці поеми. Однак протягом усього твору цей факт ніби «захований» і відчувається з підтексту розповіді через художні натяки. У пролозі мовиться про якусь жінку з дитям на руках. Ганна приходить на хутір «у найми проситись» тільки через рік і дуже радіє, коли господарі погоджуються її взяти, дитину доглядає, «ніби матір». Залишившись наодинці з малим, «тяжко, важко плаче», причини цих сліз «не зна Марко, росте собі», Щоб не пошкодити добрій славі Марка, не згоджується бути посадженою матір'ю на його весіллі. Коли Марко й Катерина вітають Ганну після повернення з Києва, як рідну матір, вона лякається; «Може, вони знають... Може, вони догад» В останні хвилини життя нещаслива мати всіма силами намагається діждатися Марка з дороги і відкрити таємницю його народження.

Трагедія Ганни не тільки в тому, що вона, багата, із славного селянського роду, мусить народити в пустельному полі і підкинути дитя чужим людям. Ще більших невгасимих, щоденних страждань завдає їй те, що вона мусить ховатися зі своїми почуттями до сина, притлумлювати їх, а тому позбавлена материнського щастя.

Зіставляючи двох героїнь Шевчєнкових поем — «Катерина» та «Наймичка» — Франко писав, «Катерина — натура проста, вразлива, ошукана москалем, відіпхнута, у своїм тяжкім горі вона думає тільки про себе, покидає дитину на шляху, а сама шукає на своє горе ліку — одинокого, який їй лишився,— в воді під льодом. Наймичка — натура безмірно глибша, чуття у неї не тільки живе, але сильне та високе, любов до дитини така могуча_, що перемагає все інше, заслонює перед нею весь світ, заставляє забути про себе саму, віддати все своє життя не для хвилевої покути але для довгої жертви на користь своєї дитини».

«Кавказ». Російський царат здавна зазіхав на цей «прекрасний, але дикий край». Уже Петро І розумів, яке значення мало б завоювання Каспійського моря і прилеглих до нього земель для воєнної та економічної могутності Росії. Одержимий злочинною ідеєю панування над світом, цар накидав оком і на Індію, Але Північні війни не давали йому можливості розв'язати й нову війну на півдні, Після завоювання Криму наприкінці XVIII ст. (за царювання Катерини II) почалося поступове «освоєння» Північного Кавказу шляхом збройного витіснення тубільців і заселення цих територій підвладними самодержавній Росії військовими частинами (донські, кубанські, терські козаки), які «охороняли» південні кордони імперії І просували їх углиб чужих земель. Активні воєнні дії за підкорення всього Кавказу ненаситній Росії розпочалися 1817 року й тривали майже півстоліття (до 1864).

Кавказька війна (як і всі загарбницькі війни Росії) була дуже жорстокою. За наказом командування, озвірілі солдати руйнували аули, грабували майно тубільців, випалювали ліси, витоптували ниви й городи, вирубували сади й виноградники. Особливо жорстоко розправлялися з «непокірним» місцевим населенням.

Довгі десятиліття горці відчайдушно захищали свій край, але встояти перед численним і добре озброєним (як на той час) ворогом не мали змоги. Нечисленні поселення, які не чинили опору завойовникам (так звані «мирні»), були пограбовані також, а їхні мешканці перетворені в напіврабів, проте й серед них убито чимало.

На «звільнених» землях царі селили «надійних людей»; росіян, козаків, «героїв» та інвалідів цієї війни, всіляких злочинців і приблуд. Найплодючіші землі дарувалися російським дворянам.

У першій половині XIX ст, в російській літературі з'явилося багато творів, зокрема віршованих, про Кавказьку війну, писані в патріотично-войовничому дусі. Т.Шевченкові була відома правда про криваві події на Кавказі, Можете собі уявити, які переживання вони могли викликати в поета-гуманіста, В оцінці Кавказької війни Тарас Григорович пішов далі за інших супротивників самодержавства. У поемі «Кавказ» (1845) він не тільки викрив і засудив загарбницьку політику Росії, а й затаврував страшну тиранію, безкарну злочинність сильного по відношенню до слабшого, утверджував ідею рівності всіх народів (і великих, і малих) перед Богом та загальнолюдською мораллю, право всіх націй на державну самостійність» на вільне володіння землею, відведеною їм Богом та історією.

«І мертвим і живим…». У заголовку цього твору автор звертається не тільки до своїх сучасників, а й до «ненарожденних земляків», тобто до наступних поколінь українців — отже, й до нас. Він вчить, що наш порятунок — в єдності всіх сил нації.

Добре знаючи національний характер своїх співвітчизників, Тарас Григорович усвідомлював, що їм притаманні й такі негативні риси, як громадянська пасивність, схильність до міжусобиць, чвар, розбрату, а тому в утраті державної самостійності винні не лише хижі, експансивні сусідні країни, а в першу чергу ми самі, про що свідчить уся історія України-Русі. Цей сумний факт був помічений давно. Коли Кочубей доніс Петрові І про намір Мазепи одірвати Україну від Росії, гетьман сказав гірку правду «Ми самі себе з'їдаємо».

«Давидові псалми». Із 150 псалмів Давидових Тарас Григорович взяв десять — ті, в яких деякі мотиви, образи, твердження були співзвучні з його суспільними переконаннями. Беручи з псалмів окремі деталі й вислови, додавав свої, необхідні для повного вираження власних думок і настроїв. Шевченкові переспіви мають віршову форму, а псалми Давида писані ритмічною прозою.

Озирнемося на творчість Т. Шевченка другого періоду. У ці роки відбулися значні зміни в світогляді поета тепер він твердо переконаний, що звільнитися від національного й соціального поневолення трудові маси можуть лише самі й лише шляхом повстання. Але проводирів його Шевченко не знаходив у тогочасному суспільстві. У доробку Шевченка заявляються твори політичної поезії, які, за тогочасними цензурними вимогами, не можна було друкувати в журналах та альманахах, тому поширювалися нелегально. Вони стали в Україні XIX ст. першими творами підпільної літератури. Новий зміст вимагав нової форми — Шевченко створив ще не знаний різновид поеми — сатиричну.