29. Ідейно – художній аналіз дилогії б.Грінченка з селянського життя «Серед темної ночі», «Під тихими вербами».

Як прозаїк Б. Грінченко створив 5 повістей (хоча дилогія «Серед темної ночі» та «Під тихими вербами» — це, власне, роман) і близько 50 оповідань. До хрестоматійних належать оповідання «Ха­та», «Непокірний», «Екзамен», ряд творів, героями яких є діти, — «Дзвоник», «Оле­ся», «Кавуни», «Украла» та ін.

Дійшовши висновку, що «власне тип позитивний українського інтелігента ще й не виробився до нуля», Б. Грінченко в дилогії «Серед темної ночі. Під тихими вербами», обходячись без інтелігентів-культурників, зобразив село «сам на сам» у безвиході й показав, як просвіченого селянина, борця за життя «по правді» Зінька Сиваша те ж затуркане село й проковтнуло. Дилогія поєднує в собі прикмети соціально-побутового й соціально-психо­логічного письма; рисами новизни позна­чене тут змалювання міського заробітчан­ства та суспільного дна. Помітно, проте, що під впливом соціалістичних постулатів автор перебільшив тривогу з приводу капіталізації села, зростання у ньому за­можних господарів-куркулів, для зобра­ження яких використав лише темпі фарби.

Б.Грінченко розглядав різні варіанти поведінки селян в умовах розвитку капіталістичних відносин. Це простежується на прикладі трьох синів П.Сиваша: Денис, Роман – розбійник, Зінько – захисник бідняків. Кожен з трьох синів уособлював певний шлях, яким ішло українське селянство кінця ХVІІІ ст.

Найголовніші проблеми: Класове розшарування села; Контраст місто – село; Земля; Розбійництво, злочин і кара; Жіноцтво; Перевертництво; Батьки та діти; Солдатчина; Морально – етичні проблеми; Пропаща сила.

30. Жанрове і тематичне розмаїття лірики і.Франка, місце її у світовій літературі.

За життя І. Франка протягом майже сорока років вийшло десять збі­рок його поезій: “Балади і розкази”, “З вершин і низин” (виходила двічі), “Зів'яле листя”, “Мій Ізмарагд”, “Із днів журби”, “Semper Tiro”, “Давне і нове”, “Вірші на громадські теми”. “Із літ моєї молодості”. Це ціла поетич­на скарбниця, блискучі І дзвінкі мистецькі дорогоцінності. У своїх пошуках поет-новатор часто досягає вершин досконалості. Перш за все І. Франко визначився як поет-громадянин. Його політич­на лірика – оригінальне надбання української культури. А вершиною її можна вважати знаменитий пролог до поеми “Мойсей”. Мотив служіння народові розвивається і виростає в поезії Франка до апофеозу боротьби за людину, її волю і щастя: “Лиш боротись – значить жить”. Та у наймужніших бувають “хвилини розпачу” і “дні журби”. У такі часи народилася най­краща збірка Франка, поезії якої стали шедеврами української і світової лі­рики, – “Зів'яле листя” (1896).Окремий принадний дивосвіт І. Франка – то прозові оповідання, но­вели, образки. Ще в більшій мірі, як у поезії, задумав письменник у своїй прозі відобразити широчінь і глибину житгя. Цей велетенський задум реалі­зував прозаїк у десяти повістях і романах і в ста п'ятнадцяти оповіданнях, новелах, образках. Майже всі його прозові твори мають захоплюючий сю­жет, вони пересипані життєвими деталями, чується у них гомін живого слова.У цілій низці оповідань письменник змалював життя дитини (“Малий Мирон”, “У кузні”, “Під оборогом”, “Мій злочин”, “Грицева шкільна нау­ка”, “Олівець” та ін.). Новаторським є роман “Борислав сміється”. Значним внеском в українську літературу стали драми І. Франка (“Украдене щастя”, “Учитель” та ін.), романтичні драматичні поеми. Важливе місце у багато­гранній діяльності І. Франка займають переклади з європейських літератур.І. Франко не обминув жодного видатного явища національного та сві­тового письменства. Вісімнадцять томів у п'ятдесятитомному зібранні тво­рів відведено вибраним працям ученого у царині теорії й історії літератури, літературної критики, фольклористики, етнології. Його перу належить по­над ЗО розвідок про Т. Шевченка. Такою науковою студією, як “Із секретів поетичної творчості” І. Франка, могла б пишатися будь-яка європейська лі­тература. Франків “Науково-літературний вісник” об'єднав навколо себе письменників, критиків, публіцистів з усієї України.

Громадський діяч І. Франко зазнав немало горя, утисків, кайданів і тюрем. Досить згадати, що чотири рази його судили й замикали за грати. “Такої великої голови в цілій Австрії нема”, – почув якось у свої шкільні роки Василь Стефаник про розум і вченість Франка від простих людей. Але отого вченого, перед яким схиляли голови закордонні університети і акаде­мії, за Австрії не допускали до викладання у Львівському університеті. А все через “політичне минуле” (належ-ності до насправді неіснуючої таємної соціалістичної організації, підбурювання проти “законного порядку” тошо). Громадська діяльність І. Франка була невтом-ною на всіх етапах його жит­тя. Видаючи у 1914 р. збірку “Із літ моєї молодості”, він у передмові за­значав, що його праця наснажувалася ідеями служіння інтересам рідного народу та загальнолюдського поступу. “Тим двом провідним зорям я, здає­ться, не спроневірився досі, ніколи і не спроневірюся, доки мойого життя”. Коли на початку XX ст. на західноукраїнських землях формувалися загони січових стрільців, Франко радісно привітав цей національно-визвольний рух. Він подарував молодим краплю свого натхнення – бойову маршову пісню “Гей, Січ іде”. До останніх днів вірив у неминучість національного відродження рідного народу. Вважав себе пекарем, який випікає хліб для щоденною вжитку. Та творчий доробок І. Франка став для нас духовною програмою і скарбом неоціненним, який не вичерпається ніколи.

31. Поеми І.Франка, їх проблематика, образи, поетика.Іван Франко — автор багатьох поем, в яких він зображу­вав складні явища життя, будив визвольні прагнення народу, оспівував його велич і духовні сили. Широковідомі поеми Франка «Панські жарти», «Іван Вишенський», «Сурка», «Мойсей», поема-казка «Лис Микита» та інші.

У поемі «Великі роковини» Франко, розкриваючи тяжку історичну долю українського народу, а водночас накреслюючи перспективу його національно-духовного відродження,

У центрі поеми «Іван Вишенський» — образ українського письменника-полеміста кінця XVI — початку XVII століття, палкого патріота і непримиренного борця проти польської шляхти Івана Вишенського.

У зображенні Франка Іван Вишенський — це людина, яка в релігійному аскетизмі, у втечі від світу шукає порятунок для своєї душі, але поклик поневоленої України, почуття обов'язку перед рідним народом нестримно тягнуть його знову туди, у світ, до людей, до діяльності, до служіння вітчизні.

Вершиною поетичної творчості Каменяра, окра­сою й гордістю української літератури є його поема «Мойсей». Це глибокий філософський твір про взаємини вождя і народу на шляху боротьби за кращу долю, що був безпосереднім від­гуком поета на події революції 1905 року в Росії. «Мойсей» —це ліро-епічна поема з жанровими ознаками притчі-алегорії. В основу сюжету твору покладено біблійне оповідання про Мойсея, єврейського пророка, що вивів свій народ з єгипетської неволі і сорок років вів його через важкі випробування до нової батьківщини — обіцяної Богом землі. Перенісши біблійний сюжет на український грунт, Франко створив багатопроблемний твір, в якому відтворив історичну долю України, підняв проблему духовної єдності народу як основи національного і державного відродження нації. Знач­ною мірою в поемі відображено і долю самого Франка як ду­ховного проводиря українського народу в кінці XIX — початку XX століття, що не раз у своєму житті зазнавав важких уда­рів від своїх співвітчизників.Поема «Мойсей» — твір двоплановий. Її можна порівняти з айсбергом, менша частина якого на морській поверхні (це біблійна легенда), а значно більша — в морських глибинах. Притчево-алегоричне осмислення історичної долі українського народу і становить глибинну сутність поеми. Складається вона з пролога і двадцяти пісень (розділів). Пролог — це ліричний вступ до поеми, який не тільки кидає світло на її політико-філософський підтекст, а й розкриває образ Франка-патріота. Одночасно «Пролог» є цілком самостійним, композиційно завершеним твором, що зворушливо передає болючі роздуми великого сина України над долею рідного на­роду, поневоленого сусідніми державами. З перших розділів поеми дізнаємось про те, що єврейський народ після сорокарічних мандрів зупинився в безплідній місцевості Моава. Осталось рукою подати до обіцяної Богом землі, але народ знесилів, зневірився і зупинився на шляху до великої мети. Підбурені демагогами Авіроном і Датаном євреї збунтувались проти свого пророка і більше не хочуть його слухати. Вони нехтують своїм майбутнім і думають тільки про задоволення щоденних потреб. Незважаючи на заборону виступати, Мойсей намагається розбудити духовні сили свого народу і підняти його до даль­шого походу. У багатьох місцях поеми неважко в образі єврейського племені впізнати український народ, а в образі пророка Мойсея — Івана Франка. Особливо ці образи зливаються в десятому роз­ділі, який можна назвати піснею любові. Тут устами Мойсея Франко виражає і свою самозречену, жертовну любов до України.В XI розділі в прощальній розмові з дітьми Мойсей закликає берегти і плекати святий вогонь любові до вітчизни, бо без нього життя людини неповноцінне.XII—XIX розділи поеми відтворюють душевні муки Мой­сея після його вигнання з табору, внутрішню боротьбу, важкі сумніви пророка в доцільності справи, якій він служив усе життя. Ці вагання і сумніви, що підточують віру пророка у ве­лику мету, втілені в образі злого демона пустині Азазеля, який спочатку болючими питаннями, згодом устами рідної матері Мойсея, а в кінці жахливими картинами майбутнього життя євреїв на обітованій землі остаточно підриває віру пророка в Єгову — в ту священну ідею свободи, ради якої він повів свій народ на сорокарічне поневіряння у пошуках обітованої землі. Тут доречно зазначити, що, малюючи картини майбутнього єврейського племені, Франко своїм пророчим поглядом побачив і трагічні періоди в історичному майбутньому України (сталін­ські репресії, голодомор 1933 року і ін.). Азазель домігся свого. Прибитий сумнівами Мойсей падає на землю з покликом «Одурив нас Єгова!» Втративши віру в найвищу ідею, в духовні сили народу і в самого себе, Мойсей перестає бути пророком. Покараний Єговою, він помирає, не ді­йшовши з своїм народом до омріяної мети. Не стало Мойсея, але посіяні ним зерна живуть. Боротьбу за свободу, за вільну віт­чизну продовжуть його учні, яких очолив новий вождь Єгошуа.