17. Творчість т.Шевченка 1847-1857рр. Цикл «в казематі».

«Невольнича поезія» - Так сам Шевченко назвав свої твори, писані під час перебування під слідством у казематі III відділу та на засланні. Перші три роки перебування Шевченка в Орському укріпленні були дуже плідними. Він не дав себе знищити як митця, не дозволив царським сатрапам задушити свій талант, спустошити душу. Нехтуючи забороною, поет складав вірші. Творчість цього періоду становить новий, вищий етап у розвитку поетичного генія Шевченка, опанування методом критичного реалізму, досконалістю художньої форми. Деякі твори загубилися, інші Тарас Григорович змушений був знищити сам. І все ж за перші три роки заслання ним було написано більше, ніж за весь інший час. До нас дійшло понад сто творів, серед них дев'ять поем. Шевченко розумів, що, порушуючи царську заборону, він наражався на велику небезпеку, але почуття обов'язку перед народом викривати злочинність самодержавства були сильніші за страх перед карою. Ще з більшою силою і гостротою, ніж у творах «Трьох літ», Шевченко викривав фальшивий патріотизм і лженародолюбство ліберальних поміщиків-кріпосників. Коли відгомони про революційні події в Європі докотилися до оренбурзьких степів, то дуже вразили Шевченка, викликали спалах поетичного натхнення, який вилився в поему «Царі» За своєю композицією цей твір є циклом віршів, об'єднаних спільною темою та ліричним прологом і епілогом. Тут використані прийоми бурлеску й травестії.

«В казематі». під час допитів тримався він мужньо, не виправдовувався, не каявся, не просив милосердя. Більше того — не побоявся сказати про осудливе ставлення багатьох людей до самодержавства й самого царя. Нескореність поета-демократа виражена і в його віршах, написаних у холодних і вогких стінах каземату, де він пробув майже півтора місяця.

Тарас Григорович передбачав, що царські сатрапи готують йому жорстоке покарання, і тривога за своє майбутнє не залишала його. Та ще більших страждань завдавали роздуми над недолею батьківщини, для якої він ще так мало зробив. Тужним настроєм, природним у становищі ув'язненого поета, пройняті майже всі вірші, написані в казематі, хоч зміст їх різноманітний.

Для цих творів характерні мотиви розлуки, поневіряння на чужині, тяжкої жіночої долі, нерозділеного кохання, самотності, безнадії, смерті. Всі герої цих поезій глибоко нещасливі; одинока дівчина-сирота, згорьована дружина, розлучена з милим наречена, покинута стара мати, каліка-солдат. Усі вони нарікають на лиху долю, гірке безталання. Особисті болісні переживання поета зливаються із стражданнями рідного народу.

У вірші «Н. Костомарову» виражено глибокий жаль, викликаний виглядом змученої матері ув'язненого соратника, яку він «крізь грати побачив у дворі фортеці.

Іноді палка уява поета малювала ідилічну картину мирного трудового життя українців («Садок вишневий коло хати»)- що приносило, мабуть, хоч малу відраду наболілому серцю. Але і в цьому вірші відчувається тиха туга.

Характерним для роздумів і переживань ув'язненого Шевченка є вірш «Мені однаково, чи буду». Усі вірші написані в казематі, змістом і формою подібні до перших романтичних творів. Разом з тим мотивами, образами-персонажами, настроєм вони близькі до фольклорних пісень. І цілком природно, що на твори циклу писали музику П.Чайковський, М.Лисенко («Садок вишневий», «Ой одна я одна», «Ой три шляхи широкії», «Косар»). Ці твори, як і низка інших стали народними піснями. Схвильований звісткою про скоре звільнення від осоружної солдатчини, Шевченко почав писати російською мовою щоденник — «Журнал», як він його назвав, 3 цього твору дізнаємося про життя й оточення на засланні й після нього, про творчі задуми, надії та прагнення, У «Журналі» багато зарисовок казарменого побуту, що становлять невеличкі новелки — колоритні й жваві. У низці записів Тарас Григорович викладає свої роздуми над суспільно-політичними й філософськими проблемами, висловлює власні погляди на мистецтво як вияв людського духу, вміщає відзиви про твори О.Герцена, М.Гоголя, М. Салтикова-Щедріна, Марка Вовчка.