27. Внесок м.Кропивницького та і.Карпенка – Карого у ровиток української драматургії.

М.Кропивницький – драматург, поет, артист, режисер, композитор, співак, читець. 100 – режисерських робіт, 45 – драматичних творів.

Теми драматургії: Тема села з соціальним, морально – побутовим конфліктом: «Дай серцю волю заведе в неволю», «Глитай або Павук», «Конон Блискавиченко», «Олеся»;Взаємини інтелігенції і народу: «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Замулені джерела», «Супротивні течії»;Переробки та інсценізації: «Невольник» - історична драма за Шевченком, «Вуси» - за Стороженком, «Вій», «Пропавши грамота» - за Гоголем, «Чайковський, або Олексій Попович» - за Гребінкою;Дитячі п’єси: «Івасик - Телесик», «По щучему велінню».

Драматургічна спадщина І. Тобілевича (Карпенка - Карого) складається з вісімнадцяти оригінальних п'єс, в яких він устами знедолених се­лян, безталанних жінок-страдниць, бездомних бурлак-наймитів зворушливо розповів про гніт і страждання народу. У своїх драмах та комедіях («Бурлака», «Безталанна», «Наймичка», «Сто тисяч», «Хазяїн), «Суєта» та ін.) письменник викрив «темне царство» експлуатації, наживи, моральної розбеще­ності, показав, як експлуататорська верхівка жорстоко визис­кувала селянську бідноту, як на нужді та сльозах трудящих виростали розкіш і багатство купки великих землевласників.

Захоплювало письменника й героїчне минуле рідного народу, особливо благородні лицарі — вірні сини й захисники народної правди, борці проти чужих і своїх гнобителів. Широко відомі його історичні драми «Бондарівна» і «Сава Чалий». Писав Кар­пенко-Карий п'єси і про життя української інтелігенції («Сує­та», «Житейське море»). «Сава Чалий» (1899). На основі народної «Пісні про Саву Ча­лого» та архівних матеріалів Карпенко-Карий написав історич­ну п'єсу «Сава Чалий», в якій змалював гайдамацьке повстання проти польської шляхти на Правобережній Україні в 30—40-х роках XVIII століття, опоетизував вірність народові і засудив зрадників батьківщини, проповідь примирення з ворогом. П'єса «Сава Чалий» за всіма своїми жанровими ознаками — трагедія. Трагедійними є в ній картини народного горя, епізоди героїчної боротьби гайдамаків з гнобителями, трагічною є доля головного героя Сави Чалого, що заради особистих вигод зрадив свій народ і був скараний як зрадник.

Саві Чалому в п'єсі протистоїть Гнат Голий, ватажок гайдамаків. Він є одним з найяскравіших образів — борців проти соціального й національного гноблення в українській літературі.

Майстерність трагедії не тільки у правдивому відтворенні історичної епохи, у глибокому розкритті характерів провідних персонажів, а й у створенні образу гнівного й могутнього народу, який є рушійною силою історії.

Трагедія «Сава Чалий» є найвищим досягненням історичної української драматургії. «Мартин Боруля» (1886). Великим творчим досягненням драматурга була комедія «Мартин Боруля».

Мартин Боруля, головний герой комедії, товчеться по судах, намагаючись на основі старих паперів довести, що він родовитий шляхтич, а не «бидло».

Намагання Борулі, людини низької культури, перевести життя своєї сім'ї на «дворянську лінію» ставить його в глибоку супе­речність з укладом його родинного побуту, з його найближчим оточенням. Ця суперечність і є причиною смішного, трагікомічного становища Борулі. Малюючи образ Мартина Борулі, драматург основне вістря своєї сатири спрямовує не так на свого героя, як на суспільний лад, який поділив людей на паків і бідних. Найвиразніше дії Борулі засуджує вічний трудівник, наймит Омелько. Сцени з участю Омелька є найцікавішими в комедії. В них багато щирого гумору, оптимізму, народної мудрості й дотепності.

Завдяки своїм, живим характерам і народному іскристому гумору п'єса посіла одне з провідних місць у репертуарі театрів.

Добре знаючи життя села, Карпенко-Карий не міг не помі­тити народження українського глитая. Викриттю цієї темної, страхітливої сили присвятив драматург свої соціальні комедії «Розумний і дурень», «Сто тисяч», «Хазяїн», показавши в них різні типи великих землевласників, що досягли того чи іншого щабля соціальної драбини.

У центрі комедії «Сто тисяч» (1890) — образ засліпленого на­живою багача Герасима Калитки. Грубо визискуючи наймитів, експлуатуючи навіть членів своєї родини, не гребуючи шахрай­ством та махінаціями, багатій прагне на всьому «заробити», наскладати грошей, щоб скупити землю і в селян, і в родовитих аристократів, що розорюються. Калитка вже має двісті десятин землі, але йому цього, звичайно, мало. «Ох, земелько, свята земелько — божа ти дочечко! — вигукує він, заполонений мрія­ми про збагачення.— Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки... Приобрітав би тебе без ліку».

Пафос комедії — у викритті глитая, його некультурності, грубості, жадібності, в нищівному осуді його вкрай примітивної, хижацької психології. Хоч сюжет твору будується на подіях, пов'язаних з невдалим придбанням нібито фальшивих грошей, проте головним у п'єсі є показ не стільки цього шахрайства, як осуд гнобительського єства нагромаджувача.

Пильним оком художника придивлявся Карпенко-Карий до нових багатіїв, що вже переросли Герасима Калитку. Спостереження драматурга за процесом економічного зростання україн­ського «чумазого» стали життєвою основою комедії «Хазяїн» (1900).

В постійному непримиренному конфлікті перебуває головний «герой» комедії, мільйонер Терентій Пузир, з усіма, хто стає на перешкоді здійсненню його хижацьких планів. Пузир знає, що головним джерелом його збагачення є жорстока експлуатація робітників. Ненаситна жадоба до наживи штовхає експлуататора на шлях злочинних махінацій. Він добре усвідомлює, що, погодившись взяти участь у прикритті злісного банкротства купця Михайлова, порушує державні закони. Пузир боїться відповідальності, та не може з собою нічого вдіяти. Прагнен­ня одержати 20 % валової виручки бере верх над усіма ін­шими почуттями і примушує його стати на цей небезпечний шлях.

Пузир планує збільшити свої багатства також за рахунок шлюбу дочки Соні з сином багатія Чобота. Його не цікавить почуття дочки, яка любить учителя гімназії Калиновича. Так накреслюється конфлікт Пузиря з рідною дочкою.

Під час здійснення хижацьких намірів Пузиря зростає напруження і ускладнюються взаємостосунки між багатієм та його робітниками. Селяни не витримують жорстокої експлуатації, і в мануйлівській економії спалахує стихійний бунт. Розкривається махінація з банкротством, і над Пузирем нависає загроза арешту; дочка Соня не скоряється волі батька і відмовляється вийти заміж за багатого Чоботенка; з самим Пузирем, внаслідок його страшної скупості, стався нещасний випадок, і йому загрожує смерть.

Розкриття шахрайства Пузиря становить кульмінацію комедії, а жалюгідне становище і неминуча смерть хазяїна є її розв'язкою.

Заглиблюючись у характер мільйонера, драматург надає великого значення кожній ситуації, яві, репліці в творі, дбає, щоб кожен крок Пузиря, найменша деталь побуту розкривали ненажерливість, хижацький характер, моральну потворність «стяжатєля». Таке розгортання дії навколо головного персо­нажа спрямовувало увагу й цікавість глядача на глибоке дослідження людських характерів, важливих суспільних проблем.

Комедія «Хазяїн» тримає глядача (читача) в напруженні і своїми майстерними діалогами, які характеризуються природною невимушеністю, правдиво передають найскладніші пере­живання персонажів, їх погляди й переконання, часто насичені глибоким підтекстом.

Образ Терентія Гавриловича Пузиря — тип українського землевласника, що виринув на поверхню суспільного життя в кінці минулого століття. Пузир піднявся на найвищий щабель нагромадження, наживши такі багатства, про які Герасим Калитка тільки мріяв. Як Пузир досяг цього? Він іноді з гордістю згадує, як у молоді роки наживав своє добро: «Перше йшов за баришами « наосліп, штурмом крушив направо і наліво, плював на все і знать не хотів людського по­говору». Це ж підтверджує і дружина Терентія Гавриловича: «Ми, дочко, ніколи не знали, що можна, а чого не можна; аби бариш, то все можна!» З цих зізнань видно, що бариші стали метою життя мільйонера-аграрія.

Найбільшу долю нетрудових прибутків одержує Пузир за рахунок жорстокої експлуатації найманих робітників. Він страшний у своїй зажерливості, у хижацьких методах наживи.

Найманих робітників цей багатій годує гірше собак. У нього 22 тисячі кіп однієї пшениці, а робітникам печуть хліб «попо­лам з половою», який «ні вламать, ні вкусить», коли зачерствіє. Жорстокого хазяїна зовсім не тривожить людське горе. На­впаки, чутка про масовий голод викликає у нього радість, бо ж це велике людське нещастя прижене на степи Пузиря майже безплатних робітників, наповнить кишені мільйонера новими великими баришами.

Ненаситна жадоба до збагачення — провідна визначальна риса в характері Пузиря. Вона поглинула всю істоту стяжателя, зробила його жорстоким і бездушним, безчесним, скупим, і дес­потичним, черствим і некультурним. Пузир має стільки землі, що за три дні конем не об'їхати, він нагарбав мільйони, а в щоденному побуті через свою ненажерливість ходить у подертому кожусі, латаному халаті, їдучи в банк, де зберігає свої мільйони, везе в торбі шматок хліба і сала, щоб не потратити карбованця на обід.

Хазяїн вважає себе доброю і чесною людиною, яка свої багат­ства нажила важким трудом. Про зовсім інше свідчать вчинки Пузиря. Цей «добродій* і «чесний» хазяїн тисячі людей прирікає на нужду і голод, заради баришів він іде на всякі махінації і злочини, нові прибутки йому дорожчі, ніж щастя рідної дочки. Пузир дивується, як можна піклуватися про безробітних, хво­рих, неписьменних. Характер глитая-мільйонера виражається і в його індивідуалізованій мові, грубій, самовпевненій, пере­сипаній зворотами і словечками із жаргону ділків та комер­сантів: «кругла сума», «менше не візьму», «нужен дешевий робітник», «опит є, стежка протоптана, шквар».

Пузир смішний і дикий у своїй безкультурності — Котля­ревський йому «без надобності», на степах Гоголя він не бурав. Гуманні патріотичні заходи для нього — це «ярма на шию, які продирають людям кишені».

«Які хазяїни, такі їхні слуги». Пузир стільки нагромадив багатства, що вже не може ним орудувати без управителів, при­кажчиків, економів. Першими помічниками хазяїна в здійснен­ні його «стяжательських» планів є Феноген і Ліхтаренко. Це хижаки в людській подобі, що у всьому наслідують свого хазяїна, запопадливо крутять його «хазяйське колесо».

Захланному, жорстокому й некультурному Пузиреві та його управителям письменник протиставляє освіче­ного поміщика дворянина Золотницького.

У комедії «Хазяїн» Карпенко-Карий як художник-реаліст не тільки викрив потворний світ пузирів, а й показав сили, які протистоять йому.

Образи Калиновича й Соні, хоч і наділені багатьма по­зитивними рисами, свідчать про те, що культурницька інтеліген­ція нездатна зламати «дику, страшенну силу» хижаків-гнобителів. Реальною загрозою для пузирів є експлуатовані трудящі.