8. Творчість Івана Котляревського. Жанрові та стилістичні особливості поеми «Енеїда». Епохальне значення цього твору.

Літературний доробок І. Котляревського складається з поеми «Енеїда», оди «Пісня на новий 1805 год пану нашому і батьку князю Олексію Борисовичу Куракіну», Оди «Сафо», драми «Наталка Полтавка», водевілю «Москаль-чарівник».

“Енеїда” Івана Котляревського з’явилася у той час, коли на українських територіях царської Росії розформовувались козацькі слобідські полки, нищилися рештки автономії після зруйнування Катериною II Запорізької Січі. У дискусіях про український народ переважала шовіністична думка про те, що немає українського народу, що це лише плем’я без своєї мови і традицій. Відсутність державного захисту, соціальний і національний гніт гальмували духовний розвиток народу. Але художня література живилася соками народної мудрості, гумору і пісні.

Саме І.П. Котляревський у 1798 році, коли вийшли з друку три перших частини “Енеїди”, засвідчив існування українського народу як фізичної і духовної реальності.

Написання «Енеїди» має свою передісторію. Славнозвісний римський поет Вергілій у поемі «Енеїда» прагнув довести, що його співвітчизники походять від давніх троянців, а рід імператора Августина Октавіана — від троянського царя-напівбога Енея. Сюжет цієї поеми ніби продовжує твори Гомера «Іліаду» й «Одіссею». Багато віків поема Віргілія була однією з найулюбленіших книг тогочасних читачів, мала численні переклади іншими мовами. Котляревський взяв з неї сюжетну канву, але вніс і посутні зміни: деякі надто розтягнеш епізоди опустив або скоротив, дещо трохи поширив, зменшив кількість дійових осіб. Травестійність переробки виявляється і в тому, що в ній зображено не напівлегендарні події римської історії, а українську дійсність кінця XVIII — початку XIX ст. В образах богів, героїв, царів змальовані поміщики та чиновники, а троянців — простий люд (запорожці, селяни, ремісники). «Перелицьовані» й характери. Вергілій своїх героїв зображує величними, мудрими, справедливими; у травестії — це хабарники, жмикрути, п'яниці, гольтіпаки, легкодухи. Своїх богів та героїв римляни уявляли вбраними в просторі золототкані мантії, взутими в золочені сандалії. Котляревський усіх переодягає в українській стрій. Олімпійські боги могли вживати лише амброзію та нектар, які забезпечували їм безсмертя і вічну юність, Персонажі поеми Котляревського споживають страви й напої сучасних йому українців. Описуються не величні, багато прикрашені покої, а поміщицькі та селянські житла. При цьому автор застосовує найрізноманітніші засоби творення комічного. Найважливіші з них — бурлеск і травестія. Майже кожний з персонажів наділений космічними рисами: верховний бог Зевес (Юпітер) свавільний і ледачий; бог моря Нептун — дряпічка, хабарник; богині злобливі й пащекуваті; Харон обідраний і засмальцований, але дуже пихатий. Всі небожителі й смертні люблять випити й погуляти; боги й герої деруть хабарі з усіх і за все.

Довідуємося з поеми й про деякі звичаї. Так, ідучи в гостину, люди підносили господарям хліб і сіль (Юнона — Еолові, посли Енея — Латину). Еней гостинному Ацесту «за хліб подякував, за сіль». При зустрічі герої, навіть незнайомим, «віддають поклон», Лавінія після смерті матері вбралася в чорний одяг. Згадуються й окремі узвичаєні способи ворожіння: на теплих нутрощах забитого бика, на бобах І воді, підслухуванням під вікнами тощо. Важливою частиною духовного життя нації є фольклор. Крім численних прислів'їв і приказок, у поемі названо пісні різних жанрів (історичні, козацькі, побутові, до танцю), а також фольклорні образи-персонажі та предмети (кобиляча голова, мавки, упирі, зцілюща вода, скатерть-самобранка, чоботи-скороходи тощо). Сівілла своїм зовнішнім виглядом, поведінкою, ворожбитськими вміннями близька до казкової Баби-Яги; автор часом її так і називає. Відомо, що українська кухня зажила доброї слави в усьому світі. В «Енеіді» названо близько ста страв і напоїв,, — більше, ніж у спеціальній праці П. Маркевича «Обьічаи, поверья, кухня и напитки малороссіян» (1860). Про те, що в поемі описуються не події римської історії, а минуле і сучасна авторові дійсність, свідчить і виразний історичний колорит. Найперше він виявляється в зображенні мандрівок запорожців-троянців після зруйнування Січі, структури козацького війська, його озброєння. Згадуються часи Сагайдачного, Дорошенка, Залізняка, епізоди з історії козацтва. Деяким дисонансом до жартівливого тону викладу звучить строфа, в якій автор зі щирим захопленням і сердечним щемом описує могутність і красу колишнього козацького війська («Так вічній пам'яті бувало...»). Відчуття старожитності в читача викликає і розповідь про різні події, що відбувалися в минулому; війна зі шведами, землетрус у першій половині XVIII ст., страшні напади сарани, набори пікінерів тощо.

Писати правду про одну з найхарактерніших ознак того часу — кріпацтво — було суворо заборонено, а тому в «Енеїді» знаходимо лише окремі натяки на це соціальне зло. Пророкуючи Енеєві великі багатства і владу, Зевс зазначає, що троянський герой «на панщину весь світ погонить». Пани в пеклі терпіли муки за те, «що людям льготи не давали і ставили їх за скотів». Тут же смажаться панії, які були «дівок охочі бить», а також кріпаки «і панські, і казенні» за аморальні вчинки. Юнона обіцяла Еолові подарувати «дівку чорнобриву», тобто кріпачку. На випадки закріпачення поміщиками вільних людей натякає автор, малюючи злих чарівниць з острова Цірцеї, які обертали людей на тварин. У цих небагатьох деталях з достатньою виразністю виявилося різко негативне ставлення Котляревського до кріпацтва, 3 позицій просвітителя-гуманіста він засуджує будь-яке пригнічення людини людиною.

Головним героєм поеми є Еней, про що свідчить і ЇЇ назва. За римською міфологією, це — напівбог, троянський цар і полководець. У творі Котляревського він — кошовий отаман запорозького війська. Еней уже не молодий: його син від першого шлюбу Іул — юнак, «війська ватажок начальний». Проте Еней перебуває в самому розквіті сил, бо в південних країнах одружуються дуже рано: дівчата — в 12 — 14 років, хлопці — в 14 — 15, нерідко й раніше.

Зображуючи свого героя в бурлескно-травестійному стилі, автор характеризує його за допомогою не дуже шанобливих епітетів та порівнянь: «парубок моторний... на всеє зле проворний, завзятіший од всіх бурлак», ланець, поганець. Він — призвідця і заводіяка всіляких витівок та бешкетів. У мирний час Еней любить добряче почастуватися хмільними напоями, всмак попоїсти, до втоми погуляти, досхочу виспатись. За розвагами та пиятикою він забуває навіть про мету свого життя, начертану на скрижалях небесних — побудувати нове царство, і Зевес мусить не дуже чемно нагадати йому про це. Троянському героєві притаманні й інші людські слабості.

Разом з тим Еней наділений і досить симпатичними рисами: він «ласкавий, гарний і проворний, і гострий, як на бритві сталь» (тобто дотепний), доброзичливо ставиться до всіх, легко сходиться з людьми. Простота і щирість сполучаються в ньому зі скромністю і навіть іронічним ставленням до себе. Еней — вимогливий і строгий начальник, але добрий і справедливий, постійно дбає про своїх гольтіпак-троянців, тужить за загиблими. У скрутну хвилину звертається за порадою до громади, Позитивні риси в характері Енея, намічені в перших чотирьох частинах, ширше й виразніше розкриваються в двох останніх. Уміння швидко сходитися з людьми, встановлювати приятельські стосунки розвинулися в неабиякі дипломатичні здібності.

На полі бою він виступає як досвідчений, винахідливий і розважливий полководець, уміло організовує підготовку до битви. Він і особисто хоробрий, добре володіє зброєю і воєнною майстерністю. У перших чотирьох частинах української переробки троянське військо зображене в зниженому плані, як того вимагав бурлескно-травестійний стиль. Це — пройдисвіти, волоцюги, розбишаки, п'яниці тощо. Наділені міцним здоров'ям і витривалістю, невтомні в усіляких гулянках, ніколи не занепадають духом, знаходять вихід з будь-якого скрутного становища.

Поема «Енеїда» — глибоко народний твір, що виявляється в різних аспектах його. У поемі відтворено народні погляди на різні явища та події тогочасної дійсності. Якщо панівні класи вважали кріпацтво своїм законним і непорушним правом, то трудовий народ оцінював його як велике зло, кричущу несправедливість. Самі причини виникнення збройних сутичок між державами автор вважає мізерними, нікчемними, не гідними людини. В образах Енея, Низа, Евріала, троянців, мешканців раю Котляревський розкрив основні особливості українців: волелюбність, оптимізм, почуття гумору і разом з тим деяку меланхолійність, повільність у мовленні й поведінці, впертість у досягненні мети, власну гідність, мужність, доброзичливість і гостинність.

«Енеїда» - перший друкований твір нової укр.л-ри, в якому широко використані багатющі скарби фольклору та етнографії укр.народу. поема має велике пізнавальне значення, бо збагачує наші знання про життя і побут епохи XVIII –XIXст. І.П.Котляревський став засновником нового жанру в укр..л-рі – епічної бурлескно-травестійної поеми. Вона виховує у читача риси патріотизму, гуманізму, чесності і любові до своєї батьківщини та рідної мови.