39. Глибокий психологізм і ліризм новел в.Стефаника. Роль художньої деталі.

Риси експресіоністичного письма: крайній індивідуалізм, гіпертрофована емоційність, крайня неврівноваженість, істеричність, хвороблива напруженість, викривлення образів, нагромадження усіляких жахів, крикливі художні засоби, різні ефекти, часте вдавання до гротеску, естетизація потворного.

Перший період творчості.

1899 – перша збірка новел «Синя книжечка», Чернівці.

1900 – збірка «Камінний хрест», Львів.

1901 – збірка «Дорога», Львів.

1905 – збірка «Моє слово», Львів.

Другий період творчості (1916 - 1936)

1919 – «Оповідання»

1924 – «Кленові листки»

1925 – «Оповідання»

1926 – «Земля»

Нова тенденція в літературі:

Експресіоністична манера письма;

Відмова від описових традицій;

Влив модернізму і засвоєння ним найосновніших досягнень світової новелістики.

Художній метод Стефаника являє собою поєднання принципів зображення, характерних для експресіонізму, символізму і романтизму.

Основні особливості художнього стилю Стефаника:

Посилена увага до розробки селянської тематики;

Твори позначені трагізмом, граничне відтворення людських страждань;

Зосередження уваги не на зовнішніх подіях, а на внутрішніх переживаннях персонажів;

Психологізм і ліризм у зображенні характерів та подій;

Розповідь від першої особи;

Надзвичайний лаконізм, стислість розповіді, наявність символічних образів;

Використання художніх форм: гіпербола, контрастність, гротеск;

Широке використання діалогічної форми;

Наявність діалектів у мові персонажів.

Основні теми:

Нужденне селянське життя і на цьому ґрунті страшні трагедії («Лан», «Новина», «З міста ідучи», «Лист»);

Тема єднання людини і рідної землі, еміграції («Камінний хрест»);

Тема військової служби у чужому війську й рекрутчини («Виводили з села», «Стратився»);

Тема гріха і кари («Палій», «Сама - саміська»);

Тема імперіалістичної війни («Дівоча пригода», «Мати», «Марія»);

Життя українців в умовах окупації панською Польщею («Воєнні шкоди», «Дурні баби»).

Про що б не писав Стефаник, на першому плані в нього — селянська доля, тяжка, трагічна, глибоко хвилююча. Після ознайом­лення з новелами Стефаника Горький написав: "Почитайте новели Стефаника, і ви побачите, як коротко, сильно і страшно пише ця людина".

Показова в цьому плані новела "Новина". Автор починає її з кінця, ставлячи читача перед фактом трагічного і страшного вчинку Гриця Летючого: "В селі сталася новина, що Гриць Летючий втопив свою меншу дочку, а старша випросилася". Далі Стефаник розкриває причину цієї жахливої трагедії: відколи померла Грициха, Гриць стра­шенно бідував з малими дітьми. Не було чого їсти, не було чим топити в хаті. Діти сиділи на холодній печі, кутаючись у драночки, і самими очима, в яких світився відчай, просили в тата їсти. Гриць тяжко страждав, аж скрипів зубами, ходив з мішечком по селу, аби хтось позичив щось їсти, але ніхто нічого не давав, а діти худнули, і залишилися в них, здається, одні великі очі. Були такі худі, що, здавалося, якби не шкіра, то кісточки розсипались би геть. Трагедія батька в тому, що він нічим не міг зарадити вмираючим голодною смертю дітям, і він вирішив полегшити їхню долю, втопивши їх у потоці.

Образ Гриця Летючого відкриває у творчості Стефаника цілу галерею типів і характерів селян, які перебувають на останнім сту­пені зубожіння. Всі вони ніби й схожі один на одного, однак, при­дивившись пильніше, за кожним бачиш неповторну особистість зі своїм внутрішнім світом, зі своїми болями, драмами, надіями.

Такий, зокрема, селянин Антін з новели «Синя книжечка» , що був якийсь нещасливий: «все йшло йому з рук, а ніщо в ру­ки». Після смерті дружини та двох синів Антін «пропив букату поля, пропив город, а тепер хату продав». Одержавши від війта (старости) «синю книжку службову» (паспорт), має йти з села найматися.

В іншій новелі розповідається, як нужда та злидні зробили з селянина Леся пияка, що краде з хати останнє збіжжя та несе пропивати до корчми. Лесиха з дітьми мусить доганяти його та примушує дітей бити батька («Лесева фамілія»).

Поряд з образами дорослих Стефаник малює образи дітей. Письменник показував життя з точки зору народних уявлень та інтересів, розглядав добрі і злі вчинки з погляду народної моралі. Доля дітей глибоко хвилювала батьків. Діти — то ра­дість, але діти й горе. Діти повинні пережити своїх батьків, доглянути їхню старість, — такий закон життя. Коли ж трапляється навпаки, то це приносить батькам невимовне страждання. Батько й мати, які живуть у злиднях, люблять хвору дочку Катрусю, але з властивою простим людям прямолінійністю говорять, що вона, певно, помре, а вони лише марно витрачають гроші на її лікування («Катруся»).

З великою художньою силою передано переживання бідного селянина Івана в новелі «Кленові листки». В розпалі жнив наро­дилося ще одне дитинча, а їх у сім'ї уже й так чимало. Іван скликав кумів на родини, хоч жінка важко хвора, і, пригощаючи їх хлібом та горілкою, розповідає про незавидну долю най­митських дітей, що ростуть у бур'яні, не доглянуті, не нагодовані, а потім йдуть у найми або до тюрми, коли щось украдуть.

У новели "Стратився", яка тематично і сюжетно продовжує новелу "Виводили з села", Стефаник розкриває трагедію батьків, які втратили свого єдиного сина. Потрапивши до цісарського війська, Микола не може звикнути до знущань, до чужих людей, нещирих і жорстоких. Йому часто сниться домівка, тато і мама. У відчаї він накладає на себе руки. Батько іде у поїзді поховати сина. Він знаходить Миколу в трупарні і наряджає його у весільне вбрання, а під закрива­влену голову кладе весільну шапку. Горе селянина безмірне, бо він втратив годувальника, свою надію і радість.