43. Романтичне забарвлення повісті м.Коцюбинського «Тіні забутих предків». Творчий підхід у використанні фольклору.

Повість «Тіні забутих предків» (1911) змістом і стилем займає у творчості Коцюбинського своєрідне місце. Це — ху­дожнє відкриття загальноукраїнському читачеві життя народу Гуцульщини (Буковини), тієї чарівної частини української землі, яка протягом століть була відірвана від Великої України.

Задум повісті у письменника виник у 1910 році, коли він вперше побував на Гуцульщині. Письменник бував на полонинах, зустрічався з гуцулами в будні і свята, вивчав їхні звичаї і обряди, легенди й повір'я. Його захопила самобутність і неповторність цієї чарівної вітки на дереві життя українського народу.

Крім особистих вражень, працюючи над повістю, Коцюбин­ський користувався фольклорно-етнографічними збірниками Володимира Гнатюка («Етнографічні збірники»), Івана Франка («Гуцульські примівки») та іншими. Письменник мав великі знання з ботаніки — розпізнавав сорти різних дерев Карпат, види трав, квітів. Він знав назви багатьох гір, речі домашнього побуту гуцулів, особливості їх діалекту.

Головне в сюжеті твору — короткочасне, як весна, щастя і трагедія Івана й Марічки, цих українських Ромео і Джульетти.

Іван і Марічка — герої твору — це справжні діти природи, яку вони сприймають, як живу істоту, чарівну і загадкову. Обоє вони щедро обдаровані люди. Їм властиве тонке відчуття сто­барвної і стозвукозої природи, щирість сердець і доброта, любов до пісні і музики, здатність самим творити веселі і сумні співаночки. З дитячої дружби маленьких пастушків у пору юності Івана й Марічки розквітло їх ніжне і глибоке кохання, яке спалахнуло, як блискавка, і трагічно обірвалося.

Головну увагу в повісті приділено зображенню формування характеру, життя і смерті Івана. З раннього дитинства Іван виявив незвичайну спостережливість, задумувався над життям, часто дивився перед собою, а бачив «якесь далеке і невідоме». «Коли Іванові минуло сім літ, він вже дивився на світ інакше. Він знав вже багато». Саме через уяву Івана-дитини й Івана-юнака, а також Марічки, пастуха Миколи, Юри-мольфара, Палагни, письменник розкриває світогляд, повір'я, легенди, уявлення гуцулів про різні злі сили — Арідника (злий дух), лісовиків, мавок, русалок, веселого чорта Чугайстра, про «всякі злі духи», які «заповнюють скелі, ліси, провалля, хати й загороди та чигають на християнина або на маржину, щоб зробити їм шкоду». Надприродною силою володіли й деякі люди — баба Хима, мольфар Юра та інші.

Іван сприймав світ як казку, повну чудес, цікаву, таємничу і страшну. Іван-юнак був стрункий, як смерека, міцний і врод­ливий леґінь. Природа навчила його грати на флоярі (дудці), передавати мелодією свою любов до Марічки. Через співаночки Марічки він зрозумів її поетичну і добру душу. Тяжко пере­живає Іван розлуку з Марічкою, коли був змушений піти в найми, на полонину, і особливо — її загибель під час повені.

Смерть коханої погнала його з рідного краю. «Шість літ не було чутки про нього, на сьомий раптом з'явився. Худий, зчор­нілий, багато старший од своїх літ, але спокійний... Ще з рік так походив, а відтак оженився. Треба ж було ґаздувати».

Палагна, з якою одружився Іван, була з багатого роду, але щастя йому не принесла. Іван «не був жадний до багатства — не на те гуцул живе на світі — саме плекання маржинки спов­няло радістю серце». Іван господарював і згадував Марічку, часто чув її голос. Легковажна поведінка Палагни, яка завела собі «любаска», довершила трагедію серця Івана. До нього уві сні і наяву при­ходить Марічка, чується її голос. Він відчував «потребу опо­відати їй ціле своє життя, про свій тусок за нею, безрадісні дні, свою самотність серед ворогів, нещасливе подружжя...».

Велика туга за щасливим минулим, душевний протест про­ти безрадісного животіння приводять Івана до передчасної смерті.

Повість «Тіні забутих предків» має багато спільного з напи­саною в той же час «Лісовою піснею» Лесі Українки. Зокрема, є подібні риси в образах Івана й Лукаша, Марічки й Мавки. Ідея повісті — гімн природі, чистоті людських взаємин і почут­тів, засудження бездуховного життя, обмеженого дрібними по­требами й інтересами.