90. Наукова картина світу і її еволюція.

Підвалини науки організують всі різнорідні знання та деяку цілісність, визначають стратегію наукового пошуку і багато в чому забезпечують включення його результатів в культуру відповідної епохи. Можливо виділити щонайменше три головних відповідних блоки підвалин науки : ідеали та норми дослідження, наукова картина світу та філософські підвалини. Кожний з них в свою чергу має достатньо складну внутрішню структуру. Наукова картина світу складається в результаті синтезу знань, що отримуються в різних науках і містить загальні уяви про світ, що виробляються на відповідних стадіях історичного розвитку науки. Наукова картина світу виступає не просто як форма систематизації знань, але і як дослідницька програма, котра цілеспрямовує постановку задач емпіричного і теоретичного пошуку і вибору засобів їх розв'язку.

Спеціальні картини світу як особлива форма теоретичних знань є продуктом довгого історичного розвитку науки. Вони виникли в якості самостійних фрагментів загальнонаукової картини світу на етапі формування дисциплінарно організованої науки. Першою з наук, що сформувала цілісну картину світу, що спиралася на результати експериментальних досліджень, була фізика. У своїх зародкових формах виникаюча фізична картина світу містила багато натурфілософських нашарувань.

91. Класична, некласична і посткласична науки.

Розвиток науки представляється Куном як стрибкоподібний революційний процес, сутність якого виражається в зміни парадигм чи дисциплінарних матриць. На кожному конкретному історичному відрізку в межах суспільства вчених складається певна парадигма. Розвиток науки певний період іде в межах даної парадигми: відбувається накопичення емпіричного матеріалу, обробка даних, удосконалюються методики досліджень і т.д. Цей період розвитку знання Кун називає “нормальною наукою”.

Поступово виникають причини для сумнівів в ясності, очевидності та обґрунтованості теоретичних положень. Кун описує цю кризу як зі змістовної сторони розвитку науки (протиріччя нових даних методик висновкам і методикам діючої парадигми), так і з емоційно-вольової (втрата довіри до вихідних принципів діючої парадигми зі сторони якоїсь значної частини наукового співтовариства). Проте раціональні підвалини є вирішальними. Поступово ці раціональні підвалини поглиблюються, і нова парадигма завойовує все більшу кількість прибічників, поки не займе домінуючу позицію і не перетвориться в “нормальну” науку. Потім цикл знову повторюється.

Для Поппера наука – це перманентна революція, постійний критичний перегляд знань, для Куна – розвиток науки – це зміна парадигм, переодичні стрибкоподібні зміни в стилі міркувань, методології і методиці наукового дослідження.

Близьку за змістом до концепції Куна теорію розвитку науки запропонував і.Лакатос. Основною структурно-динамічною одиницею його моделі науки є науково-дослідницька програма. За характеристикою Лакатоса, дослідницькі програми є науковими досягненнями і їх можна оцінювати на основі прогресивного чи регресивного зрушення проблем. Прогресивне “зрушення проблем” – означає на думку Лакатоса, – наукову революцію. Дослідницька програма вважається прогресуючою тоді, коли її теоретичний рост передує її емпіричному росту. Інакше наступає регрес.

Історія розвитку науки, за Лакатосом, – це історія боротьби і зміни конкуруючих дослідницьких програм, які змагаються на основі їх евристичної сили в поясненні емпіричних фактів, передбаченні шляхів розвитку науки і прийнятті заходів проти послаблення цієї сили. Лакатос бачить в науці внутрішню і зовнішню історію. Внутрішня – базується на русі ідей, методології, методик наукового дослідження, власному змісті науки. Зовнішня – це форми організації науки і особистісні фактори наукового дослідження. Кун підкреслював велике значення “зовнішніх факторів”, Лакатос віддає їм другорядне значення.

В Західній Європі наука являє собою продукт розвитку думки древніх греків. Наука в давньогрецькій культурі являла собою цілісну науку, початки мислення, в плані окремих наук, з’явилися особливо під впливом Аристотеля та його школи, таких великих вчених як Гіппократ, Гален та інші, а також атомістів, не порушували цілісності науки і картини світу. В епоху християнського середньовіччя наука також розроблялася як гармонійне ціле. Лише на при кінці середніх віків відбулася підміна поняття “наука” поняттям “природознавство”. Розвиток цієї “нової науки” почався з епохи Відродження, коли була визнана можливість математичного опису результатів, що отримані експериментальним шляхом. З розвитком нової науки виникла необхідність більш глибокого розподілу її на спеціальні.

95. Наукове знання як система, його особливості і структура

Наукове знання являє собою цілісну систему, яка має досить складну структуру. Остання представляє собою єдність стійких взаємозв’язків між елементами даної системи. Структура може бути представлена в різних його зрізах і відповідно – в сукупності своїх специфічних елементів.

В структурі будь-якого наукового знання існують елементи, які не вкладаються в традиційне поняття науковості: філософські, релігійні, магічні уявлення, інтелектуальні і сенсорні навички, які не піддаються вербалізації та рефлексії, соціально психічні конвенції, метафори, протиріччя і парадокси і т.д. Маючи на увазі подібні елементи, Вернадський вказував, що „є одне корінне явище, яке визначає наукову думку та відрізняє наукові результати і наукові висновки ясно і просто від тверджень філософії і релігії, - це загальнообов’язковість і беззаперечне правило зроблених наукових висновків, наукових тверджень, понять і заключень”. Цим наука відрізняється від будь-якого іншого знання духовного проявлення людства.

Розглядаючи основну структуру наукового знання, можна включити наступні основні елементи:

1. Математичні науки в цілому їх об’ємі.

2. логічні науки майже загалом.

3. Наукові факти в їх системі, класифікації і зроблені з них емпіричні узагальнення – науковий апарат, взятий в цілому.

Всі ці сторони наукового знання – знаходяться в бурхливому розвитку, і область, яка ними охоплена, все збільшується. При цьому

1. Нові науки вцілому проникнені цими елементами

2. Науковий апарат фактів і узагальнень зростає безперервно в результаті наукової роботи в геометричній прогресії.

3. Живий, динамічний процес такого буття науки, який з’єднує минуле і теперішнє, стихійно відображається в середовищі життя людства, який перетворює біосферу в сферу розуму.